Рішення № 40132618, 24.07.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого - Власова С.О.,

суддів - Дроботі В.В., Бисаги Т.Ю.,

при секретарях - Чучка Н.В., Савариної Т.І.,

з участю: представника позивача - Гринихи Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діє представник Шуліка А.В., на рішення Хустського районного суду від 13 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 21.12.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №MKF0SE00000034 на суму 10000 грн., зі сплатою 24% річних. Взяті на себе зобов»язання ОСОБА_3 належним чином не виконувала і станом на 31.10.2013 року її заборгованість перед Банком складає 56688,12 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з відповідачки.

Рішенням Хустського районного суду від 13.02.2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі представника Шуліка А.В., подало апеляційну скаргу, згідно якої вважає рішення необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також висновки суду не відповідають обставинам справи. Обставини, визнані судом доведеними, не є такими, оскільки на даний час кредитний договір є дійсним, а отже заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_3 З цих підстав просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги повністю задовольнити.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в ній.

Відповідач у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи в порядку ч.3 ст. 191 ЦПК України належним чином повідомлений.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції констатував той факт, що відповідачка не укладала договір кредиту з позивачем, не отримувала кредитні кошти, її воля не була спрямована на виникнення цивільно-правових відносин, а від так зобов»язань, передбачених кредитним договором вона не має виконувати. При цьому в доказову базу рішення, суд заклав покази, допитаного у судовому засіданні під присягою, свідка ОСОБА_4, який повідомив, що кредит на ім»я відповідачки йому запропонував оформити ОСОБА_5, на той час директор Хустського відділення філії «Закарпатське РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк». На вказану пропозицію він погодився. Про оформлення даного кредиту відповідачці ОСОБА_3 нічого не було відомо і вона не була при цьому присутня. Гроші у банку отримав саме він-свідок.

Але з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 59 ч.2 ЦК України встановлено, що обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На час розгляду справи у суді кредитний договір №MKF0SE00000034 від 21.12.2006 року не визнавався судом недійсним ( з підстав його оспорювання однією із сторін договору), недійсність даного договору прямо не встановлена законом (нікчемний правочин), а, від так, вказаний правочин є дійсним.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…

Встановлено, що 21.12.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №MKF0SE00000034 на суму 10 000 грн., зі сплатою 24% річних, строком до 21.12.2009 року (а.с.9-15).

Взяті на себе зобов»язання ОСОБА_3 належним чином не виконувала, на підставі чого Банк звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу.

05.05.2008 року Хустським районним судом Закарпатської області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 10 635,06 грн. (а.с.6)

Однак, оскільки боржником зазначене судове рішення виконано не було, Банк продовжував нараховувати ОСОБА_3 відсотки та пеню за користування кредитним коштами і станом на 31.10.2013 року її заборгованість перед Банком складає 56 688,12 грн., яка складається з:

23 606, 36 грн.-заборгованість по процентам за користування кредитом;

32 573, 76 грн.-пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив із того, що перед банком мала місце кредитна заборгованість в сумі 56688,12 грн. та відмовив позивачу у стягненні саме цієї суми.

Проте місцевим судом не було перевірено правильність розрахунку боргу, не враховано строки позовної давності щодо нарахування пені, яку слід було обраховувати та стягнути за один рік, тобто зменшивши таку з 32 573, 76 грн. на 12 841,01 грн. ( а.с. 87), а в решті стягнення такої відмовити.

Згідно представленого позивачем апеляційному суду нового розрахунку заборгованість відповідача перед банком становить 36447 грн.37 коп., яка складається з 23606 грн.36 коп.- заборгованість про процентам, 12841 грн.01 грн.- пеня, які підлягають стягненню з відповідача.

По справі в позивача виникли судові витрати в розмірі 849 грн. 32 коп. сплаченого ІТЗ, які слід віднести на відповідача.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції від 13.02.2014 року - зміні.

Керуючись ст.ст.304, п.3 ч.1 ст.307, 313, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати ,-

РІШИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діє представник Шуліка А.В - задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду від 13 лютого 2014 року змінити, стягнувши з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, МФО: 305299, р/р: 29092829003111 кредитну заборгованість в розміру 36 447,37 грн., яка складається з 23 606,36 грн.-заборгованість по процентам; 12 841.01 грн.-пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, а також судові витрати в розмірі 849,32 грн. ( р/р: 64993919400001 для відшкодування судових витрат).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді :