Ухвала суду № 40097034, 22.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ К/9991/66886/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року

у справі № 2а-5166/10/1770

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) звернулась до суду з позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (далі - Кузнецовська ОДПІ Рівненської області; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0017731740/0 від 11 жовтня 2010 року та № 0017741740/0 від 11 жовтня 2010 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0017731740/0 від 11 жовтня 2010 року в частині визначення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 020,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В решті позову відмовлено. Присуджено на користь ФОП ОСОБА_3 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить частково скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0017741740/0 від 11 жовтня 2010 року повністю з моменту його прийняття.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30 березня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1157/17-2635502903 від 28 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0017731740/0 від 11 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 841,50 грн. (3 881,00 грн. - основний платіж, 2 960,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0017741740/0 від 11 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 22 936,24 грн. (22 936,24 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), статті 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98), статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92), підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV), підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на те, що нею в період з 31 березня 2009 року по 31 грудня 2009 року перевищено граничний розмір виручки, який дозволяє суб'єкту господарювання застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (отримано 1 552 298,00 грн.), а тому, на думку відповідача, ФОП ОСОБА_3 повинна була крім переходу на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), сплатити податок з доходів фізичних осіб із суми встановленого перевищення та зареєструватись платником податку на додану вартість.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Статтею 5 Указу № 727/98 передбачено, що у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

В той же час, Указ № 727/98 не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватись із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом № 889-IV з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими встановлювались засади податкових відносин в Україні.

Так, згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону № 889-IV до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету № 13-92, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV.

Відповідно до підпунктів 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Якщо фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, суб'єкт господарювання, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, які перевищують граничні обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності, встановлені Указом № 727/98, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.

Крім того, слід враховувати, що з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу № 727/98, на платника можуть поширюватись положення Закону № 168/97-ВР.

Так, підпунктом «б» пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР визначено, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що у разі, коли з моменту порушення особою (платником єдиного податку) умов застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, передбачених статтею 1 Указу № 727/98, нею допущено перевищення суми, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, у такої особи виникає обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість та сплатити податок, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

З огляду на положення пункту 9.4 статті 9 Закону № 168/97-ВР та фактичні обставини справи, ФОП ОСОБА_3 повинна була зареєструватись платником податку на додану вартість до 31 грудня 2009 року.

Враховуючи те, що позивачем заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість не подано, контролюючий орган цілком правомірно визначив суб'єкту підприємницької діяльності суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням правила підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.