Ухвала суду № 40111711, 05.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

05 серпня 2014 року Справа № 914/1334/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Селіваненка В.П.,Суддів:Грека Б.М., Коробенка Г.П., Стратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,

розглянувши заявуОСОБА_6про перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 15.04.2014у справі№ 914/1334/13за позовом1. ОСОБА_7; 2. ОСОБА_8; 3. ОСОБА_9;до1. ОСОБА_6; 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень"; 3. Державного реєстратора Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції,за участю третьої особиприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10провизнання договорів купівлі-продажу корпоративних прав товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" удаваними правочинами, визнання права власності та зобов'язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.06.2013 у справі № 914/1334/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013, позов задоволено частково; визнано право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" у розмірі 33,33% статутного капіталу за ОСОБА_7; 33,34% статутного капіталу - за ОСОБА_8, 33,33% статутного капіталу - за ОСОБА_9; зобов'язано державного реєстратора Трускавецької міської ради, м. Трускавець, вул. Бориславська, 2, внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців про перелік засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" та розмір їх часток у статутному капіталі у відповідності до статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Відень" у редакції від 11.10.2006: ОСОБА_9 з часткою у статутному капіталі - 33,33%; ОСОБА_7 з часткою у статутному капіталі - 33,33%; ОСОБА_8 з часткою у статутному капіталі - 33,34%; у частині решти вимог у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі № 914/1334/13 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

ОСОБА_6 подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі № 914/1334/13 з дотриманням строку, передбаченого частиною першою статті 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (а саме: 11.07.2014 відповідно до штампу відділення поштового зв'язку на конверті), в якій заявник просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 10.12.2013 у справі № 910/7209/13, від 01.08.2012 у справі № 5024/2447/2011, від 04.07.2012 у справі № 2/047-11, від 25.10.2012 у справі № 5002-23/5089-2011, від 26.04.2012 у справі № 3/255, від 18.01.2011 у справі № 9/73 та від 21.07.2010 у справі № 10/19-10 мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: 215, 216, 235, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши доводи заяви та додані до неї постанови суду касаційної інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

У постанові від 15.04.2014 у справі № 914/1334/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, виходячи з констатованого судами попередніх інстанцій факту удаваності правочинів купівлі-продажу, за якими відчужено частки позивачів у статутному капіталі товариства, але за відсутності визнання правочину, який сторони насправді вчинили (позики), недійсним, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання права власності позивачів на спірні частки, тим самим застосувавши до правочину, який насправді було укладено, передбачені статтею 216 ЦК України наслідки недійсності правочину.

Водночас у постановах Вищого господарського суду України від 18.01.2011 у справі № 9/73, від 25.10.2012 у справі № 5002-23/5089-2011 та від 26.04.2012 у справі № 3/255, від 04.07.2012 у справі № 2/047-11, від 01.08.2012 у справі № 5024/2447/2011 суд касаційної інстанції, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно удаваності правочину, визнав відповідний (удаваний) правочин недійсним у зв'язку з недодержанням норм чинного законодавства в момент вчинення насправді укладеного правочину, який приховано правочином удаваного характеру.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2011 у справі № 9/73 суд касаційної інстанції на підставі статей 215, 235 ЦК України, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про визнання недійсним оспорюваного договору про створення циклу телевізійних передач, оскільки він містить ознаки удаваності та є фактично договором прихованої поступки, зміст якого, в свою чергу, суперечить положенню статті 5 Закону України "Про телебачення та радіомовлення".

У постановах Вищого господарського суду України від 25.10.2012 у справі № 5002-23/5089-2011 та від 26.04.2012 у справі № 3/255 суд касаційної інстанції на підставі статей 215, 235 ЦК України дійшов висновку про визнання недійсним договору зберігання з правом користування, виходячи з того, що за своєю правовою природою оспорюваний договір зберігання є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковими договором оренди державного майна, який укладений відповідачем з перевищенням повноважень - без дозволу Фонду державного майна України як єдиного орендодавця нерухомого державного майна.

У постанові Вищого господарського суду України від 04.07.2012 у справі № 2/047-11 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визнання договорів недійсними у зв'язку з недодержанням вимоги закону про їх нотаріальне посвідчення; в силу положень статті 235 ЦК України спірні договори є удаваними, оскільки укладені з метою приховати інший правочин - договір оренди на строк більше 4 років, щодо якого не виконано обов'язкової вимоги нотаріального посвідчення та державної реєстрації відповідно до вимог закону.

У постанові Вищого господарського суду України від 01.08.2012 у справі № 5024/2447/2011 суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку з огляду на те, що спірний договір є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди, при укладенні якого сторонами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду.

При цьому до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Крім того, у постанові від 15.04.2014 у справі № 914/1334/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено позовну давність, оскільки перебіг позовної давності щодо оскарження договорів купівлі-продажу обчислюється не з моменту вчинення правочинів, а з моменту, коли позивачі довідались про порушення своїх прав.

У той же час у постановах від 10.12.2013 у справі № 910/7209/13 та від 21.07.2010 у справі № 10/19-10 суд касаційної інстанції, вирішуючи спір про визнання договорів недійсними, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування позовної давності, зазначивши про те, що позовну давність необхідно обчислювати від дати укладення оспорюваних договорів.

З огляду на викладене зі змісту вказаних судових рішень Вищого господарського суду України вбачаються ознаки неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: 215, 216, 235, 256, 257, 261 ЦК України, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11114- 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Допустити справу № 914/1334/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяВ. СеліваненкоСудді:Б. Грек Г. Коробенко Л. Стратієнко М. Черкащенко