Постанова № 40116767, 16.07.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1802/14

16 липня 2014 року 11год. 30хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Почапська М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Гуль Н.В.

відповідача: Якимчук Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтех-Пром" до Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтех-Пром» (далі по тексту - ТОВ «Будтех-Пром») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі Здолбунівська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2014 року №0000682200.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у період з 28.05.2014 по 03.06.2014 року Здолбунівською ОДПІ було проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Будтех-пром», код ЄДРПОУ 37433589 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №518/22-37433589.

Висновками акта перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 206 605 грн. за січень 2014 року.

На підставі даних позапланової перевірки податковий орган виніс податкове повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0000682200, яким ТОВ «Будтех-пром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 206 605 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 103 303 грн.

ТОВ «Будтех-пром» вважає таке податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає до скасування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав письмові заперечення. В обґрунтування заперечень вказує, що результатами перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 206 605 грн. за січень 2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що згідно представлених документів ТОВ «Будтех-Пром» по взаєморозрахунках з ТОВ «Інтербуд-Центр» вбачається проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, зокрема у випадках, коли операції здійснюються з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального характеру.

Зазначає, що ТОВ «Будтех-Пром» в ході проведення перевірки не представлено таких необхідних при виконанні будівельно-монтажних робіт первинних документів: подорожніх листів будівельної машини (форми ЕБМ-2), рапортів-нарядів про роботу будівельної машини (механізму) (форма ЕБМ-4), рапортів про роботу будівельної машини (механізму) (форма ЕБМ-3), карток обліку роботи будівельної машини (форми ЕБМ-5) тощо, затверджених наказом №149; матеріального звіту (форма М-19), картка обліку обладнання для встановлення (форма М-26), лімітно-забірної картки (форма М-28, форма М-28а), затверджених наказом №193, звіт про витрачання основних матеріалів у будівництві в зіставленні з виробничими нормами (форма М-29), затвердженого наказом №613.

Окрім того, податковим органом отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтербуд-Центр» від 24.04.2014 №454/26-58-05-11/38950646, складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, яким встановлено, що згідно ІБ «Податковий блок» станом на дату написання акта стан платника податку ТОВ «Інтербуд-Центр» - 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

З урахуванням встановлених в ході перевірки обставин, відповідач зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0000682200, яким ТОВ «Будтех-пром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 206 605 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 103 303 грн. є правомірним, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у період з 28.05.2014 по 03.06.2014 року Здолбунівською ОДПІ було проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Будтех-пром», код ЄДРПОУ 37433589 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №518/22-37433589.

Результатами перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 206 605 грн. за січень 2014 року.

На підставі висновків акта позапланової перевірки податковий орган виніс податкове повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0000682200, яким ТОВ «Будтех-пром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 206 605 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 103 303 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Суд погоджується із доводами позивача про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0000682200 зважаючи на таке.

Судом встановлено, що висновок податкового органу про порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 206 605 грн. за січень 2014 року було зроблено на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтербуд-Центр» від 24.04.2014 №454/26-58-05-11/38950646, складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, яким встановлено, що згідно ІБ «Податковий блок» станом на дату написання акта стан платника податку ТОВ «Інтербуд-Центр» - 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Окрім того, ТОВ «Будтех-Пром» в ході перевірки не представлено первинних документів, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт, а саме: подорожні листи будівельної машини, рапорт про роботу будівельної машини, рапорт наряд про роботу будівельної машини, картка обліку роботи будівельної машини, журнал обліку роботи будівельної машини, довідка про виконані роботи (форма ЕБМ-7), матеріальний звіт (форма М-19) та інші документи первинного бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що згідно представлених документів ТОВ «Будтех-Пром» по взаєморозрахунках з ТОВ «Інтербуд-Центр» вбачається проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, зокрема у випадках, коли операції здійснюються з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального характеру.

З приводу зазначених висновків податкового органу суд зазначає, що Згідно ч.1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 228 Цивільного кодексу України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту ст.ст. 205, 215, 228 Цивільного кодексу України слідує, що правочини вчинені суб'єктами господарювання можуть бути визнані нікчемними лише за умови наявності належних та допустимих доказів, які свідчать про їх спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На наявність такого вироку в кримінальній справі відповідач не покликається. За таких обставин у суду відсутні підстави для кваліфікації правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Інтербуд-Центр» як нікчемних.

При цьому суд зазначає, що нікчемність угод повинно встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за актом перевірки податкового кредиту з податку на додану вартість у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи на нікчемність правочину податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, які за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Адже, встановивши наявність недійсності або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, позивач має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально - процесуального законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Інтербуд-центр» здійснювалися на підставі договору підряду на виконання робіт №Б18/12-13 від 18.12.2013 року.

За умовами даного договору замовник («ТОВ «Будтех-Пром») доручає, а підрядник (ТОВ «Інтербуд-центр») бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами провести будівельні роботи по влаштуванню фундаментів згідно проекту 20-12-1 КЗ «Робочий проект збільшення потужності заводу по виробництву гібридного насіння кукурудзи та інших зернових культур ПрАТ «Райз-Максимко» в с. Зоря, Рівненської області. Установка сушильна для качанів кукурудзи» в обумовлений Договором строк (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору - факт здачі виконаних робіт за даним Договором фіксується сторонами в акті здачі-приймання.

По факту виконання даних підрядних робіт сторонами Договору підписувалися довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми №КБ-3 за січень та лютий 2014 року, та акти виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в за січень та лютий 2014 року.

На підтвердження виконання підрядних робіт ТОВ «Інтербуд-центр» було виписано у січні 2014 року 4 податкові накладні: від 28.01.2014 №433 на загальну суму 345 000 грн., у т.ч. ПДВ 57 500 грн., №434 на загальну суму 655 000 грн., у т.ч. ПДВ 109 166,67 грн.; від 30.01.2014 №1332 на загальну суму 10 000 грн., у т.ч. ПДВ 1666,67 грн.; від 31.01.2014 №950 на загальну суму 229 631,50 грн., у т.ч. ПДВ 38 271,92 грн.

В підтвердження оплати за виконані роботи є виписка банку по особовому рахунку ТОВ «Будтех-Пром» за 28.01.2014, яка підтверджує факт сплати коштів.

Загальна суму ПДВ в розмірі 206 605 грн. по зазначеним податкових накладних була віднесена позивачем до податкового кредиту січня 2014 року, що стверджується наявною в матеріалах справи податковою декларацією з податку на додану вартість за січень 2014 року.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, суд зазначає, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст..201 Податкового кодексу України під час здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні первинними документами підтверджено факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтербуд-центр».

Покликання податкового органу на ненадання позивачем до перевірки подорожніх листів будівельної машини, рапорт про роботу будівельної машини, рапорту наряд про роботу будівельної машини, картки обліку роботи будівельної машини, журнал обліку роботи будівельної машини, довідки про виконані роботи (форма ЕБМ-7), матеріальний звіт (форма М-19) та інші документи первинного бухгалтерського обліку як підставу донарахування податку на додану вартість не заслуговують на увагу, оскільки законодавство не зобов'язує позивача оформляти всі перелічені податковим органом документи.

Наказом Міністерства статистики України від 13.06.1997 року №149 затверджено Типові форми первинних облікових документів з обліку роботи будівельних машин та механізмів.

Відповідно, п.1 зазначеного наказу передбачено - затвердити типові форми первинної облікової документації з обліку роботи будівельних машин та механізмів і ввести їх в дію з 1 вересня 1997 року: ЕБМ-1 "Рапорт N про роботу баштового крану": ЕБМ-2 "Подорожній лист N будівельної машини"; ЕБМ-3 "Рапорт N про роботу будівельної машини (механізму)"; ЕБМ-4 "Рапорт-наряд про роботу будівельної машини (механізму)"; ЕБМ-5 "Картка обліку роботи будівельної машини (механізму)"; ЕБМ-6 "Журнал обліку роботи будівельної машини (механізму)"; ЕБМ-7 "Довідка про виконані роботи (послуги)".

Таким чином, зазначеним наказом затверджено лише типові форми облікових документів з роботи будівельних машин та механізмів.

Суд, на спростування доводів відповідача зазначає, що ці первинні облікові документи складаються та оформляються лише тими підприємствами, які мають будівельні машини та механізми, а тому і знаходяться на тому підприємстві, на якому експлуатуються зазначені будівельні машини.

Як суд зазначав раніше, відповідно до укладеного договору підряду з ТОВ «Інтербуд-Центр», Підрядник (ТОВ «Інтербуд-Центр») виконувало підрядні роботи для Замовника (ТОВ «Будтех-Пром») по облаштуванню фундаментів автомобільного та залізничного розвантажувачів, улаштування входів у підземні галереї під фундаментами тощо. Зазначені роботи виконувалися власними силами підрядника, в даному разі ТОВ «Інтербуд-Центр», тобто використовувалися будівельні автомобілі Підрядника, і ТОВ «Будтех-Пром» будь-якого відношення до первинної документації вказаного контрагента не має. А тому суд наголошує, що всі первинні облікові документи на транспортні засоби, будівельні автомобілі і механізми знаходяться у ТОВ «Інтербуд-Центр» і ніяким чином не можуть бути наявними у позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до 73.5 ст.73 Податкового кодексу України - з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Відповідно до п.1, 2 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 - зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що Здолбунівською ОДПІ було використано під час перевірки акт про неможливість зустрічної звірки ТОВ «Інтербуд-Центр» від 24.04.2014 №454/26-58-05-11/38950646, складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, яким встановлено, що згідно ІБ «Податковий блок» станом на дату написання акта стан платника податку ТОВ «Інтербуд-Центр» - 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

Проте, як вбачається з матеріалів акта перевірки в ході проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтербуд-Центр» запит про надання пояснень та їх документального підтвердження на адресу ТОВ «Інтербуд-Центр» не направлявся. Таким чином, податковим органом не витребовувалися у контрагента позивача первинні документи та пояснення, необхідні для проведення зустрічної звірки. А акт про неможливість проведення зустрічної звірки сам по собі не може свідчити про фіктивність господарських операцій, оскільки зустрічна звірка не є перевіркою і акт лише засвідчує про неможливість проведення зустрічної звірки з тих, або інших причин.

Таким чином, доводи відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки подорожніх листів будівельної машини, рапорт про роботу будівельної машини, рапорту наряд про роботу будівельної машини, картки обліку роботи будівельної машини, журнал обліку роботи будівельної машини, довідки про виконані роботи (форма ЕБМ-7), матеріальний звіт (форма М-19) та інших документів первинного бухгалтерського обліку є протиправними, оскільки законодавства не зобов'язує позивача складати вище перелічені документи. Окрім того, дослідивши зазначені документи, суд зазначає, що вони не засвідчують факт здійснення господарських операцій, а лише містять відомості про відпрацьовані години зміни машиністів та техніків-нормувальників, коди простоїв, рух та списання пального тощо. Зазначені документи є похідними від первинних, та містяться лише у ТОВ «Інтербуд-Центр».

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавці товару - ТОВ «Інтербуд-Центр» мають сплачувати даний податок до бюджету.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконаня контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

На підставі вищевикладеного висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Разом з тим, судом досліджено податкову декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Інтербуд-Центр» за січень 2014 року з якої вбачається віднесення до податкових зобов'язань звітного періоду вартість робіт в сумі 206 605 грн.

Стосовно доводів податкового органу щодо наявності фінансового звіту ТОВ «Інтербуд-Центр» за 2013 рік, з якого вбачається відсутність будь-яких оборотних засобів для здійснення господарської діяльності, то суд зазначає, що господарські операції у 2014 році, що стверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми №КБ-3 за січень та лютий 2014 року, та актами виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в за січень та лютий 2014 року. Разом з тим, це не позбавляло ТОВ «Інтербуд-Центр» згідно умов договору залучати до проведення робіт третіх осіб - субпідрядників.

Отже, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту, та як наслідок заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2014 №0000682200, яким ТОВ «Будтех-Пром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 206 605 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 103 303 грн.

Судові витрати присуджуються на користь позивача на підставі ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 13.06.2014 № 000068220.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтех-Пром" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 560,28 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.