Постанова № 40125550, 11.08.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2014 року № 813/3225/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Навроцького А.І.,

представника відповідача Чижевського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліуретанові технології» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012240 від 29.01.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліуретанові технології» (надалі по тексту - ТзОВ «Поліуретанові технології») звернулося 29.04.2014 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі по тексту - ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), у якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012240 від 29.01.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюване ним податкове повідомлення-рішення було прийняте контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а відповідно і протиправними, оскільки ТзОВ «Поліуретанові технології», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями, які проводилися ним із ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс».

Позивач стверджує, що його операції з ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, фактом оплати за роботи, прийняття та використання результатів робіт тощо. Операції з вказаними юридичними особами провадилися позивачем із метою забезпечення власної виробничої бази, яка використовується при його господарській діяльності (позивачем замовлялися роботи з ремонту, опорядження виробничих та адміністративних будівель/приміщень).

При цьому, позивач зазначає, що в ході перевірки, яка проводилася відповідачем, остатньому було надано всі необхідні документи, що стосуються таких господарських операцій: договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про проведені розрахунки та ін., які підтверджували факти виконання господарських операцій. У зв'язку з чим, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

Позивач також вважає неправомірним обґрунтування висновків податкового органу про нереальність господарських операцій, які замовлялися позивачем, та про порушення ним податкового законодавства виключно податковою інформацією про контрагентів позивача, їх діяльність і допущені ними порушення податкового законодавства, оскільки відповідальність платників податків носить виключно індивідуальний характер і позивач як добросовісний платник податків не повинен нести відповідальність за можливі порушення, допущені його контрагентами. При цьому, позивач вказує на те, що податкова інформація про контрагентів позивача, на яку посилається відповідач, була здобута податковими органами не в ході проведення перевірки, як це визначає чинне законодавство, а виключно відображена в актах про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентами позивача, після їх банкрутства, що не може свідчити про достовірність таких даних.

У зв'язку із цим, позивач стверджує, що операції з ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» були вчинені реально й документовані у повній відповідності до чинного законодавства України. А оскільки учасники таких правовідносин були платниками ПДВ, тому на підставі виписаних виконавцями робіт податкових накладних позивач мав повне право на формування податкового кредиту. У той же час, оспорюване рішення відповідача, фактично ґрунтуються на припущеннях податкового органу, безпідставно й необґрунтовано порушує його права, а тому воно підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Ухвалою судді від 30.04.2014 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалами судді від 12.05.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог 28.05.2014 року відповідачем було подано заперечення на позовну заяву. У поданому запереченні відповідач обґрунтовує законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а його позиція полягає в наступному.

Як було встановлено відповідачем, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача, ряд господарських операцій між ТзОВ «Поліуретанові технології» та його контрагентами, які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. На переконання відповідача, на нереальність операцій вказує та обставина, що контрагенти позивача не володіли достатніми можливостями для виконання таких операцій та, відповідно, не могли їх здійснювати фактично (у контрагентів позивача відсутні виробничі потужності та трудові ресурси). У зв'язку з чим контрагенти позивача не могли виконувати укладені з ТзОВ «Поліуретанові технології» договори, а тому документовані за такими договорами послуги є нереальними. Також відповідач зазначає, що в цьому випадку документи, які оформлялися при таких операціях, незважаючи на їх формальну правильність, не мають сили первинних документів у розумінні податкового законодавства і не можуть слугувати правомірною підставою для формування податкового кредиту.

Тож, враховуючи фактичне нездійснення господарських операцій між ТзОВ «Поліуретанові технології» та ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», віднесення сум ПДВ по таких операціях до складу податкового кредиту є безпідставним.

Водночас, відповідач стверджує, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення вважає таким, що прийняте у відповідності до чинного законодавства України і підстав для його скасування не вбачає.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили, стверджують про правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення №0000012240 від 29.01.2014 року, вважають, що воно прийняте в повній відповідності з чинним законодавством України й просили в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Поліуретанові технології» зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Львівської міської ради 27.12.1999 року. На податковий облік позивача взято з 10.01.2000 року, а у періоди, що перевірялися останній був платником ПДВ, згідно свідоцтва від 14.01.2000 року. Основні види діяльності позивача - виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас, ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими проміжними продуктами. Судом також встановлено, що позивач набув у користування адміністративне приміщення у м.Львів по вул.Володимира Великого, 18, що підтверджується даними акта перевірки №11/22-40/30706140, та є власником виробничої бази (заводу) з переробки пластмас у м.Пустомити по вул.Промисловій, 6, що підтверджується, зокрема, декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, актом готовності об'єкта до експлуатації та ін. і сторонами не оспорюється.

Судом з'ясовано, що у період із 23.12.2013 року по 27.12.2013 року ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Поліуретанові технології» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» за період з 01.03.2011 року по 31.12.2011 року, ТзОВ «БК АТР Груп» за період з 01.08.2010 року по 31.03.2013 року, ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» за період з 01.10.2011 року по 30.04.2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Поліуретанові технології» у своїй діяльності:

1) п.п.198.1-198.3, 198.6, 200.4 Податкового кодексу України, а саме, ТзОВ «Поліуретанові технології» завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 33 907 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати на 33 907 грн., в т.ч. в липні 2011 року - 17 825 грн., в жовтні 2011 року - 8 818 грн., в листопаді 2011 року - 5 889 грн., в грудні 2011 року - 1 375 грн., а також завищено податковий кредит за липень 2011 року на суму 17 825 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень 2011 року на 15 100 грн.

Як випливає зі змісту акту №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між ТзОВ «Поліуретанові технології» та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, у акті №11/22-40/30706140 (в частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «БК «Київбудмонтаж») відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачу було надано договір підряду №3/09 від 09.09.2011 року, акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в №25/10-02 від 25.10.2011 року, №3110-120 від 25.10.2011 року, податкові накладні №151 від 14.09.2011 року, №59 від 06.10.2011 року, №419 від 31.10.2011 року, банківські виписки про перерахування коштів за виконані роботи. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів (у т.ч. і податкових накладних) відповідачем зафіксовано не було і у акті їх не викладено.

У той же час, у акті №11/22-40/30706140 відповідач послався на дані акту №1701/22.8/37143832 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. У згаданому акті №1701/22.8/37143832 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність у ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів та відсутність економічної можливості провадити господарську діяльність, відобразив свідчення засновника та керівника підприємства про їх непричетність до діяльності товариства тощо. У зв'язку з чим, податковий орган у даному акті прийшов до висновку, що ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» не провадило реальної господарської діяльності, а здійснювало фіктивне підприємництво.

Таким чином, базуючись на даних акта №1701/22.8/37143832 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», відповідач прийшов до висновку про не підтвердження факту отримання ТзОВ «Поліуретанові технології» товарів, робіт і послуг від ТзОВ «БК «Київбудмонтаж».

У частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «БК АТР Груп» у акті №11/22-40/30706140 відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачу було надано договір підряду №24 від 29.06.2011 року, акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в №29/07-36 від 29.07.2011 року, податкові накладні №132 від 01.07.2011 року, №287 від 18.07.2011 року, №523 від 29.07.2011 року, банківські виписки про перерахування коштів за виконані роботи. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів (у т.ч. і податкових накладних) відповідачем зафіксовано не було і у акті їх не викладено.

Окрім того, в акті №11/22-40/30706140 відповідач послався на дані акту №1707/22.8/37241554 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК АТР Груп», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. У згаданому акті №1707/22.8/37241554 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність у ТзОВ «БК АТР Груп» основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів та відсутність економічної можливості провадити господарську діяльність, відобразив свідчення засновника та керівника підприємства про їх непричетність до діяльності товариства тощо. У зв'язку з чим, податковий орган у даному акті прийшов до висновку, що ТзОВ «БК АТР Груп» не провадило реальної господарської діяльності, а здійснювало фіктивне підприємництво.

Таким чином, базуючись на даних акта №1707/22.8/37241554 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК АТР Груп», відповідач прийшов до висновку про не підтвердження факту отримання ТзОВ «Поліуретанові технології» товарів, робіт і послуг від ТзОВ «БК АТР Груп».

У частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» в акті №11/22-40/30706140 відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Тож, як відображено в акті, відповідачу було надано договір підряду №14/11 від 14.11.2011 року, акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в №3011-198 від 30.11.2011 року, б/н від 29.12.2011 року, податкові накладні №811 від 22.11.2011 року, №702 від 27.12.2011 року, банківські виписки про перерахування коштів за виконані роботи. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів (у т.ч. і податкових накладних) відповідачем зафіксовано не було і у акті їх також не викладено.

У той же час, в акті №11/22-40/30706140 відповідач послався на дані акту №1691/22.8/37635291 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. У згаданому акті №1691/22.8/37635291 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність у ТзОВ « 1691/22.8/37635291» основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів та відсутність економічної можливості провадити господарську діяльність, відобразив свідчення засновника та керівника підприємства про їх непричетність до діяльності товариства тощо. У зв'язку з чим, податковий орган у даному акті прийшов до висновку, що ТзОВ « 1691/22.8/37635291» не провадило реальної господарської діяльності, а здійснювало фіктивне підприємництво.

Отже, базуючись на даних акта №1691/22.8/37635291 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», відповідач прийшов до висновку про не підтвердження факту отримання ТзОВ «Поліуретанові технології» товарів, робіт і послуг від ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс».

Ґрунтуючись на описаних вище висновках і даних відповідач прийшов до переконання про нереальність операцій між ТзОВ «Поліуретанові технології» і ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», що, на його думку, призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 33 907 грн.

Таким чином, на підставі акту №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №000001224 від 29.01.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (+33 907 грн.) та штрафними санкціями (8 477 грн.).

Не погоджуючись із діями та рішеннями ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому ТзОВ «Поліуретанові технології» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення та, відповідно, про його протиправність.

Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оспорюваних рішень, суд у першу чергу висловлює критичну оцінку обґрунтуванню висновків і рішень відповідача даними актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами позивача. На переконання суду, обґрунтування органом доходів і зборів висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства (та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності) тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, є безпідставним.

Так, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. У зв'язку з чим, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення ним порушень податкового законодавства, а тим більше неможливість проведення зустрічних звірок не може свідчити про вчинення порушень податкового законодавства третіми особами (у даному випадку - позивачем).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

При цьому, суд також наголошує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди. А тому, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Виходячи з вищенаведених міркувань, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача про порушення ТзОВ «Поліуретанові технології» податкового законодавства, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів такого платника податків. У той же час, інші докази порушення ТзОВ «Поліуретанові технології» податкового законодавства, які могли б достовірно засвідчувати такі обставини порушень, допущених даним платником податку, та слугувати безсумнівною підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення в акті №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року відповідачем не наводяться.

Більш того, суд відзначає ту обставину, що позивач довів подання відповідачу, а відповідач в акті перевірки №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року відобразив факт дослідження первинних документів, що складалися при господарських операціях між ТзОВ «Поліуретанові технології» і ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс». При цьому, в акті перевірки №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року податковим органом не було висловлено зауважень чи висновків щодо неналежного оформлення чи формальної дефектності таких первинних документів. Така обставина, поруч із вказаною вище позицією суду щодо неможливості обґрунтування порушень законодавства платником податків даними актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів платника податків, свідчить про відсутність належного підтвердження нереальності чи фіктивності господарських операцій позивача, які були предметом перевірки.

Розглядаючи дану справу судом також було досліджено документи, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій між ТзОВ «Поліуретанові технології» і ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», й які, про що сказано вище, подавалися позивачем контролюючому органу при проведенні перевірки і досліджувалися останнім, а саме.

Позивачем було представлено суду копії договору підряду №3/09 від 09.09.2011 року на виконання робіт з утеплення та оздоблення фасаду будівлі (заводу поліуретанових виробів у м. Пустомити), укладеного із ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», договірної ціни за договором, довідок про вартість робіт ф. КБ-3 за жовтень, листопад 2011 року до нього, актів приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за жовтень, листопад 2011 року, копії податкових накладних №59 від 06.10.2011 року, №419 від 31.10.2011 року, виписаних ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», платіжних доручень №1019 від 03.11.2011 року, №987 від 06.10.2011 року про оплату за виконання робіт, копії ліцензії ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури від 28.01.2011 року, свідоцтва про реєстрацію ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» платником податку на додану вартість від 30.12.2010 року.

Також позивач надав копії договору підряду №24 від 29.06.2011 року на виконання робіт з влаштування стяжок перекриття цеху (заводу поліуретанових виробів у м.Пустомити), укладеного із ТзОВ «БК АТР Груп», договірної ціни за договором, довідки про вартість робіт ф. КБ-3 за липень 2011 року до нього, акта приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за липень 2011 року, копії податкових накладних №132 від 01.07.2011 року, №287 від 18.07.2011 року, №523 від 29.07.2011 року, виписаних ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», платіжних доручень №854 від 01.07.2011 року, №880 від 18.07.2011 року, №888 від 02.08.2011 року, №901 від 11.08.2011 року, №929 від 29.08.2011 року про оплату за виконання робіт, копії ліцензії ТзОВ «БК АТР Груп» на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури від 12.11.2010 року, свідоцтва про реєстрацію ТзОВ «БК АТР Груп» платником податку на додану вартість від 27.08.2010 року.

Окрім того, позивачем надано копії договору підряду №14/11 від 14.11.2011 року на виконання робіт з утеплення та оздоблення фасаду будівлі цеху (заводу поліуретанових виробів у м.Пустомити), укладеного із ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», договірної ціни за договором, довідки про вартість робіт ф. КБ-3 за листопад 2011 року до нього, акта приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за листопад 2011 року, копію податкової накладної №811 від 22.11.2011 року, виписаної ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», платіжного доручення №1039 від 22.11.2011 року про оплату за виконання робіт, копії договору підряду №1212-1 від 12.12.2011 року на виконання робіт з влаштування утеплення покриття, укладеного із ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», договірної ціни за договором, довідки про вартість робіт ф. КБ-3 за грудень 2011 року до нього, акта приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за грудень 2011 року, копію податкової накладної №702 від 27.12.2011 року, виписаної ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», платіжного доручення №1111 від 27.12.2011 року про оплату за виконання робіт, копії ліцензії ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури від 13.09.2011 року, свідоцтва про реєстрацію ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» платником податку на додану вартість від 14.07.2011 року.

Дослідивши вказані документи суд відзначає, що первинні документи, які складалися сторонами при здійсненні господарських операцій (договори, акти виконаних робіт) за своїм змістом засвідчують підставність проведення операцій та підтверджують факт виконання контрагентами замовлених робіт і передачі їх результатів позивачу, тобто в сукупності такі документи свідчать про реальне виконання конкретних господарських операцій. Проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідних господарських операцій.

При цьому, суд бере до уваги й ту обставину, що у контрагентів позивача була наявна правова можливість виконувати замовлені роботи, що підтверджується згаданими вище ліцензіями на право виконання будівельних, опоряджувальних та ін. робіт. Суд також зауважує, що учасники таких правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість, тобто були наділені спеціальною податковою правосуб'єктністю, а оформлювані при виконанні господарських операцій податкові накладні є оформленими у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства й відповідають його приписам.

Окрім того, позивачем представлено суду копії банківських виписок по особовому рахунку, які підтверджують факти здійснення позивачем оплати на користь ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс». Зазначене суд розцінює як доказ спрямування намірів позивача на реальне здійснення господарських операцій, а також про понесені витрати позивача на оплату замовлених ним ремонтних робіт.

З огляду на це і беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ТзОВ «Поліуретанові технології» і ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» є нереальними та безтоварними, а навпаки, зібрані у справі докази засвідчують зворотне. При цьому, виконавцями робіт (ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс»), які замовлялися позивачем, були виписані останньому податкові накладні на загальну суму ПДВ 33 907,01 грн., що, відповідно до приписів чинного податного законодавства, надавало позивачу право на віднесення таких сум ПДВ до податкового кредиту.

Так, нормами ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, враховуючи наявні матеріали справи та зважаючи на недоведеність нереальності чи безтоварності господарських операцій, суд приходить висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях між ТзОВ «Поліуретанові технології» та ТзОВ «БК «Київбудмонтаж», ТзОВ «БК АТР Груп», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» у загальному розмірі 33 907 грн.

Таким чином, висновки відповідача про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами й про порушення позивачем податкового законодавства, викладені в акті перевірки №11/22-40/30706140 від 13.01.2014 року, є необґрунтованими, а прийняте за їх наслідком податкове повідомлення-рішення №0000012240 від 29.01.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами при закупівлі робіт, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000012240 від 29.01.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліуретанові технології» сплачений судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят два) грн. 70 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 серпня 2014 року.