Рішення № 40142498, 15.08.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1147/2014(м)

266/3120/13-ц

Категорія 30 Головуючий у 1 інстанції Федотова В.М.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2014 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Одінцові Е.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Вагонного депо м. Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області, про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Вагонного депо м. Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі ДП «Донецька залізниця») на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Вагонного депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця» про відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що 12 серпня 2000 року на підприємстві з нею стався нещасний випадок, вона отримала ушкодження здоров'я і просила, у зв'язку з отриманням страждань та психологічної травми, стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 26 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з пасажирського вагонного депо м. Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди у розмірі 70 000 гривень. Стягнуто з пасажирського вагонного депо м. Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» в дохід держави судовий збір 700 гривень та на користь ОСОБА_2 витрати на проведення експертизи у розмірі 3 091 гривня 20 копійок.

В апеляційній скарзі Вагонне депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця» просить рішення суду скасувати, відмовити ОСОБА_2 у позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Вагонного депо Маріуполь Сінькова В.Г., який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4, які просили відхилити апеляційну скаргу, думку представника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області Бобровської Н.Є., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з засад розумності та врахував, що позивачка довела те, що її моральні страждання є наслідком нещасного випадку на виробництві, що отримання фізичної травми знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з психічними переживаннями та стражданнями позивачки, а тому, підприємство повинне відшкодувати позивачці моральну шкоду в розмірі 70 000 грн.

Висновки суду, в цій частині, є законними та обґрунтованими.

Встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 5 червня 1992 року працювала провідником пасажирських вагонів Вагонного депо Маріуполь. 12 серпня 2000 року, під час виконання трудових обов'язків, з ОСОБА_2 стався нещасний випадок.

За результатами розслідування нещасного випадку було складено акт про нещасний випадок на виробництві №2 від 14 серпня 2000 року за формою Н-1 та встановлено, що 12 серпня 2000 року о 8.00 год. бригаді пасажирського поїзду № 186-185 Маріуполь - Вороніж була призначена розмивка вагонів. Провідник ОСОБА_2 почала розмивку вагону № 21047 о 5.30 год., оскільки вона в цей час знаходилася на чергуванні. Під час прибирання верхньої полки, провідник стала однією ногою на столик, другою - на нижню полку. Столик обірвався і ОСОБА_2, втративши рівновагу, впала. В результаті нещасного випадку позивачка була травмована і отримала пошкодження лівої руки, оскольчатий перелом лівого плеча.

06 березня 2001 року ОСОБА_2 звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переходом на інвалідність 2 групи.

Згідно довідки з МСЕК від 18 червня 2012 року - ОСОБА_2 встановлено 60% втрати працездатності.

Як вбачається з висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз №6858/31 від 16 травня 2014 року - ситуація травмування ОСОБА_2 під час виконання нею трудових обов'язків 12 серпня 2000 року, являється для неї психотравмувальною. ОСОБА_2 завдані душевні страждання, як психологічна основа моральної шкоди. Між травмуванням позивачки, під час виконання нею трудових обов'язків 12 серпня 2000 року, та моральними стражданнями потерпілої існує причинно-наслідковий зв'язок. Орієнтований розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_2, становить від 0 до 324 мінімальних заробітних плат (в залежності від того, як судом буде розцінена ступінь тяжкості травми позивачки, а також ступінь відповідальності/провини заподіювача шкоди) (а.с.96-106).

Згідно зі ст. 158 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, даних в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі постанова від 31 березня 1995 року), обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Згідно п. 9 постанови від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку, що внаслідок нещасного випадку на виробництві позивачці ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода, яка пов*язана з ушкодженням здоров*я, вимушеними змінами у виробничих стосунках, стражданнями, пов*язаними з порушенням нормальних життєвих зв*язків через неможливість продовження активного громадського життя. Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає тривалості та характеру моральних страждань ОСОБА_2

В апеляційній скарзі представник ДП «Донецька залізниця» Сіньков В.Г., як на підставу скасування рішення, посилається на те, що суд першої інстанції не врахував відсутність вини підприємства у нещасному випадку з ОСОБА_2, не з'ясував, чи мала місце протиправність в діях відповідача при настанні нещасного випадку, не встановив та не обґрунтував ступінь вини або невинності відповідача у настанні нещасного випадку з позивачкою.

Ці доводи скарги апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки згідно з положеннями ст.237-1 КЗпП України, право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникає незалежно від наявності будь-чиєї вини у нещасному випадку. Крім того, з акту розслідування нещасного випадку не вбачається, що встановлена вина саме ОСОБА_2 у настанні нещасного випадку.

Доводи про те, що нещасний випадок, який мав місце 12 серпня 2000 року, не пов'язаний з дією на позивачку джерела підвищеної небезпеки, оскільки травмування ОСОБА_2 сталося внаслідок того, що вона впала, проводячи розмивку вагону, не впливає на висновки суду, оскільки згідно з п.7 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 30 листопада 2011 року № 1232, нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема від одержання поранення, травми. Тому, дія джерела підвищеної небезпеки не є обов'язковою умовою для визначення нещасного випадку таким, що пов'язаний з виробництвом.

З доводами скарги про те, що до справи була долучена «Система стандартів безпеки праці» «Небезпечні та шкідливі виробничі фактори» класифікація ДС 12.0.003-74, яким суд не надав належної оцінки, не можна погодитися, оскільки з рішення суду вбачається, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував всі обставини у справі, ставлення позивачки до виконання обов'язків про безпечну умови праці та дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 до 70 000 грн.

Посилання у скарзі на те, що судом необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, з посиланням на п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», є неспроможними. Дійсно, до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак, з набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України). Тому, в цій частині, висновки суду відповідають закону.

В апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам представника відповідача про необхідність застосування положень п.п.5, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в частині застосування закону, який регулює правовідносини, що виникли між сторонами та не врахував, що позивачка, мотивуючи свої вимоги, повинна була керуватися не нормами ЦК України від 1 січня 2004 року, а нормами Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

Однак, апеляційний суд вважає, що оскільки позивачка звернулася до суду 15 липня 2013 року, то в даному випадку, обґрунтування позивачкою своїх вимог, з посиланням на норми ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не суперечить положенням абз.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який зазначає, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, наведені представником ДП «Донецька залізниця» Сіньковим В.Г. доводи скарги, не є підставою для скасування рішення та відмови ОСОБА_2 у позові про відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, відповідно до ст.309 ЦПК України, підставами для зміни рішення, крім іншого, є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що при ухваленні оспорюваного рішення суд першої інстанції невірно послався на ст.1167 ЦК України, оскільки втрата професійної працездатності позивача та моральна шкода виникли внаслідок виконання позивачкою трудових обов'язків, тому, відшкодування завданої їй моральної шкоди передбачено ст. 237-1 КЗпП України.

У п. 13 постанови від 31 березня 1995 року вказано, що судам необхідно враховувати, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Припинення дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку, не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України

Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та ухвалив рішення із застосуванням норми матеріального права, яка не регулює спірні правовідносини.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що у позовній заяві ОСОБА_2 також посилалася на ст. 237-1 КЗпП України (а.с.1-3).

Оскільки, за змістом норм ЦПК України підставами позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не саме по собі посилання позивача на певну норму закону, суд може таку норму змінити, якщо її дія не поширюється на спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав наявними підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди і вірно визначив розмір її відшкодування, однак, невірно послався на норму закону, яка не регулює спірні правовідносини, тому, ухвалене у справі судове рішення слід змінити, виключивши з рішення посилання на ст. ст. 1167 ЦК України.

Керуючись п.2 ч.1. ст.307, ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Вагонного депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року змінити, виключити із судового рішення посилання на ст. 1167 ЦК України.

В решті частини рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

С.А.Попова