КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4812/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 серпня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Карпушової О.В., Шелест С.Б.,
при секретарі Прищепчуку А.В.,
за участю:
представника позивача - Яковчука Я.М.,
представника відповідача - Гренчука Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за апеляційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року,
В С Т А Н О В И В :
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго», в якому просило стягнути з останнього 3497279,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання встановленого у відповідності зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів та 98623,86 грн. пені за порушення термінів сплати цих санкцій.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протягом 2012 року були вжиті заходи по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, а недотримання нормативів не залежало від волі підприємства. Відтак, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, що передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», відсутні.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч. 1). Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вказаного нормативу та здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2, 3).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 названої правової норми забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Таким чином, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.
При цьому, частиною 3 зазначеної норми чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги відповідачем були виконані у повному обсязі. Так, відповідачем надано суду докази того, що ним систематично надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів.
Із листів місцевих центрів зайнятості, копії яких наявні в матеріалах справи, наданих у відповідь на запити позивача, слідує, що за посередництвом служби зайнятості відповідачем було працевлаштовано певну кількість безробітних-інвалідів. Разом з тим, вбачається, що деяким робітникам було відмовлено у працевлаштуванні з підстав їх невідповідності вимогам до роботи на вакантній посаді (зазначене стосується 5 осіб з обмеженими фізичними можливостями). Зі звітів, що надавались відповідачем службі зайнятості випливає, що ним висувались певні вимоги до кандидатів на посади, зокрема, щодо наявності певного рівня освіти та досвіду роботи. Водночас, позивачем не доведено суду жодними доказами необґрунтованості чи протиправності відмов у працевлаштуванні зазначених п'яти осіб.
Зважаючи на матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такі не свідчать про відсутність у ПАТ «Укргідроенерго» спеціальних робочих місць, створених для працевлаштування інвалідів. Натомість, матеріали справи доводять добросовісність відповідача, що проявилась у вжитті заходів, направлених на працевлаштування таких осіб. У той же час, недотримання нормативів працевлаштування не залежало від волі та можливостей відповідача, про що свідчать відповіді більшості центрів зайнятості, які повідомляли про відсутність на обліку осіб, які відповідали б заявленим відповідачем вакансіям. При цьому, певна кількість безробітних самостійно відмовлялись від роботи за направленням через стан здоров'я та з інших причин.
Враховуючи приведені норми та встановлені обставини, судова колегія звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 цього Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.В. Карпушової суддяС.Б. Шелест
(Повний текст ухвали складений 11 серпня 2014 року.)
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Карпушова О.В.
Шелест С.Б.
Судове рішення № 40116998, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 05.08.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 810/4812/13-а. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: