Ухвала суду № 40122908, 31.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18730/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

31 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Хім» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00020922600 від 18.07.2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-Хім» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Мінходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002092260 від 18.07.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за вересень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартал 2012 року по фінансово-господарським взаємовідносинах з ТОВ «Метрос», за результатами якої складено акт від 05.07.2013 року № 229/22-04-33781739.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість за вересень 2012 року на 3803 грн..

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 18.07.2013 року № 0002092260, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 4754 грн. (у т.ч.: 3803 грн. - основний платіж, 951 грн. - штраф).

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів вказане рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що реальність проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджується, а тому укладені угоди не створюють реальних наслідків.

Зазначений висновок апелянтом мотивований актом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 01.03.2013 року №214/22-6/31238263 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Метрос».

Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Зазначений акт не містять жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту. Крім того, неможливість органів ДПС провести перевірку чи зустрічну звірку не є достатнім доказом відсутності фінансово-господарських відносин між позивачем і ТОВ «Метрос» та не спростовує правове значення складених за такими операціями первинних документів, а тому не є підставою для неврахування відповідачем наданих до перевірки первинних документів.

Крім того, як правильно відзначено судом першої інстанції, на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість, а в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи контрагента були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

З матеріалів справи слідує, що по взаємовідносинах з ТОВ «Метрос» позивачем задекларовано у складі податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2012 року 3 803,33 грн., нарахованого на підставі податкової накладної ТОВ «Метрос» від 12.09.2012 року №48, виписаної у зв'язку з придбанням позивачем послуг юридичного характеру на суму загальну суму 22 820 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 803,33 грн.).

Факт надання зазначених вище послуг підтверджується актом про надання послуг від 30.09.2012 року на загальну суму 22 820 грн. (у т.ч. 803, ПДВ - 3 33 грн.) та платіжним дорученням від 12.09.2012 року № 119, згідно з яким позивачем здійснено перерахування на рахунок ТОВ «Метрос» коштів у сумі 22 820 грн. за надання послуг згідно договору від 01.09.2012 року, що підтверджують придбання позивачем робіт (послуг).

Податкова накладна ТОВ «Метрос» виписана на дату перерахування позивачем коштів, яка настала раніше (перша подія), тобто в момент виникнення у постачальника податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що відповідає вимогам п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції правомірно зауважено, що ТОВ «Метрос» було задекларовано у податкових зобов'язаннях з податку на додану вартість за вересень 2012 року 3803,33 грн. по взаємовідносинах з позивачем, що підтверджується актом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 01.03.2013 року №214/22-6/31238263, в якому відображені задекларовані ТОВ «Метрос» показники податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проведеною перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження здійснення господарських операцій і нарахованого податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Метрос», обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень порядку оформлення податкової накладної.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявність у позивача виданої його контрагентом податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отриманий товар з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та свідчать про сплату податку на додану вартість у повному обсязі.

Зазначене вище повністю спростовує посилання апелянта на нікчемність правочину, укладеного між позивачем і ТОВ «Метрос».

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції в повній мірі досліджено реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом у відповідності до вимог ЦК та ГК України. Окрім того, вищевказаний господарський договір від 01.09.2012 недійсним (фіктивними) в судовому порядку не визнавався, зміст господарських зобов'язань з надання послуг юридичного характеру не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Апеляційна інстанція не може не відзначити, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтвердили порушення з боку позивача мети придбання і використання робіт (послуг) в його господарській діяльності. Так, послуги придбавалися з метою оцінки ефективності господарської діяльності підрозділу ТОВ «Нова-Хім» - Випробувальної лабораторії товарів побутової хімії та технічних мийних засобів, а результатом їх надання є: Порядок оцінки відповідних мийних засобів, які виробляються позивачем, затверджений наказом №2 від 02.01.2013 року; інформаційне повідомлення для замовників ТОВ «Нова-Хім»; журнал реєстрації декларацій відповідності.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятого спірного повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 07.08.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Карпушова О.В.