Рішення № 40097324, 11.08.2014, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/5333/13-ц

2/639/15/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2014 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Срокіної І.І.,

за участю секретаря - Макушенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ПН ХМНО ОСОБА_3, директор ВАТ "Харківське бюро нерухомості" Рибінський М.В. про визнання договору дарування недійсним ,-

В С Т А Н О В И В :

21 червня 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 22 червня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір дарування, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_3, згідно з яким він передав у дар, а відповідач прийняв ? частину житлового будинку із надвірними будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1. Вважає договір таким, що порушує вимоги діючого законодавства. Між ним та відповідачем ніколи не було ніяких родинних або дружніх стосунків. На початку 2012 року він звернувся до ВАТ "Харківське бюро нерухомості"з наміром продати належну йому ? частину домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель і 16 січня 2012 року було укладено договір № 000241 про ексклюзивне виконання комплексу інформаційно- консультативних послуг, виконавцем зазначеного договору був ОСОБА_2 За умовами договору вартість спірної частини домоволодіння складала суму еквівалентну 13000 доларів США, а у разі , якщо він не буде відчужений до 25 лютого 2012 року вартість буде складати 11000 доларів США. По закінченню строку дії договору частина будинку не була відчужена , новий договір сторони не укладали, але він свого наміру щодо відчуження частини домоволодіння не змінив, а відповідач продовжував шукати покупців. 22 червня 2011 року відповідач призначив йому зустріч у агентстві нерухомості і наполягав укласти договір дарування частини житла, аби не складати новий договір про ексклюзивне виконання комплексу інформаційно консультативних послуг продажу об,єкта нерухомості, мотивуючи це низкою причин; аби не турбувати позивача,бо при відчужені даного об,єкту нерухомості необхідно буде оформляти певний перелік документів, запевнивши його , що він виписує свого роду довіреність, бо не всі інстанції приймають представників із довіреністю, а вимагають особисту присутність власника і наполягав, що необхідно укласти договір дарування. Зазначав, що зараз укласти договір купівлі-продажу він не зможе, бо відсутній кадастровий номер на земельну ділянку,і у домоволодінні прописана малолітня дитина, не виділена частина будинку у натурі, а для цього необхідно звертатися до суду і для оформлення документів потребуються роки. Усі аргументи здалися йому вагомими і він погодився. Аби він не переймався йому після складання договору відповідач передав суму еквівалентну 1000 доларів США. Вважає, що він не мав наміру укладати договір дарування і відповідач ввів його в оману. З моменту укладання договору пройшов майже рік, але відповідач жодних дій щодо продажу частки майна не провів.

В подальшому позивач уточнив вимоги в частині застосування положень ст.. 216 ЦК України.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача та його представника, третьої особи - директора ВАТ «Харківське бюро нерухомості», свідків, ознайомившись із письмовими поясненнями приватного нотаріуса, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що 22 червня 2012 року ПН ХМНО ОСОБА_3 було посвідчено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1\4 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 ( а.с. 7)

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.2 ст. 16, ч.1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, просив визнати недійсним довір дарування саме з підстав, передбачених ст.230 ЦК України. При цьому, у позовній заяві також посилався на положення ст.229 ЦК України, якими передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Тобто, позивачем наводилися дві взаємовиключні підстави для визнання договору дарування недійсним, однак, доводи позовних вимог обґрунтовані обманом , правовідносини яких регулюються ст.230 ЦК України. За ініціативи суду відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України представнику позивача запропоновано визначитися із правовою підставою для визнання договору дарування недійсним і вона надавала пояснення і підтримала заявлені вимоги з підстав передбачених ст.. 230 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як встановлено у судовому засіданні позивач у своїх пояснення суду зазначав, що він розумів , що укладає договір дарування і його ніхто не примушував і не обманював. Пояснення які давав позивач у судовому засіданні не в повному обсязі узгоджуються з його обгрунтуваннями, викладеними у позовній заяві. Зазначене дає суду підстави вважає, що при укладенні спірного договору дарування волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, крім того, нотаріусом роз'яснено було сторонам природу правочину, який вони бажали вчинити. У всякому разі доказів іншого суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч. 1 ст. 230 , абз.2 ч. 1 ст. 229 ЦК України обставини, які мають істотне значення для визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману, стосуються природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 626 ЦК України, договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдарованого лише волевиявлення на прийняття дарунку. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину, що ним зроблено не було.

Питання про судові витрати вирішено судом відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 10,16,212-215 ЦПК України, ст..202, 203,215,230, 626,717 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, треті особи ПН ХМНО ОСОБА_3 директор ВАТ "Харківське бюро нерухомості" Рибінський М.В. про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення з моменту отримання копії рішення.

Головуючий, суддя Срокіна І.І.