Рішення № 40122423, 21.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа № 911/2298/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Богуслав

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», Київська обл., м. Вишгород

про стягнення 9983,74 грн.

Суддя Наріжний С.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - договір № 05/05-2014 від 05.05.2014 р.;

від відповідача: Боронило І.М. - довіреність № 28-01/28 від 01.07.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

до господарського суду Київської області звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (далі - відповідач) про стягнення 9983,74 грн. заборгованості по сплаті орендної плати та судових витрат, у тому числі витрат на оплату адвокатських послуг у сумі 6000,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди приміщення від 01.07.2010 р. б/№ щодо сплати орендної плати. У зв'язку з цим Позивач просить суд стягнути з Відповідача 9983,74 грн. заборгованості, з якої: 8000,00 грн. основного боргу, 209,84 грн. 3% річних, 865,44 грн. інфляційних втрат та 908,46 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.06.2014 р. порушено провадження у справі № 911/2298/14 та призначено її до розгляду на 21.07.2014 р.

В судове засідання 21.07.2014 р. з'явився представник Позивача, позов підтримав та просив задовольнити його в повному обсязі. Представник Відповідача проти позову не заперечував та визнав наявність вказаної у позові заборгованості, проте заперечив проти покладення на Відповідача витрат на оплату адвокатських послуг.

Згідно з ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2010 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди приміщення б/№ (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1. Договору) орендодавець передає, а орендар приймає в строкову платну оренду телефонізованого приміщення загальною площею 22,1 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Договір у п. 6. передбачає, що орендна плата за користування приміщенням становить 45,00 грн. за 1 кв. м. Загальний розмір орендного платежу становить 994,50 грн. на місяць. Орендна плата за користування приміщенням включає в себе плату за користування майном та земельними ділянками, визначеними в п. 4, 5 цього договору. Додатково плата за користування майном та земельними ділянками, визначеними п. 4, 5 цього договору, не стягується. Орендна плата включає в себе оплату за комунальні послуги (електроенергія, опалення, водопостачання).

В подальшому, 30.11.2012 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до Договору, згідно якої викладено п. 6 Договору в наступній редакції: «Загальний розмір орендної плати за користування приміщенням становить 2000,00 грн. на місяць. Орендна плата за користування приміщенням включає в себе плату за користування майном та земельними ділянками, визначеними п. 4, п. 5 цього договору. Додаткова плата за користування майном та земельними ділянками, визначеними п. 4, п. 5 цього договору, не стягується. Орендна плата включає в себе оплату за комунальні послуги (електроенергія, опалення, водопостачання).

Згідно п. 3 Договору, орендодавець зобов'язується передати приміщення в оренду протягом 3-х календарних днів з дня підписання сторонами цього договору. Передача приміщення в оренду оформлюється актом прийому-передачі приміщення в оренду, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане приміщення було передане орендарю відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 01.07.2010 р. Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що Позивач виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо передачі приміщення в оренду.

Відповідно до п. 7 Договору, сплата орендного платежу за звітний місяць здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в розмірі, визначеному п. 6 цього договору, на поточний/картковий рахунок орендодавця на підставі рахунків, виставлених орендодавцем, в строк до 10-го числа поточного місяця.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, в порушення свого грошового зобов'язання, орендну плату за договором Відповідач здійснив лише частково, про що Позивачем до позовної заяви додано виписки з банківського рахунку, та у зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем по сплаті орендної плати у сумі 8000,00 грн. за період з травня по серпень 2013 року включно.

08.08.2013 р. між сторонами у справі було укладено додатковий договір про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2010 р. б/№, відповідно до якого Договір оренди вважається розірваним з 01.09.2013 р.

Як зазначалося вище, у судовому засіданні представник Відповідача визнав наявність заборгованості перед Позивачем за Договором у сумі 8000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

На підставі вищевикладеного господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді Позивачем підтверджена заборгованість Відповідача за Договором у сумі 8000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 8000,00 грн., а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 209,84 грн. 3% річних та 865,44 грн. інфляційних втрат.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки Позивача, господарський суд встановив, що вони є обґрунтованими, арифметично вірними, а отже вимога Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних підлягає задоволенню повністю в сумі 209,84 грн. та вимога Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю в сумі 865,44 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, Позивачем заявлена до стягнення з Відповідача пеня за прострочення виконання зобов'язання у сумі 908,46 грн.

Частиною першою ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами другою, третьою цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 16 Договору передбачено, що за прострочення строків сплати орендного платежу орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми несплаченого вчасно орендного платежу за кожний день прострочення.

Водночас, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суду не надано доказів встановлення між сторонами іншого періоду обмеження нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши розрахунки Позивача щодо стягнення з Відповідача пені, судом встановлено, що Позивачем невірно визначено розмір пені, зокрема Позивачем з порушенням положень ч. 6 ст. 232 ГК України нараховано пеню за загальний період від 273 до 365 днів, тобто більш як за шість місяців, в зв'язку з чим вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені підлягає задоволенню частково, в сумі 522,14 грн.

Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача адвокатські витрати у сумі 6000,00 грн. на підставі договору № 05/05-2014 про консультування та надання юридичної допомоги від 05.05.2014 р.

На підтвердження факту отримання послуг адвоката Позивачем надано суду копії: договору № 05/05-2014 про консультування та надання юридичної допомоги від 05.05.2014 р., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1111, акту № 2 здачі-приймання юридичних послуг від 18.06.2014 р. та видаткового касового ордеру від 23.06.2014 р. на суму 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р.).

05.05.2014 р. між Позивачем (клієнт) та адвокатом ОСОБА_2 (адвокат) був укладений договір № 05/05-2014 про консультування та надання юридичної допомоги та в межах даного договору адвокатом було надано низку юридичних послуг клієнту, що стосуються даної справи, а саме: здійснено аналіз правової позиції замовника, надання відповідних роз'яснень та консультацій у зв'язку з наявною ситуацією, формування переліку документів, необхідних для складання та подання позовної заяви; складання та подання відповідної позовної заяви до суду та участь у судовому засіданні, про що складено відповідний акт № 2 від 18.06.2014 р.

Пунктом 4.1. Договору від 05.05.2014 р. № 05/05-2014 сторони погодили, що за надання юридичних послуг за вказаним договором клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар, що попередньо обумовлений сторонами.

Позивач сплатив адвокату ОСОБА_2 6000,00 грн. за договором № 05/05-2014 від 05.05.2014 р., що підтверджується видатковим касовим ордером від 23.06.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи, та з якого вбачається, що одержувачем коштів є ОСОБА_2, призначення платежу: «оплата юридичних послуг згідно акту № 2 від 18.06.2014 р.».

Враховуючи те, що Позивачем надано суду належні докази на підтвердження отримання послуг адвоката, то суд дійшов висновку, що вказані витрати Позивача відносяться до судових витрат в розумінні ст. 44 ГПК України, однак, оскільки позов задоволено частково, а сума оплати вказаних послуг Позивачем є неспіврозмірною з ціною позову, то суд дійшов висновку, що вказані витрати підлягають стягненню з Відповідача частково, у сумі 1200,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 7; код ЄДРПОУ 31704186) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09700, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 209 (двісті дев'ять) грн. 84 коп. 3% річних, 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 522 (п'ятсот двадцять дві) грн. 14 коп. пені, 1200 (одну тисячу двісті) грн. 00 коп. витрат на оплату адвокатських послуг та 1756 (одну тисячу сімсот п'ятдесят шість) грн. 30 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата виготовлення та підписання рішення 07.08.2014 р.

Суддя Наріжний С.Ю.