Ухвала суду № 40098972, 04.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

04 серпня 2014 року Справа № 910/2023/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСеліваненка В.П.,суддів:Грека Б.М., Коробенка Г.П., Стратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,розглянувши заявупублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"про перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 01.07.2014у справі№ 910/2023/13за позовомприватного акціонерного товариства "Союз"допублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"за участю прокуратури Шевченківського району міста Києвапровідшкодування збитків,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі № 910/2023/13 позов задоволено; стягнуто з ПАТ "Банк Камбіо" на користь ПАТ "Союз" 11 007 754,54 грн. збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2013 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі № 910/2023/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2013 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі № 910/2023/13 з дотриманням строку, передбаченого частиною першою статті 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), - протягом трьох місяців з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення господарського суду (враховуючи штамп вхідної кореспонденції від 09.07.2014 № 5310), в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 07.06.2010 у справі № 9/32, від 05.03.2012 у справі № 5015/4084/11, від 27.05.2009 у справі № 11/178пн, від 02.04.2009 у справі № 2/321-07 та на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2011 мотивовано неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції положень статей 22, 623, 1166 Цивільного кодексу України, статей 216, 224, 225 Господарського кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши доводи заяви та додані до неї рішення судів касаційних інстанцій, Вищий господарський суд України вважає, що справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

У прийнятті постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі № 910/2023/13, про перегляд якої просить заявник, та судових рішень, на які він посилається, суди касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосували одні і ті ж самі норми матеріального права та дійшли протилежних висновків щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, з огляду на що було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Так, у постанові від 01.07.2014 у справі № 910/2023/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, дійшов висновку про доведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за наявності яких настає цивільна відповідальність щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, незважаючи на те, що позивачу було відомо про існування обставин, які в подальшому призвели до настання збитків, а саме позивачу на момент укладання попереднього договору до договору поставки товару (основний договір) достовірно було відомо про наявність обтяження рухомого майна, що мало стати предметом продажу при укладанні основного договору, тобто позивач не міг реально розраховувати на отримання прибутку від продажу рухомого майна, яке знаходилося під обтяженням (забороною на відчуження), про що зазначалося у постанові суду апеляційної інстанції.

Водночас у постановленні ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2011 та прийнятті постанов Вищого господарського суду України від 05.03.2012 у справі № 5015/4084/11, від 02.04.2009 у справі № 2/321-07 та вирішуючи спір у подібних правовідносинах, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, суди касаційної інстанції дійшли протилежних правових висновків, а саме щодо відсутності усіх елементів складу цивільного правопорушення та про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, виходячи з того, що:

- у діях відповідача відсутні ознаки правопорушення та позивачами не доведено реальності понесених збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки позивачам на момент укладання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки було відомо про обтяження земельної ділянки іпотекою (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2011);

- позивачем не доведено реальності неодержаних доходів та вжиття всіх заходів для їх одержання, оскільки на момент укладення попереднього договору оренди позивач у повній мірі усвідомлював те, що здане ним в оренду новому орендарю приміщення ще не повернуто попереднім орендарем, зокрема, допускав можливість настання для себе негативних наслідків у випадку подальшого неповернення приміщення відповідачем (попереднім орендарем), а тому відсутність у позивача об'єкта оренди на момент укладання попереднього договору з новим орендарем свідчить про те, що договір укладався позивачем на власний ризик (справа № 5015/4084/11);

- позивач свідомо йшов на ризик несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань, оскільки, знаючи про те, що відповідач порушує зобов'язання щодо вчасної оплати поставлених нафтопродуктів за попередніми договорами, продовжував укладати з відповідачем договори купівлі-продажу та поставки (справа №2/321-07).

Також у постанові від 01.07.2014 у справі № 910/2023/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування збитків (упущеної вигоди), розмір яких визначений позивачем виходячи з вартості майна (обладнання), яке позивач мав намір відчужити за договором поставки товару, незважаючи на те, що спірне рухоме залишилося у власності позивача.

Однак у постанові від 07.06.2010 у справі № 9/32 суд касаційної інстанції дійшов протилежних правових висновків та погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків з огляду на те, що розмір збитків не може визначатися вартістю майна, яке позивач мав намір продати, оскільки майно не є втраченим, воно знаходиться у розпорядженні позивача, який має можливість відчужити його в будь-який спосіб згідно з чинним законодавством України.

З огляду на викладене судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одні і ті ж самі норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2009 у справі № 11/178пн у частині, на яку посилається заявник, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Допустити справу № 910/2023/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя В. Селіваненко Судді Б. Грек Г. Коробенко Л. Стратієнко М. Черкащенко