Постанова № 40110730, 22.07.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р. Справа № 804/6836/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніної О.С. при секретаріГамовій Л.І. за участю: представника позивача - представника позивача - представника відповідача - Романець І.О. Григорєва Д.В. Карпова Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Селянського фермерського господарства «Романцівське» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року СФГ «Романцівське» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській (далі - відповідач) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000092202 від 14.01.2014 року Верхньодніпровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській про збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 17 125 грн., а також штрафні (фінансові) санкції - 1 грн., а всього у сумі 17 126 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку СФГ «Романцівське» з питань перевірки вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Мінераліз» за січень 2013 р. За результатами перевірки відповідачем складено акт № 685/04-16-22-02/23374200 від 17.12.2013 року. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 00000922020 від 14.01.2014 р. Позивач вважає дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки законодавством не передбачено право податкового органу самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини, а також вважає, що податковий орган зробив висновок про відсутність факту реального вчинення господарських операцій позивача з ПП «Мінераліз» всупереч наданим йому первинним документам.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача у наданих суду письмових запереченнях, а також у відкритому судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що в ході перевірки встановлено, що податкові накладні оформлені неналежним чином, в графі підпис і прізвище особи, яка складала податкові накладні, поставлений лише підпис, що унеможливлює ідентифікувати уповноваженої платником особи, яка брала участь у здійсненні господарській операції. Також відповідач вказує на те, що до перевірки не надано жодного документу, підтверджуючого прийняття позивачем від ПП «Мінераліз» придбаного товару на ст. Божедарівка, та жодного документу, підтверджуючого перевезення даної партії зі ст. Божедарівка до місця зберігання. Наданий до перевірки подорожній лист № 1 із зазначенням дати « з 1 по 28 лютого 2011 року» не містить обов'язкові реквізити документу, що не дає можливості зробити висновок про причетність данного подорожнього листа до перевезення товару, зазначеного у видаткових накладних, виписаних ПП «Мінераліз» № 44 від 02.02.2011 р. та № 47 від 03.02.2011 р. Також відповідач вказав, що свої висновки про здійснення позивачем операцій з ПП «Мінераліз», які не направлені на реальне настання правових наслідків, він зробив також на підставі акту перевірки ДПІ у Рівненському району ГУ Міндоходів у Рівненській області № 2/1637105205 від 23.04.2011 р. про проведення аналізу ПП «Мінераліз» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період 01.01.2001 по 30.01.2011 р., яким встановлено відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень у ПП «Мінераліз», що унеможливлює здійснення останнім господарської діяльності та підтверджує неможливість реальності настання правових наслідків.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити виходячи з наступного.

Згідно довідки АБ № 445564 з ЄДРПОУ, витягу серії АГ № 165522 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтва № 200043124 НБ № 039945 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, виписки з ЄДРПОУ серії ААБ № 973534 СФГ «Романцівське» з 31.08.1995 р. зареєстроване у Верхньодніпровській районній державній адміністрації за адресою 51600, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, вул.. Чайковського, буд. 77, перебуває на обліку в Верхньодніпровській об'єднаній ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області та є платником податку на додану вартість.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Верхньодніпровської ОДПІ від 04.12.2013 р. № 345 головним державним ревізором-інспектором відділу камеральних перевірок управління податкового аудиту згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 та п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку СФГ «Романцівське» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Мінераліз» за січень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 685/04-16-22-02/23374200 від 17.12.2013 р.

Так, висновками перевірки встановлено:

1. Нереальність здійснення господарських операцій в частині реалізації ПП «Мінераліз» товару СФГ «Романцівське».

2. Порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 17 125 грн., в т.ч. за січень 2011 року - 17 125 грн.

СФГ «Романцівське» на вказаний акт подало заперечення № 95/12 від 26.12.2013 р., які залишено без задоволення, про що Верхньодніпровська ОДПІ повідомила позивача листом (вих.. № 52/10/04-16-22-02 від 10.01.2014 р.).

За наслідками акту перевірки Верхньодніпровською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення від 14.01.2014 року за № 0000092202 про донарахування податку на додану вартість у сумі 17 126 грн., в тому числі за основним платежем - 17 125 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням податкового органу, СФГ «Романцівське» подало первинну скаргу № 4/01 від 24.01.2014 р. (вих. № 966/10/С від 29.01.2014 р.), яку рішенням Верхньодніпровської ОДПІ № 1740/10/04-3610-08-09 від 25.03.2014 р. залишено без задоволення.

02.04.2014 р. позивач подав вторинну скаргу № 10/04 на податкове повідомлення-рішення № 0000092202 від 14.01.2014 р., яку рішенням відповідача від 18.04.2014 р. № 7173/6/99-99-1001-15 залишено без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення - без змін.

Матеріалами справи та під час судового розгляду встановлено, що СФГ «Романцівське» та ПП «Мінераліз» уклали договір купівлі-продажу № -22 ДФ від 27.01.2011 р. За умовами вказаного договору ПП «Мінераліз» (продавець) передає у власність СФГ «Романцівське» (покупець) 25 т. тукосуміші 16:16:16 в мішках по 50 кг. Виробництва «УкрТехноФос» на загальну суму 102 750 грн. з урахуванням ПДВ 20% - 17 125 грн. Ціна 1 т. товару визначена на умовах FCA - ст. Божедарівка і складає 4 110 грн. включаючи 20% ПДВ.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору покупець зобов'язується провести авансовий платіж у розмірі 100% вартості готового до відвантаження товару і витрат, пов'язаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення згідно рахунку, наданого продавцем.

В п. 6.1 договору вказано, що передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки. Покупець набуває право власності на товар і несе пов'язаний з цим ризик з моменту передачі йому товару. Датою поставки вважається дата відпуску товару.

Якість товару підтверджується сертифікатами якості на тукосуміш «УкрТехноФос-NPK» ТУ У 24.1-30946915-003:2007 від 02.02.2011 р. на партію 100 мішків (5 тон), від 02.02.2011 р. на партію 100 мішків (5 тон), від 02.02.2011 р. на партію 100 мішків (5 тон), від 03.02.2011 р. на партію 200 мішків (10 тон).

В ході судового розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) договора купівлі-продажу № -22 ДФ від 27.01.2011 р.

В свою чергу, позивачем спростовані висновки відповідача щодо відсутності реальних господарських операцій з контрагентом ПП «Мінераліз» шляхом надання належно оформлених копій первинних документів та показами свідка ОСОБА_6

Так, судом встановлено, що ПП «Мінераліз» виписано:

1) податкову накладну № 34 від 28.01.2011 р.,

2) рахунок на оплату № 49 від 27.01.2014 р.,

3) видаткову накладну № 44 від 02.02.2014 р. на отримання 15 т. тукосуміші 16:16:16 на суму 61 650 грн, у тому числі ПДВ - 10 275 грн.,

4) видаткову накладну № 47 від 03.02.2011 р. на отримання 10 т. тукосуміші 16:16:16на суму 41 100 грн., в тому числі ПДВ - 6 850 грн.,

Відповідно до вказаних первинних документів, загальна сума, що підлягає сплаті за поставлений товар з ПДВ складає 102 750 грн., з якої податок на додану вартість - 17 125 грн.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що податкові накладні оформлені неналежним чином - в графі підпис і прізвище особи, яка складала податкові накладні, поставлений лише підпис, що унеможливлює ідентифікувати уповноваженої платником особи, яка брала участь у здійсненні господарській операції, з оглядом на наступне.

Згідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями, що діяв на момент здійснення господарської діяльності по договору купівлі-продажу № -22 ДФ від 27.01.2011 р.:

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Вивченням наданих позивачем суду податкових та видаткових накладних накладних встановлено, що вони відповідають вище зазначеним вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Також, судом встановлено, що розрахунок на суму 102 750 грн., в тому числі ПДВ - 17 125 грн. проведено СФГ «Романцівське» у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням № 15 від 28.01.2011 р. та випискою по особовому рахунку № 26001005463201 від 28.01.2011 р.

Матеріалами справи підтверджується, що придбаний СФГ «Романцівське» у ПП «Мінераліз» товар - тукосуміш в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, а саме внесено на площу поля для вирощування сільськогосподарських культур.

На думку суду, не заслуговують уваги твердження відповідача про те, що позивачем документально не підтверджено прийняття товару від ПП «Мінераліз», придбаного на ст. Божедарівка та перевезення даної партії зі ст. Божедарівка до місця зберігання, а наданий до перевірки подорожній лист № 1 із зазначенням дати « з 1 по 28 лютого 2011 року» не містить обов'язкові реквізити документу, що не дає можливості зробити висновок про причетність данного подорожнього листа до перевезення товару, зазначеного у видаткових накладних, виписаних ПП «Мінераліз» № 44 від 02.02.2011 р. та № 47 від 03.02.2011 р., за наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював перевезення товару на належному йому автомобільному транспорті ГАЗ САЗ -3307 державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_6

Відповідно до наказу № 7 від 02.03.2009 р. ОСОБА_6 прийнятий з 02.03.2009 р. шофером СФГ «Романцівське» та за ним закріплений автомобіль САЗ 3307 державний номер НОМЕР_1.

Під час розгляду справи, , свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що дійсно працює в СФГ «Романцівське» водієм та здійснював в лютому 2011 р. на закріпленому за ним автомобілі на підставі подорожнього листа перевезення вантажу - тукосуміші з с. Щорськ Криничанського району Дніпропетровської області зі ст. Божедарівка. Товар вагою по 5 тон забирав у ПП «Мінераліз» разом зі своїм керівником, робили 3 ходки в день. Які документи оформлювалися та видавалися при отриманні товару на теперішній час він не пам'ятає. Дані докази підтверджуються журналом фіксації судового засідання.

Що стосується наданого позивачем подорожнього листа № 1 від 01.02.2011 р. -28.02.2011 р. суд зазначає наступне.

Згідно до наказу Мінтрансу України № 363 від 14.10.97 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998р. за № 128/2568 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Наказ Мінстату України та Мінтрансу України № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, отже, він не обов'язковий до виконання.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Таким чином, форма товарно-транспортної накладної та дорожнього листа не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена.

Також, суд зазначає, що первинна транспортна документація регламентує взаємовідносини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу. Таким чином, для ведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей вона не застосовується. На підтримку цього висновку Вищий адміністративний суд у своєї Ухвалі від 06.02.2007 № К-12246/06 зазначив «товарно-транспортні накладні є єдиний юридичний документ обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для проведення розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що регламентує взаємовідносини Перевізника і Замовника як учасників транспортного процессу». Тобто, для проведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей - товарно-транспортні накладні та дорожні листи не застосовуються. Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку позивача підтверджувати право на формування податкового кредиту, як і валових витрат товарно-транспортними накладними, дорожніми листами, а відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів сама по собі, без дослідження інших обставин, не може спростовувати товарність операції. Доводи відповідача, щодо обов'язковості документального підтвердження перевезення товару позивачем при веденні податкового обліку, на думку суду, не можуть бути враховані, оскільки господарські операції позивача з постачальником підтверджені договором купівлі-продажу, сертифікатами якості товару, податковими та видатковими накладними, платіжним дорученням, показами свідка.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених контролюючим органом в акті перевірки, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з позицією викладеною у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Відповідно до положень листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції. Проте, судом встановлено факт реального існування вказаних обставин у правовідносинах між позивачем та його контрагентом ПП «Мінераліз», та спростовано висновки податкового органу про відсутність реальності господарських відносин між вказаними підприємствами.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання позивачем товару, зазначеного у первинних документах, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нереальності операцій за спірним правочином. Встановлені у судовому засіданні обставини також підтверджуються показами свідка. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків відповідача про нереальність господарської діяльності також став акт перевірки ДПІ у Рівненському району ГУ Міндоходів у Рівненській області № 2/1637105205 від 23.04.2011 р. про проведення аналізу ПП «Мінераліз» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період 01.01.2001 по 30.01.2011 р.

На рахунок вказаного, суд зазначає, що Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За приписами ст.ст. 46-49 Податкового Кодексу України ведення податкового обліку покладається на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання продавцем товару вимог цивільного, господарського, податкового та іншого законодавства. Чинне законодавство України не ставить в залежність право покупця на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість чи податку на прибуток продавцем товару, не впливає на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого при придбанні товару, оскільки законодавство України та приписи Податкового Кодексу України не становлять таке право покупця в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання продавцем товару своїх договірних (цивільно-правових) та податкових зобов'язань.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ПП «Мінераліз» на час укладання та дії договору купівлі-продажу з СФГ «Романцівське» не було зареєстроване в установленому порядку як платник ПДВ, не мало право укладати угоди, виписувати та надавати податкові накладні, було виключене із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не виконувало свої зобов'язання за договором купівлі-продажу з позивачем.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються належними та достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача до податкового органу.

З оглядом на вищевказане суд вважає, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту сум з ПДВ по договору купівлі-продажу № -22 ДФ від 27.01.2011 р. 17 125 грн, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000092202 від 14.01.2014 року є протиправним і підлягає скасуванню.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням КАС України є суб'єктом владних повноважень, правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги СФГ «Романцівське» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Селянського фермерського господарства «Романцівське» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000092202 від 14.01.2014 року Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 17 125 грн., а також штрафні (фінансові) санкції - 1 грн., а всього у сумі 17 126 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Селянського фермерського господарства «Романцівське» (код ЄДРПОУ 23374200) судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 28 липня 2014 року.

Суддя О.С. Луніна