Ухвала суду № 40089845, 04.08.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 р.Справа № 820/10097/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Водолажської Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі № 820/10097/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хадо-Технологія"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хадо-Технологія", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд: визнати недійсним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 1120302203 від 04.03.2014 року; визнати недійсним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 1220302203 від 04.03.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Хадо-Технологія" діє на підставі Статуту (а.с. 146-160 том 1) та зареєстрована Виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.10.2002 р., код ЄДРПОУ 32209914, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 163-164 том 1), довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 161-162 том 1), перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами по справі.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Хадо-Технологія" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Еліт Парфум» за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт від 10.02.2014 року №415/20-30-22-03/31233443 (а.с. 19-35 том 1).

Висновками акту перевірки від 10.02.2014 року №415/20-30-22-03/31233443 встановлені порушення позивачем: п. 138.8 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, а саме завищення витрат за період 3 квартал 2011 року всього у сумі 721631,24 грн., заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 всього у сумі 165975,19 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200, ст. 185 - ст. 201 Податкового кодексу України, а саме завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 144326,25 грн. за вересень 2011 року від здійснення правочинів з ТОВ «Еліт-Парфум».

На підставі вищезазначених висновків податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення № 1220302203 від 04.03.2014 року, яким визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 165975,19 грн. за основним платежем; № 1120302203 від 04.03.2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 144326,25 грн. за основним платежем (а.с. 41-42 том 1).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у Харківській області та до Міністерства доходів і зборів України, подавши скарги від 12.03.2014 року №60/03-14 та від 24.04.2014 року №76/04-14 (а.с. 43-58, 63-78 том 1).

Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.04.2014 року №2637/10/20-40-10-04-17 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 12.05.2014 року №8274/6/99-99-10-01-15 (а.с. 59-62, 79-82 том 1) залишено без змін податкові повідомлення-рішення № 1220302203, № 1120302203 від 04.03.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали встановлені в ході перевірки обставини формування позивачем витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Еліт-Парфум» з придбання товару (розчинник багатокомпонентний органічний), у вересні 2011 року, а також включення до складу податкового кредиту у цьому періоді сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Еліт-Парфум», по якому відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) підприємствам.

Вищевикладені обставини, на думку відповідача, призвели до заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 всього у сумі 165975,19 грн. та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 144326,25 грн. за вересень 2011 року від здійснення правочинів з ТОВ «Еліт-Парфум».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, між ТОВ "Хадо-Технологія" та ТОВ «Еліт Парфум» було укладено договір поставки № 290801 від 29.08.2011 року (а.с. 175-176 том 1).

В рамках виконання зобов'язання за цим договором ТОВ «Еліт Парфум» поставило ТОВ "Хадо-Технологія" товар (розчинник багатокомпонентний органічний), що підтверджується наступними документами: видаткова накладна № ЕЛ-020902 від 02.09.2011 року на суму 432607,50 грн., видаткова накладна № ЕЛ-070902 від 07.09.2011 року на суму 433350,50 грн. (а.с. 177, 180 том 1).

Відпуск товару дозволив директор ТОВ «Еліт Парфум» Корольов С.В., товар прийняла уповноважена не те особа - ОСОБА_2 за довіреностями №675 від 30.08.2011 року та №695 від 07.09.2011 року, які внесені до реєстру виданих довіреностей, копія витягу з якого приєднана до матеріалів справи (а.с. 205-208 том 3).

Придбаний товар оприбутковано позивачем у відповідності з вимогами законодавства України, що підтверджується прибутковою накладною № (V)-1013 від 07.09.2011 року, прибутковою накладною № (V)-1023 від 09.09.2011 року (а.с. 192-193 том 1).

Розрахунки за отриманий товар здійснені в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням: № 2319 від 07.09.2011 року на суму 100000,00 грн.; № 2339 від 08.09.2011 року на суму 100000,00 грн.; № 2341 від 08.09.2011 року на суму 100000,00 грн.; № 2403 від 14.09.2011 року на суму 100000,00 грн.; № 2422 від 16.09.2011 року на суму 233350,00 грн.; № 410 від 15.09.2011 року на суму 100000,00 грн.; № 393 від 06.09.2011 року на суму 132607,50 грн. (а.с. 185-191 том 1).

Транспортування отриманого товару здійснювалось ТОВ «Синтез» за рахунок Постачальника (ТОВ «Еліт Парфум») відповідно до умов вказаного договору поставки (п. 3.5 договору), що підтверджується товарно-транспортними накладними №020902 від 02.09.2011 року та №070902 від 07.09.2011 року (а.с. 179, 182 том 1). Пункт навантаження відповідно до ТТН: м. Київ, пункт розвантаження відповідно до ТТН: м. Харків.

ТОВ «Еліт Парфум» виписано на надано ТОВ "Хадо-Технологія" податкові накладні №4 від 02.09.2011 року на суму ПДВ 72101,25 грн. та № 9 від 07.09.2011 року на суму ПДВ 72225,50 грн. (а.с. 178, 181 том 1).

Відповідні суми витрат включені позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 3 квартал 2011 року, а суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2011 року, що не заперечується сторонами по справі.

Придбаний товар було використано позивачем для виробництва продукції, виробником якої він є, що підтверджується зведеними даними про рух розчинника органічного універсального у виробництві, детальним переліком та кількістю продукції, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів та звітами виробництва, копії яких приєднані до матеріалів справи (а.с. 194-249 том 1, а.с. 1-146 том 2).

Виготовлена продукція з використанням розчинника органічного універсального, придбаного у ТОВ «Еліт парфум», була реалізована контрагентами позивача - ТОВ «ХАДО» (м. Харків, Україна), ПП «FЕNОМ» (м. Харків, Україна), ООО «Трейд Белогорье» (м. Бєлгород, Росія), XADO TRADINGFZС (Об'єднані Арабські Емірати, Рас Аль Кхейм), O.D.A.X. Ltd (Ізраїль), що підтверджується відповідними договорами (контрактами), додатковими угодами, видатковими та податковими накладними, актами звіряння взаємних розрахунків, інвойсами, вантажно-митними деклараціями, копії яких приєднані до матеріалів справи (а.с. 147-249 том 2, а.с. 1-195 том 3).

Зазначене узгоджується з зареєстрованими видами господарської діяльності позивача, а саме виробництво іншої хімічної продукті, н.в.і.у. (20.59); неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (46.39); наукові дослідження та розробки (72.19); неспеціалізована оптова торгівля (46.90); ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (33.17); вантажний автомобільний транспорт (49.41), що підтверджується Статутом позивача, що затверджений протоколом Зборів засновників учасників ТОВ "Хадо-Технологія" від 30.10.2013 року (а.с. 146-160 том 1) та довідкою серії АА № 988564 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданою 31.10.2013 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 161-164 том 1).

З матеріалів справи також вбачається, що для ведення господарської діяльності ТОВ "Хадо-Технологія" на підставі договору оренди від 01.07.2009 року, додаткової угоди № 1 від 01.01.2010 року, додаткової угоди № 2 від 01.05.2010 року (а.с. 165-166, 168-169 том 1) орендує у ТОВ «Контакт-92» комплекс нежитлових споруд, розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Високий, вул. Ощепкова, 34, загальною площею 1000 кв.м., що передано позивачу відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 01.07.2009 року (а.с. 167 том 1). Факт отримання послуг оренди у вересні 2011 року підтверджується актом наданих послуг № 106 від 30.09.2011 року на суму 72000,00 грн., податковою накладною № 114 від 30.09.2011 року, платіжними дорученнями: № 2746 від 17.10.2011 року на суму 65000,00 грн., № 2799 від 21.10.2011 року на суму 7000,00 грн. (а.с. 170-174 том 1).

Жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, відповідності спірного правочину вимогам закону ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не пред'являлось. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, вартісних показників придбаних товарів, оплаті вартості придбаного товару не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Вказані податкові накладні та інші первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Еліт Парфум» не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що призводить до зміни в структурі активів платника податків.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Судом не встановлено фактів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаному в акті перевірки контрагенту позивача спільного інтересу щодо їх отримання. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчиненої між позивачем та контрагентом позивача господарської операції.

Окрім цього, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки від 10.02.2014 року №415/20-30-22-03/31233443 відповідачем не спростовується, що на час здійснення фінансово-господарської операції ТОВ «Еліт Парфум» було зареєстроване як платник податку в податковому органі та якому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, що також підтверджується до даними до матеріалів справи витягами з електронної бази реєстру платників ПДВ (а.с. 100-101 том 1).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарська операція позивача з ТОВ «Еліт Парфум» була направлена на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими, податковими накладними, та іншими первинними документами, а придбаний товар в подальшому було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Еліт-Парфум» з придбання товару (розчинник багатокомпонентний органічний) та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

Крім того, зі змісту акту перевірки позивача від 02.08.2013 року №398/20-38-22-01-04/24341697 вбачається, що фактично єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов до висновків, викладених в акті, є виключно висновки акту перевірки ТОВ «Еліт Парфум» від 28.11.2012 року № 456/22-2 з посиланням на висновки акту від 16.08.2012 року № 296/2220/37587950 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК Укртехкомплект» з питань підтвердження господарських відносин з платником податків за період з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року та з 01.05.2012 року по 30.06.2012 року, відповідно до яких при виїзді на податкову адресу ТОВ «Еліт Парфум» суб'єкт господарювання був відсутній та встановлено, що діяльність ТОВ «Еліт Парфум» спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам; правочини, здійснені ТОВ «Еліт Парфум» при придбанні та продажу товарів (послуг) не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, а отже відсутні об'єкти оподаткування при придбанні та продажі товарів (послуг) за червень 2011 року.

Слід відзначити, що статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до частини 5 якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента не встановлені.

Частиною другою статті 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що платник податку на момент вчинення господарських операцій мав взаємовідносини з контрагентом, який знаходився за своєю юридичною адресою та був зареєстрованим платником ПДВ, що дає позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на безпідставних та непідтверджених даних податкового органу.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень .

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року по справі № 820/10097/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2014р. по справі № 820/10097/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Водолажська Н.С.