Рішення № 40099793, 06.08.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.08.14р. Справа № 904/3607/14

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго", м. Павлоград Дніпропетровської області

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у сумі 156 459,36 грн. внаслідок неналежного виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Шевчук А.В., довіреність від 01.02.2014 року, юрисконсульт

СУТЬ СПОРУ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить стягнути з Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" на свою користь 3% річних за несвоєчасну оплату основного боргу у розмірі 105 984, 41 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну оплату пені у розмірі 27 585, 09 грн., 3 % річних за несвоєчасну оплату пені у сумі 22 889, 86 грн. внаслідок неналежного виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012, , загалом на суму 156 459, 36 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2012 року у справі №20/5005/4058/2012, внаслідок чого позивач звернувся до господарського суду на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також на підставі положень розділу 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, за якими просить господарський суд, у зв'язку з не припиненими зобов'язальними відносинами сторін, стягнути на свою користь вищезазначені штрафні санкції.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, у відзиві на позов посилається на ст. 61 Конституції України, на підставі якої зазначає, що ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому, з огляду на те, що рішенням господарського суду з відповідача вже стягнуті основний борг, штрафні санкції та інфляційні втрати, провадження у справі № 904/3607/14 має бути припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у судове засідання не з'явились, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином у судовому засіданні 31.07.2014 року.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи був відкладений з 12.06.2014 року на 26.06.2014 року, з 26.06.2014 року на 10.07.2014 року, з 10.07.2014 року по 31.07.2014 року та з 31.07.2014 року по 06.08.2014 року.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2014 року строк розгляду спору продовжений на 15 днів.

У судовому засіданні 06.08.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012 (суддя Пархоменко Н.В.) позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено повністю, а саме стягнуто з Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 5 340 879, 34 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 411 717,71 грн. пені, 112 431,83 грн. інфляційних втрат, 194 030,49 коп. 3% річних, 64 380,00 коп. судового збору.

16.07.2012 року на виконання рішення у справі № 20/5005/4058/2012 виданий наказ.

Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав зобов'язання по оплаті вартості поставленого природного газу, що відповідно призвело до подальшого невиконання рішення господарського суду у справі № 20/5005/4058/2012.

У зв'язку з наведеним, позивач звертається до господарського суду з вимогою про стягнення на свою користь 3 % річних за несвоєчасну оплату основного боргу у розмірі 105984,41 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну оплату пені у розмірі 27 585,09 грн., 3% річних за несвоєчасну оплату пені у сумі 22 889,86 грн., загалом на суму 156 459,36 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення на 3% річних за період з 29.04.2012 року по 27.12.2012 року на суму основного боргу у розмірі 5 340 879,34 грн. у розмірі 105 984,41 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, основний борг сплачений відповідачем лише 27.12.2012 року.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012 стягнуто 3% річних на основну суму боргу по 28.04.2012 року включно. По даній справі позивач просить стягнути 3% річних за наступний період, починаючи з 29.04.2012 року, що є правомірним.

У той же час, судом встановлено, що у розрахунку розміру пені позивачем допущена помилка, пов'язана з періодом нарахування пені, зокрема позивач не враховує п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за змістом якого день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період прострочення.

Отже, у зв'язку з викладеним вимога позивача про стягнення з відповідача на свою користь 3% річних підлягає задоволенню частково за період з 29.04.2012 року по 26.12.2012 року у розмірі 105 942,03 грн.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за несвоєчасну оплату пені, стягнутої рішенням господарського суду від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012 у розмірі 411 717,71 грн. за період з серпня 2012 року по квітень 2014 року у сумі 27 585, 09 грн., а також 3 % річних за несвоєчасну оплату пені у розмірі 411 717,71 грн. за період з 14.07.2012 року по 23.05.2014 року у сумі 22 889, 86 грн.

При цьому позивач посилається на абз.4 п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до якого, у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Дослідивши дану вимогу, господарський суд зазначає, що позивачем невірно застосовуються роз'яснення, викладені в абз.4 п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

У вказаному роз'ясненні маються на увазі випадки, коли рішення суду є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України). При цьому вказана норма Цивільного кодексу України передбачає, що рішення суду може бути підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Суд зазначає, що є випадки, коли рішення суду є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків, однак розглядуваний випадок до такого не відноситься. У даному випадку рішення суду про стягнення пені є не підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, а підтвердженням (визнанням) такого обов'язку, який виник і без рішення суду, на підставі договору та чинного законодавства. Тому нарахування на суми стягнутої пені індексу інфляції та 3% річних є невірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, визначеної, зокрема, у постанові від 18.02.2014 року по справі №905/909/13-г, рішення суду про стягнення штрафу не перетворює останній у грошове зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовується положення частини другої статті 625 ЦК України.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня носить допоміжний до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України "Про відновлення платспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника … не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є грошовим зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати на суму пені у розмірі 411 717,71 грн., присудженої до стягнення рішенням господарського суду від 03.07.2012 року у справі № 20/5005/4058/2012, є такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за надані послуги енергопостачання. Невиконанням обов'язку щодо оплати послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не перераховуючи кошти (вартість послуг) у власність позивача, що має наслідком нарахування 3% річних.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню 105 942,03 грн.

Згідно ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

За подання позову до суду позивач оплатив судовий збір у сумі 3 130,00 грн., підтвердженням чого слугує наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 425 від 22.05.2014 року.

Однак, 2% ціни позову у сумі 156 459,36 грн. складає 3 129,19 грн., відповідно підлягає поверненню судовий збір у розмірі 0,81 грн. (3 130,00 грн. - 3 129,19 грн.).

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення може зазначатися у тому числі в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Судовий збір в іншій частині підлягає розподілу між сторонами. Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 2 118,84 грн.

Керуючись ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" (51413, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, 13А, ідентифікаційний код 03342250) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 3% річних у розмірі 105 942,03 грн. та судовий збір у розмірі 2 118,84 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Дочірній компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) зайво сплачений судовий збір у розмірі 0,81 грн. (нуль грн. 81 коп.), перерахований згідно платіжного доручення № 425 від 22.05.2014 року, оригінал якого заходиться в матеріалах справи.

Повне рішення складено - 08.07.2014 року.

Суддя О.М. Крижний