Ухвала суду № 40129084, 05.08.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2499/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2485/14

Головуючий у 1-й інстанції Цибізова С. А.

Доповідач Чічіль В. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,

за участю секретаря: Самойлової М.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 19 березня 2010 року працював у ФОП ОСОБА_1 за трудовим договором на посаді водія.

Відповідач не виконувала вимог діючого законодавства щодо оплати праці та за період з 19 березня 2010 року по 1 липня 2013 року заборгувала ОСОБА_2 23 661,00 грн. заробітної плати.

Крім того, у січні та лютому 2011 року зменшила розмір заробітної плати без попередження працівника за два місяці про зміну умов праці.

Просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 23 661,00 грн. заробітної плати та 3 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 615,50 грн. та моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 2 липня 2014 року допущено до негайного виконання вищевказане рішення суду у частині виплати заробітної плати у межах суми платежу за один місяць та вирішено питання судових витрат.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_1, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю та недоведеністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, що з 19 березня 2010 року ОСОБА_2 працював водієм у ФОП ОСОБА_1 на підставі трудового договору, що був зареєстрований у Полтавському районному центрі зайнятості за №16191000070, за умовами п. п. 2, 3 якого позивач зобов'язувався виконувати роботу водія згідно графіку, але не більше 40 годин на тиждень, а відповідачка зобов'язувалась оплачувати його працю у розмірі 869,00 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до доповнення до трудового договору від 10 січня 2011 року сторони погодили зміну істотних умов праці - скорочення робочого часу, який встановлювався згідно графіку, але не міг перевищувати 20 годин на тиждень, та відповідне зменшення заробітної плати до 470,50 грн. на місяць.

10 липня 2013 року ОСОБА_2 звільнився з роботи на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України, за угодою сторін.

Задовольняючи частково позов, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем залишилось не спростованим твердження позивача щодо невиплати йому заробітної плати.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

За змістом ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 110 КЗпП України, яка узгоджується з положеннями ст. 30 Закону України "Про оплату праці", встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

При цьому, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Пред'являючи вимогу до відповідача, ОСОБА_2 не зобов'язаний доводити відсутність проведення з ним розрахунку.

У свою чергу, ОСОБА_1 зобов'язана довести факт розрахунку з позивачем.

Відповідачем не надано суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчували б виплату чи виплату частково позивачу заробітної плати за період з березня 2010 року по липень 2013 року.

Пояснення ОСОБА_1, що бухгалтерські документи, які б могли підтвердити чи заперечити наявність заборгованості по заробітній платі були викрадені ОСОБА_2, не підтверджуються належними та допустимими доказами, у розумінні ст. ст. 59, 60 ЦПК України, зокрема, відсутні докази звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з цього приводу.

З урахуванням цього, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо стягнення з відповідачки заборгованості по заробітній платі, що не була виплачена позивачу у відповідності до вимог трудового законодавства та умов трудового договору.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 500,00 грн., розмір відшкодування моральної шкоди, на думку колегії суддів, є правильним.

При вирішенні цієї вимоги місцевий суд, керуючись ст. 237-1 КЗпП України, вірно виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, урахував невиплату позивачу заробітної плати протягом тривалого періоду, що також узгоджується з роз'ясненням Верховного суду України, наданим у постанові Пленуму від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на безпідставності пред'явлених до ОСОБА_1 позовних вимог, апелянт вказує на те, що ОСОБА_2 отримував заробітну плату протягом трьох років роботи водієм у ФОП ОСОБА_1, посилаючись на свідчення інших найманих нею працівників.

Проте, у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, на підтвердження даних обставин не надала жодного доказу, який би міг свідчити про таку виплату позивачу заробітної плати та спростовувати законність вимог заявленого позову.

Твердження апелянта про мотиви звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом через конфлікт з ОСОБА_3, який приходиться сином відповідачки, є припущенням та безпосередньо не стосується предмету спору.

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на придбання ОСОБА_2 протягом роботи автомобіля є необґрунтованим та не спростовує факту невиплати позивачу заробітної плати.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: В.А. Чічіль

О.Ю. Кузнєцова

Л.М. Хіль

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль