Постанова № 40089692, 04.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 серпня 2014 року 08:37 справа №826/9226/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх спав Українипростягнення грошової компенсаціїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить стягнути з останнього грошову компенсацію замість належних позивачу за нормами забезпечення предметів речового майна у розмірі 6 209,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2014 року відкрито провадження у справі №826/9226/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2014 року замінено первинного відповідача - Головне управління Національної гвардії України на належним відповідачем - Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач, ГУ ВВ МВС України).

В судове засідання 28 липня 2014 року позивач не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття позивача та положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 28 липня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №128 о/с "По особовому складу" припинено контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом "б" (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" полковника ОСОБА_1, заступника начальника управління - начальника відділу професійної та спеціальної підготовки управління авіації ГУ ВВ МВС України.

Наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2013 року №249 позивача виключено зі списків особового складу ГУ ВВ МВС України з 30 грудня 2013 року.

У зв'язку з неповним розрахунком при звільненні, позивач у березні 2014 року звернувся до ГУ ВВ МВС України з проханням виплатити грошову компенсацію за належне, але отримане речове майно.

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 ГУ ВВ МВС України у листі від 28 березня 2014 року №3/82/4-Щ-54 повідомило про відсутність правових підстав для здійснення грошової компенсації за не отримане речове майно та запропоновано звернутись до військової частини 3078 з метою отримання речового майна у натуральному вигляді.

Відмову у виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно відповідач мотивував тим, що в тексті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" міститься посилання про виключення пункту 2 статті 9-1, який передбачав право військовослужбовців на отримання замість належних їм предметів речового майна грошової компенсації, на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно суперечить положенням Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та порушує його право на соціальний захист.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав не можливості виплати грошової компенсації військовослужбовцям за не отримане речове майно, у зв'язку із не передбаченням в Законі України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" відповідних видатків, та зазначив, що позивач не має права на грошову компенсацію, оскільки звернувся за її отриманням вже будучи звільненим з військової служби.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1, керуючись наступними мотивами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції від 17 лютого 2000 року) визначалось, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року №1459-III призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців). Вказаний Закон набрав чинності з 11 березня 2000 року.

Отже, з часу набрання чинності Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна було призупинено.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 04 грудня 2012 року (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28332532).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 року №328-V, який набрав чинності 01 січня 2007 року, доповнено Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 9-1, пунктом 2 якої встановлювалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 19 березня 2013 року, від 11 червня 2013 року, від 18 червня 2013 року, від 22 жовтня 2013 року, від 10 грудня 2013 року (реєстраційні номери в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28332532, 30604018, 32213958, 32348494, 34634261, 36475577) наведені положення статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Відповідно, пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, яким передбачено право військовослужбовця, звільненого в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, отримати грошову компенсацію за речове майно, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить наведеним приписам статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як встановлено вище, позивача звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "б" (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відповідно до наказу Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №128 о/с "По особовому складу" та виключено зі списків особового складу ГУ ВВ МВС України з 30 грудня 2013 року згідно з наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2013 року №249.

Частина друга статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно у березні 2014 року, тобто після звільнення його з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення, беручи до уваги правові позиції Верховного Суду України, суд приходить до висновку, позивач не мав права на отримання такої грошової компенсації після звільнення з військової служби.

За таких підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна у розмірі 6 209,00 грн. нормативно не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ГУ ВВ МВС України доведено правомірність та обґрунтованість відмови щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко