Рішення № 40116118, 04.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9545/14

04.08.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Галичина»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар»

про стягнення 25 926,67 грн.

Суддя Ломака В.С

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Галичина» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» (далі – відповідач) про стягнення 25 926,67 грн., з яких 24 118,41 грн. основний борг, 1 484,08 грн. пеня, 324,18 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9545/14 та призначено її до розгляду на 17.06.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, 10.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/9545/14 від 23.05.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.2014 р. не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/9545/14 від 23.05.2014 р. не виконав.

09.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача на виконання ухвали господарського суду міста Києва подав клопотання про доручення документів до матеріали справи, в судовому засіданні 09.07.2014 р. позов підтримав.

При цьому, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 р. задоволено клопотання представника позивача, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/9545/14 на п’ятнадцять днів та на підставі ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 29.07.2014 р.

29.07.2014 р. представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про розгляд справи № 910/9545/14 без його участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 04.08.2014 р.

Представники сторін в судове засідання 04.08.2014 р. не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 ГПК України.

Також судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.08.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

12.08.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 12/08/13 з протоколом розбіжностей до нього, п. 1.1 якого передбачено, що постачальник зобов’язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Відповідно до приписів п. п. 9.1, 9.2 Договору він починає свій перебіг з 12.08.2013 р. та закінчується 31.12.2013 р.

Якщо за 1 місяць до закінчення строку, вказаного у п. 9.2 Договору жодна із сторін не попередить у письмовій формі про свій намір припинити дію Договору, даний Договір вважається пролонгованим на один календарний рік, на тих же умовах (п. 9.11).

Як стверджує позивач, ним здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 24 118,41 грн. на підставі видаткових накладних № ГАЛ00456772 від 02.10.2013 р. на суму 430,34 грн., № ГАЛ00456811 від 02.10.2013 р. на суму 2 659,68 грн., № ГАЛ00460687 від 04.10.2013 р. на суму 998,7 грн., № ГАЛ00460802 від 04.10.2013 р. на суму 752,72 грн., № ГАЛ00463493 від 07.10.2013 р. на суму 380,39 грн., № ГАЛ00466265 від 08.10.2013 р. на суму 1 366,98 грн., № ГАЛ00466219 від 08.10.2013 р. на суму 396,82 грн., № ГАЛ00468106 від 09.10.2013 р. на суму 673,98 грн., № ГАЛ00473988 від 12.10.2013 р. на суму 416,88 грн., № ГАЛ00478042 від 15.10.2013 р. на суму 467,93 грн., № ГАЛ00487105 від 21.10.2013 р. на суму 896,30 грн., № ГАЛ00516456 від 07.11.2013 р. на суму 488,98 грн., № ГАЛ00516474 від 07.11.2013 р. на суму 802,07 грн., № ГАЛ00520424 від 09.11.2013 р. на суму 555,36 грн., № ГАЛ00521188 від 11.11.2013 р. на суму 573,65 грн., № ГАЛ00521239 від 11.11.2013 р. на суму 1 610,18 грн., № ГАЛ00523681 від 12.11.2013 р. на суму 651,43 грн., № ГАЛ00527428 від 14.11.2013 р. на суму 1 051,33 грн., № ГАЛ00529619 від 15.11.2013 р. на суму 673,08 грн., № ГАЛ00531494 від 16.11.2013 р. на суму 2 210,10 грн., № ГАЛ00532301 від 18.11.2013 р. на суму 864,9 грн., № ГАЛ00534794 від 19.11.2013 р. на суму 2 175,60 грн., № ГАЛ00534885 від 19.11.2013 р. на суму 822,30 грн., № ГАЛ00538427 від 21.11.2013 р. на суму 339,9 грн., № ГАЛ00542955 від 26.11.2013 р. на суму 453,78 грн., № ГАЛ00545242 від 26.11.2013 р. на суму 751,26 грн., № ГАЛ00548457 від 28.11.2013 р. на суму 421,08 грн., № ГАЛ00548492 від 28.11.2013 р. на суму 261,42 грн.

Проте, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку при визначенні загальної вартості поставленого товару.

Так, згідно вищевказаних видаткових накладних загальна вартість поставленого відповідачу товару складає 24 147,14 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, фактично позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 21 268,27 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № ГАЛ00456772 від 02.10.2013 р. на суму 430,34 грн., № ГАЛ00456811 від 02.10.2013 р. на суму 2 659,68 грн., № ГАЛ00460687 від 04.10.2013 р. на суму 998,7 грн., № ГАЛ00460802 від 04.10.2013 р. на суму 752,72 грн., № ГАЛ00463493 від 07.10.2013 р. на суму 380,39 грн., № ГАЛ00466265 від 08.10.2013 р. на суму 1 366,98 грн., № ГАЛ00466219 від 08.10.2013 р. на суму 396,82 грн., № ГАЛ00468106 від 09.10.2013 р. на суму 673,98 грн., № ГАЛ00473988 від 12.10.2013 р. на суму 416,88 грн., № ГАЛ00478042 від 15.10.2013 р. на суму 467,93 грн., № ГАЛ00487105 від 21.10.2013 р. на суму 896,30 грн., № ГАЛ00516456 від 07.11.2013 р. на суму 488,98 грн., № ГАЛ00516474 від 07.11.2013 р. на суму 802,07 грн., № ГАЛ00520424 від 09.11.2013 р. на суму 555,36 грн., № ГАЛ00521188 від 11.11.2013 р. на суму 573,65 грн., № ГАЛ00521239 від 11.11.2013 р. на суму 1 610,18 грн., № ГАЛ00527428 від 14.11.2013 р. на суму 1 051,33 грн., № ГАЛ00529619 від 15.11.2013 р. на суму 673,08 грн., № ГАЛ00531494 від 16.11.2013 р. на суму 2 210,10 грн., № ГАЛ00532301 від 18.11.2013 р. на суму 864,90 грн., № ГАЛ00534794 від 19.11.2013 р. на суму 2 175,60 грн., № ГАЛ00534885 від 19.11.2013 р. на суму 822,30 грн.

Видаткових накладних № ГАЛ00523681 від 12.11.2013 р. на суму 651,43 грн., № ГАЛ00538427 від 21.11.2013 р. на суму 339,90 грн., № ГАЛ00542955 від 26.11.2013 р. на суму 453,78 грн., № ГАЛ00545242 від 26.11.2013 р. на суму 751,26 грн., № ГАЛ00548457 від 28.11.2013 р. на суму 421,08 грн., № ГАЛ00548492 від 28.11.2013 р. на суму 261,42 грн. позивачем не надано.

Проте, в матеріалах справи містяться податкові накладні № 3039/4 від 12.11.2013 р., № 6048/4 від 26.11.2013 р., № 7281/4 від 28.11.2013 р. про відображення позивачем у податковій звітності податкових зобов’язань щодо поставки відповідачу товару 12.11.2013 р. на суму 651,43 грн., 26.11.2013 р. на суму 453,78 грн., 28.11.2013 р. на суму 421,08 грн.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено поставку товару відповідачу на суму 22 794,56 грн.

Одночасно, господарський суд звертає увагу, що у вищевказаних видаткових накладних міститься посилання на договір № 127/11 від 16.05.2011 р.

Згідно з письмовими поясненнями позивача № 06-20/21931/14 від 08.07.2014 р., між сторонами було укладено два договори, а саме: № 127/11 з терміном дії з 16.05.2011 р. по 21.12.2012 р., а також договір № 12/08/13 від 12.08.2013 р. з терміном дії з 12.08.2013 р. по 31.12.2013 р. При внесенні даних в електронну систему документообігу ПАТ «Галичина» сталася технічна помилка, внаслідок якої на всіх видаткових накладних зазначались реквізити договору № 127/11 від 16.05.2011 р., строк дії якого скінчився.

Крім того, у наданих позивачем податкових накладних, які складені для відображення у податковій звітності господарських операцій з поставки товару відповідачу за вищевказаними видатковими накладними, міститься посилання на договір № 12/08/13 від 12.08.2013 р., який є підставою даного позову.

У свою чергу, відповідачем доказів неприйняття відповідних податкових накладних, в тому числі невідображення у власній податковій звітності відповідних податкових зобов’язань, не надано.

За таких обставин, враховуючи те, що договір № 127/11 від 16.05.2011 р. припинив свою дію, а у наданих позивачем податкових накладних міститься посилання на договір № 12/08/13 від 12.08.2013 р., господарський суд дійшов висновку, що спірні поставки товару здійснені саме на виконання Договору поставки № 12/08/13 від 12.08.2013 р.

Згідно з п. 3.3.2 Договору покупець зобов’язаний прийняти товар від постачальника і здійснити його оплату в строки і порядку, передбачені цим Договором, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару.

Виходячи з п. 4.2 Договору покупець зобов’язаний здійснювати оплату товару протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Однак всупереч умов п.п. 3.3.2, 4.3 Договору відповідачем взяті на себе зобов’язання належним чином невиконані, згідно наданого позивачем розрахунку частково сплачений товар в сумі 28,73 грн., отриманий за видатковою накладною № ГАЛ00456772 від 02.10.2013 р. на суму 430,34 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 22 765,83 грн.

З огляду на те, що відповідач повністю так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, як зазначалося вище, п. 4.3 Договору сторони визначили умови оплати, а саме: покупець зобов’язаний здійснювати оплату товару протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Доказів погашення боргу в сумі 22 765,83 грн. відповідачем не надано, у зв'язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача по сплаті отриманого товару залишилось невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті отриманого товару та наявність заборгованості лише в сумі 22 765,83грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 24 118,41 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 22 765,83 грн.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.7 Договору передбачено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов’язання по оплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 1 484,08 грн., господарський суд вважає його необґрунтованим та арифметично невірним, оскільки в зазначеному розрахунку позивачем нарахована пеня за прострочення оплати товару, факт поставки якого не доведено через відсутність в матеріалах справи відповідних видаткових та податкових накладних.

Крім того, при розрахунку пені за порушення строків оплати товару, отриманого за видатковими накладними № ГАЛ00456772 від 02.10.2013 р., № ГАЛ00456811 від 02.10.2013 р., № ГАЛ00460687 від 04.10.2013 р., № ГАЛ00460802 від 04.10.2013 р., № ГАЛ00463493 від 07.10.2013 р., №ГАЛ00466265 від 08.10.2013 р., № ГАЛ00466219 від 08.10.2013 р., № ГАЛ00468106 від 09.10.2013 р., позивачем нарахована пеня за період більш ніж шість місяців, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, яка передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

В даному випадку укладеним між сторонами Договором не передбачено можливості нараховувати штрафні санкції на строк, більший від шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 1 484,08 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 1 383,75 грн.

Крім того, у зв’язку з простроченням відповідачем взятого на себе грошового зобов’язання, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 342,18 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 324,18 грн., господарський суд вважає його необґрунтованим через відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів поставки відповідачу та отримання останнім товару за видатковими накладними № ГАЛ00538427 від 21.11.2013 р. на суму 339,90 грн., № ГАЛ00545242 від 26.11.2013 р. на суму 751,26 грн., № ГАЛ00548492 від 28.11.2013 р. на суму 261,42 грн., і як наслідок не доведення позивачем порушення строків оплати товару за вказаними накладними.

Згідно з вірним розрахунком розмір 3% річних має становити 308,75 грн.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов’язки щодо оплати вартості поставленої йому продукції, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» (03040, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 68, ЄДРПОУ 37559513) на користь Приватного акціонерного товариства «Галичина» (80200, Львівська область, місто Радехів, вулиця Б. Хмельницького, будинок 120, ЄДРПОУ 25553579) 22 765 (двадцять дві тисячі сімсот шістдесят п’ять) грн. 83 коп. основного боргу, 1 383 (одна тисяча триста вісімдесят три) грн. 75 коп. пені, 308 (триста вісім) грн. 75 коп. 3% річних та 1 723 (одна тисяча сімсот двадцять три) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.08.2014 р.

Суддя В.С. Ломака