Рішення № 40133946, 06.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13622/14 06.08.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ, ЄДРПОУ 30262667

до відповідача 1: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке», Хмельницька обл., с.Шумівці, ЄДРПОУ 31998812

відповідача 2: Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», м.Київ, ЄДРПОУ 30369454

про стягнення 30 476,53 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Вольницький С.С. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке», Хмельницька обл., с.Шумівці, 2. Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», м.Київ про стягнення солідарно основного боргу в сумі 17 418,44 грн., відсотків річних в розмірі 9093,85 грн., пені в сумі 1351,48 грн. та штрафу в розмірі 2612,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» посилається на порушення відповідачем 1 умов договору поставки №СА 20 0001 від 29.04.2013р., право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №20/0001 від 25.10.2013р. про відступлення права вимоги, що укладений між Приватним підприємством «Севагротранссервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» в частині зобов'язання сплатити борг у розмірі 17 418,44 грн. Одночасно, вимоги до Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» обґрунтовані договором №АС-20-0001 від 30.10.2013р. поруки, відповідно до якого відповідач 2 поручився перед заявником за виконання обов'язків Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке». Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідачі 1 та 2 у судові засідання 23.07.2014р. та 06.08.2014р. не з'явились, представників не направили, відзивів на позовну заяву не надали, проте, за висноками суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» та Приватне підприємство «Хімагромаркетинг 2000» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору. При цьому, господарський суд виходив з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на даний час є: 31353, Хмельницька обл., Хмельницький район, с.Шумівці, а відповідача 2: 02160, м.Київ, Дніпровський район, просп.Воззєднання, буд.15.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України були направлені ухвали від 08.07.2014р. та від 23.07.2014р. з метою повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи.

Судову кореспонденцію було отримано представниками Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке», що підтверджується поштовими повідомленнями №0103030386586, №0103030386578, №0103030389348, №0103030389534.

На підставі вищезазначеного, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами відповідачів 1 та 2, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, витяги з якого містяться в матеріалах справи, враховуючи наявність доказів отримання ними такої кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» про дату, час і місце розгляду справи.

Разом з тим, з огляду на неявку відповідачів 1 та 2 у судове засідання, господарським судом враховано приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Норма вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З урахуванням зазначеного, незважаючи на те, що відповідачі у судові засідання 23.07.2014р. та 06.08.2014р. не з'явились і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачена можливість заміни боржника іншою особою (переведення боргу) за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У ст.521 Цивільного кодексу України зазначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2013р. між Приватним підприємством «Севагротранссервіс» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (новий кредитор) було укладено договір №20/0001 про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги до боржника - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» по зобов'язанню, що виникло на підставі договору №СА-20-0001 від 29.04.2013р.

Контрагенти у п.п.1.2, 1.3 договору №20/0001 від 25.10.2013р. погодили, що за вказаним правочином переходить право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання - сплатити? грошову суму в розмірі 17 418,44 грн.

Вказаний правочин набрав чинності в момент його підписання сторонами та діє до 21.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1 договору №20/0001 від 25.10.2013р.).

24.07.2014р. між Приватним підприємством «Севагротранссервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» було укладено додатковий договір №20/0001ДД1 до договору №20/0001 від 25.10.2013р. про відступлення права вимоги.

Відповідно до п.1 зазначеного додаткового договору первісний та новий кредитор дійшли згоди про внесення змін до п.1.2 договору №20/0001 від 25.10.2013р., зокрема, визначили, що за даним правочином до нового кредитора переходить право вимагати від боржника (відповідача 1) належного виконання зобов'язання - сплатити суму 17 418,44 грн., стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені, відсотків річних) та відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №20/0001 від 25.10.2013р. як? належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача 1.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу У?країни, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вбачається з п.1.3 договору №20/0001 від 25.10.2013р. новий кредитор зайняв місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з договору п?оставки №СА-20-0001 від 29.04.2013р. в частині стягнення основного боргу в сумі 17 418,44 грн., стягнення штра?фних санкцій (штрафу, пені, відсотків річних) та відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (з урахуванням додаткового договору б/н від 24.07.2014р.).

Як встановлено судом, на підставі вказаного вище правочину первісним боржником було поставлено, а відповідачем 1 прийнято товар, а саме зла?кодин та поліамін, на загальну? суму 17 418,44 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними №СА-20-002 від 07.05.2013р. на суму 1494,94 грн. та №СА-20-0006 від 13.06.2013р. на суму 15 923,50 грн.

Листом №246 від 10.06.2014р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» було повідомлене про перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» права вимоги до покупця за договором поставки №СА-20-0001 від 29.04.2013р. в розмірі 17 418,44 грн. Одночасно, у вказаному п?овідомленні позивач просив в?ідповідача 1 сплатити наведен?у заборгованість шляхом пере?рахування грошових коштів на? розрахунковий рахунок новог?о кредитора.

Проте, станом на момент звернення до господарського суду з розглядуваними позовними вимогами відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань виконано не було, заборгованість в сумі 17 418,44 грн. не погашено.

05.09.2014р. позивач звернувся до суду з клопотанням про часткове припинення провадження у справі, оскільки вже під час розгляду спору, а саме 24.07.2014р. відповідач 1 погасив заборгованість перед новим кредитором в сумі 17 418,44 грн., що підтверджується представленою до матеріалів справи банківською випискою.

Згідно з п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі підлягає припиненню, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи приписи чинного господарського процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідачів 1 та 2 основного боргу в сумі 17 418,44 грн. підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення пені в сумі 1351,48 грн. та штрафу в сумі 2612,76 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено, насамперед, наявність права на стягнення штрафних санкцій з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» та Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000».

Як свідчать матеріали справи, позивачем нараховано пеню за період з 01.12.2013р. по 09.06.2014р. в розмірі 1351,48 грн. та штраф в сумі 2612,76 грн.

При цьому, як на підставу заявлення таких вимог до відповідачів заявник посилається на п.п.5.2, 5.4 договору №СА-20-0001 від 29.04.2013р., відповідно до яких покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару і сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, а у випадку прострочення оплати більш ніж на 30 днів боржник повинен сплатити ще і штраф в розмірі 15% від ціни договору.

Як встановлено судом, 24.07.2014р. між Приватним підприємством «Севагротранссервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» було укладено додатковий договір №20/0001ДД1 до договору №20/0001 від 25.10.2013р. про відступлення права вимоги.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1 зазначеного додаткового договору первісний та новий кредитор дійшли згоди про внесення змін до п.1.2 договору №20/0001 від 25.10.2013р., зокрема, визначили, що за даним правочином до нового кредитора переходить право вимагати від боржника (відповідача 1) належного виконання зобов'язання - сплатити суму 17 418,44 грн., стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені, відсотків річних) та відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Сторонами погоджено, що даний додатковий договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п.2 додаткового договору від 24.07.2014р.).

Одночасно, господарський суд зазначає, що відповідно до приписів ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, проте, контрагентами зазначеного під час укладання додаткового договору від 24.07.2014р. погоджено не було.

Тобто, наведене свідчить про виникнення у заявника права на стягнення з відповідача 1 пені та штрафу вже після порушення провадження по справі, що фактично виключає наявність сукупності таких умов застосування способів судового захисту, як наявність у позивача певного суб'єктивного права (інтересу) на момент звернення до суду та порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача, а отже і відсутність умов для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

При цьому, господарський суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із зазначеними позовними вимогами до відповідачів за порушення термінів виконання грошового зобов'язання в окремому провадженні.

Стосовно позовних вимог про стягнення відсотків річних за порушення грошового зобов'язання в сумі 9093,85 грн. господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність чи відсутність основної заборгованості на момент вирішення спору не виключає відповідальності боржника за порушення строків розрахунків та наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.625 Цивільного кодексу України. Аналогічна позиція викладена у постанові від 23.01.2012 р. Верховного Суду України по справі №37/64.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за своєю правовою природою відсотки річних є складовою основного боргу. Таким чином, право на нарахування відсотків річних перейшло до заявника разом з правом вимоги основної заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.11.2011 р. у справі №20/045-11 та від 05.09.2012 р. у справі №5023/929/12.

При цьому, відповідно до п.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

У п.5.5 договору №СА-20-0001 від 29.04.2013р. сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен був бути оплачений та 96% річних до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Наразі, заявником нараховано відсотки річних за період з 01.12.2013р. по 28.02.2014р. за ставкою 40% в сумі 1717,48 грн. та за період з 01.01.2014р. по 10.06.2014р. за ставкою 96% річних в розмірі 7375,87 грн.

Проте, за висновками суду, подвійне нарахування відсотків річних за період з 01.01.2014р. по 28.02.2014р. як за ставкою 40% так і 96% є необґрунтованим таким, що не відповідає приписам чинного законодавства.

Отже, після проведення судом власного розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню відсотки річних за порушення грошового зобов'язання в сумі 6390,89 грн., зокрема за період з 01.12.2013р. по 28.02.2014р. в розмірі 1717,48 грн. та з 01.03.2014р. по 10.06.2014р. в сумі 6390,89 грн.

Щодо позовних вимог до Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», господарський зазначає наступне.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст.554 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст.556 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту ст.ст.555 та 557 Цивільного кодексу України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Як встановлено судом, 30.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (кредитор) та Приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000» (поручитель) було укладено договір №АС-20-0001, відповідно до п.1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» (боржник) за договором поставки №СА-20-0001 від 29.04.2013р.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі.

У п.4.2 сторони визначили, що договір діє з дати його підписання та до моменту припинення поруки на підставах, визначених чинним законодавством.

Враховуючи зазначене, а також положення договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідачі 1 та 2 мають перед позивачем відповідати солідарно в межах суми боргу.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач 1 у визначений договором строк взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, що і стало підставо для нарахування відсотків річних, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем 2, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

За таких обставин, враховуючи все вказане вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» та Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», м.Київ про стягнення відсотків річних в розмірі 9093,85 грн., пені в сумі 1351,48 грн. та штрафу в розмірі 2612,76 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно заявленим до них та задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ до 1.Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке», Хмельницька обл., с.Шумівці, 2, Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», м.Київ про стягнення відсотків річних в розмірі 9093,85 грн., пені в сумі 1351,48 грн. та штрафу в розмірі 2612,76 грн.

Стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке» (31353, Хмельницька обл., Хмельницький район, с.Шумівці, ЄДРПОУ 31998812) та Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000» (02160, м.Київ, Дніпровський район, просп.Воззєднання, буд.15, ЄДРПОУ 30369454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м.Київ, Дніпровський район, просп.Воззєднання, буд.15, ЄДРПОУ 30262667) відсотки річних в сумі 6390,89 грн. та судовий збір у розмірі 1427,32 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Припинити провадження у справі №910/13622/14 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ до 1.Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шумовецьке», Хмельницька обл., с.Шумівці, 2, Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 17 418,44 грн.

У судовому засіданні 06.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено 11.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко