Рішення № 40133894, 05.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20886/13 05.08.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «G-M 2013»

(Сompany LTD «G-M 2013»)

про стягнення 27 021, 27 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі позову до суду складає 215 899, 95 грн.)

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Сапронов О.В. за довіреністю б/н від 01.07.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Кондитерська фабрика «Лагода» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «G-M 2013» (Сompany LTD «G-M 2013») (Республіка Грузія) про стягнення з відповідача 27 021, 27 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі позову до суду складає 215 899, 95 грн.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами контракту поставки № 05/ГР від 10.06.2013 р. позивач поставив відповідачу товар (кондитерські вироби), який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Вирішуючи питання про прийняття зазначеної позовної заяви до розгляду, судом було враховано наступне.

Так, положеннями господарського процесуального кодексу України не передбачено визначення договірної підсудності справ господарським судам.

При цьому, правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом.

Відповідно до п. 10.1. укладеного між сторонами Контракту всі спори, які виникають у зв'язку з неналежним виконанням умов даного Контракту вирішуються шляхом переговорів, а у випадку незгоди підлягають розгляду з застосуванням матеріального та процесуального права країни постачальника в господарському суді міста Києва, Україна.

Враховуючи положення зазначених вище законів та умов Контракту, укладеного між сторонами, вказаний спір підлягає розгляду в господарському суді України, зокрема, господарському суді міста Києва. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 23.07.2009 р. у справі № 05-6-45/39).

На зазначеному також наголошено в п. 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.2002 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», згідно приписів якого, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право») спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК.

З огляду на зазначене, ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20886/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р. Позивача зобов'язано в строк до 18.11.2013 р. надати суду належним чином нотаріально посвідчені копії перекладу позовної заяви та ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/20886/13 від 31.10.2013 р. на російській мові.

При цьому, оскільки відповідач знаходиться в Грузії, з метою забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності перед законом і судом, було вирішено направити копії нотаріально посвідченого перекладу позовної заяви та ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/20886/13 від 31.10.2013 р. на російській мові для вручення відповідачу у встановленому чинними міжнародними угодами, ратифікованими Україною та Грузією.

20.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. провадження у справі зупинено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2014 р. провадження у справі було поновлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 05.08.2014 р. Провадження у справі зупинено.

07.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло повідомлення від міського суду Тбілісі (Грузія) про те, що доручення господарського суду міста Києва не виконано, у зв'язку з тим, що відповідача не вдалось відшукати за адресою: місто Тбілісі, вулиця Амаглеба № 8/42 (???????, ????????? ?. № 8/42).

Представник відповідача в судове засідання 05.08.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 05.08.2014 р. суд на підставі даних он-лайн ресурсу Реєстру підприємств Грузії (https://enreg.reestri.gov.ge/main.php?m=new_index&state=search) встановив, що відповідач - назва «G-M 2013» (грузинською «??-?? 2013», англійською «Сompany LTD «G-M 2013»), ідентифікаційний код (груз. - ???????????????? ????) 404450526, зареєстрований у 2013 році, організаційно-правова форма - Товариство з обмеженою відповідальністю (груз. - ????????? ???????????????? ???????????), керівник - пан Керашвілі, ідентифікаційний номер 01017011629 (груз. - ?????? ?????????, ?/?: 01017011629), адреса: Тбілісі, вулиця Амаглеба № 8/42 (груз. - ????????, ????????? ?. № 8/42, англ. Tbilisi, Amaghleba St, № 8/42).

Таким чином, оскільки господарським судом міста Києва ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою відповідача, слід вважати, що він повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.08.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2013 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, було укладено Контракт поставки № 05/ГР, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити на умовах даного Контракту кондитерські вироби в асортименті відповідно до Специфікацій (Додатків) на кожну партію Товару, яка є невід'ємною частиною даного Контракту, а замовник прийняти й оплатити цей товар.

Відповідно до п. 1.2. Контракту найменування, кількість та ціна Товару кожної партії, яка поставляється, узгоджується сторонами та фіксується у специфікації (Додатку) до даного Контракту, яка підписується обома сторонами та є невід'ємною частиною даного Контракту.

Ціна одиниці виміру товару вказується в Додатках (Специфікаціях) на кожну партію товару (п. 4.1. Контракту).

Відповідно до п. 5.1. Контракту сторони погодили, що замовник здійснює оплату за партію товару банківським переказом у повному розмірі протягом 30 календарних днів з моменту узгодження з постачальником специфікації.

Згідно з п. 5.2. Контракту валютою платежу було визначено долар США.

Відповідно до п. 11.2. Контракту він діє з моменту його підписання та до 31.12.2014 р.

26.06.2013 р. сторони підписали Специфікацію до Контракту (Додаток № 1) на суму 27 021, 27 доларів США.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 27 021, 27 доларів США, що підтверджується представленими до матеріалів справи доказами: митною декларацією форми МД-2 № 125130007/2013/201324 від 27.06.2013 р., міжнародною товарно-транспортною декларацією CMR № 186478 від 26.06.2013 р.

З метою оплати поставленого товару позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № АТ-0010245 від 26.06.2013 р. на суму 27 021, 27 доларів США.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, відповідного розрахунку останній так і не провів, з огляду на що позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 3, 4 ст. 4 ГПК України передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Статтею 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Як випливає зі змісту Контракту, укладеного між сторонами, вони визначили, що всі спори, які виникають, у зв'язку з неналежним виконанням умов даного Контракту вирішуються шляхом переговорів, а у випадку незгоди підлягають розгляду з застосуванням матеріального та процесуального права країни постачальника в господарському суді міста Києва, Україна.

Відповідно застосуванню при вирішенні даного спору підлягає право України разом з положеннями Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 11 квітня 1980 року (Конвенція купівлі-продажу товару), учасниками якої є Україна та Республіка Грузія.

Так, застосовуючи до спору між сторонами законодавство України, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Контракт є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, сторони встановили, що замовник здійснює оплату за партію товару банківським переказом у повному розмірі протягом 30 календарних днів з моменту узгодження з постачальником специфікації.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи, аналогічні зазначеним нормам передбачені також Конвенцією Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів».

Так, у відповідності до ст. 1 Конвенції вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: a) коли ці держави є Договірними державами; або b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що вона регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується: a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю; b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

У відповідності до ст. 35 Конвенції, продавець повинен поставити товар, який за кількістю, якістю й описанням відповідає вимогам договору і який затарований чи упакований так як це вимагається за договором.

У свою чергу, відповідно до ст. 53 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу (ст. 54 Конвенції).

Відповідно до ст. 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Контрактом обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, слід зазначити, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «G-M 2013» (груз. ????????? ???????????????? ??????????? «??-?? 2013», англ. «Сompany LTD «G-M 2013»), адреса: Грузія, місто Тбілісі, вулиця Амаглеба № 8/42 (груз. ??????????, ???????, ?????????? ?. № 8/42, англ. Georgia, Tbilisi, Amaghleba St, № 8/42); ідентифікаційний код (??????????????? ????) 404450526) на користь Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» (09200, Україна, Київська область, місто Кагарлик, вулиця Фрунзе, будинок 99; ідентифікаційний код 32967502) суму основного боргу у розмірі 27 021 (двадцять сім тисяч двадцять один) долар США 27 центів та 4 320 (чотири тисячі триста двадцять) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.08.2014 р.

Суддя В.С. Ломака