Ухвала суду № 40112714, 06.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

06 серпня 2014 року м. Київ К/800/42890/14

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними дій відповідача в частині не прийняття своєчасно рішення, що передбачено законодавством про МСЕК, визнання незаконним рішення Ізмаїльської МСЕК від 18 грудня 2012 року про відмову у встановленні статусу інваліда, зобов'язання поновити статус інваліда з 1 серпня 2012 року, встановлений у 2010 році.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за результатами проведених Обласними МСЕК № 1 та № 2 обстежень позивача та дослідження медичної документації було встановлено, що виявлені функціональні порушення ОСОБА_1 не дають змоги встановити йому інвалідність. Таким чином, медико-соціальні експертні комісії дійшли висновку про відсутність підстав для визнання позивача інвалідом саме за результатами медичного обстеження позивача та на підставі медичної документації, в тому числі документації лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я.

Також, судами підтверджено дотримання Ізмаїльською МСЕК процедури проведення медико-соціальної експертизи, з урахуванням фактичних обставин, встановлених відповідачем при огляді ОСОБА_1, а рішення про невизнання ОСОБА_1 інвалідом було прийнято одразу після повернення медичної справи позивача з Дніпропетровського науково-дослідницького інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на безпідставне застосування пункту 14 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, про те, що комісія має право направляти осіб, які звернулись для встановлення інвалідності, до лікувально-профілактичних установ з метою уточнення діагнозу, просить скасувати судові рішення.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак