Постанова № 40089687, 05.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 серпня 2014 року 10:30 № 826/10280/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «Фірма Альтфатер Київ»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Фірма Альтфатер Київ» (далі по тексту - позивач, ДП «Фірма Альтфатер Київ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12 березня 2014 року №0002342208 та №0002332208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 29 липня 2014 року.

У судове засідання, призначене на 29 липня 2014 року, з'явились представник позивача, який наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав, та представник відповідача, який проти задоволення позову заперечував.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні. При цьому суд зобов'язав представника позивача надати додаткові докази на обґрунтування викладеної у адміністративному позові позиції.

На виконання ухвали суду, 01 серпня 2014 року представником позивача через канцелярію суду подано додаткові документи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 17 по 21 лютого 2014 року згідно з нормами підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу №471 від 10 лютого 2014 року працівником відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП «Фірма Альтфатер Київ» (код за ЄДРПОУ 25280118) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 30.09.2013р. при взаємовідносинах з ТОВ «Український інвестиційний холдинг» (код за ЄДРПОУ 33547165), за результатами якої складений Акт від 24 лютого 2014 року № 952/26-58-22-08-11/25280118 (далі - Акт перевірки).

Під час проведення вказаної документальної перевірки працівником відповідача використано документи, перелік яких зазначений на сторінці 4 Акту перевірки, зокрема: декларації з податку на додану вартість за період, що перевірявся з додатками №5, пояснення директора ДП «Фірма Альтфатер Київ», завірена копія договору та копії бухгалтерських документів ДП «Фірма Альтфатер Київ» при взаємовідносинах з ТОВ «Український інвестиційний холдинг», а також акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07 березня 20112 року №119/22-3/33547165 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Український інвестиційний холдинг» щодо підтвердження господарським відносин з постачальниками та покупцями за період з 25.06.2005р. по 30.11.2011р.».

Так, в тексті акту перевірки ТОВ «Український інвестиційний холдинг» зазначено, що в ході контрольного заходу встановлено, що фінансово-господарства діяльність здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Український інвестиційний холдинг» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Крім того, операції ТОВ «Український інвестиційний холдинг» не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

На підставі вищевикладеного перевіряючий прийшов до висновку, що надані ДП «Фірма Альтфатер Київ» до перевірки договір на транспорті послуги, рахунок - фактура, акт приймання - сдачі робіт та податкова накладна не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарської операції між юридичними особами, а тому перевіркою не підтверджується реальність проведення такої операції та встановлено її документування і відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів такої операції в дійсності, а отже, правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТОВ «Український інвестиційний холдинг» на користь товариства, що перевірялось, так само як і віднесення сплачених сум до складу валових витрат, не має.

За результатами проведеної перевірки працівником ДПІ встановлено порушення товариством вимог підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 30667,00 грн. у ІІ кварталі 2011 року та пунктів 198.3., 198.6. статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 26666,00 грн. у квітні 2011 року.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, викладеними в Акті перевірки, ДП «Фірма Альтфатер Київ» подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких листом від 12 березня 2014 року №4185/10/26-58-22-08-09 платника податків повідомлено про залишення їх без розгляду у зв'язку з пропуском строку для їх подання.

12 березня 2014 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 24 лютого 2014 року № 952/26-58-22-08-11/25280118 прийняла спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0002332208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України за порушення пунктів 198.3., 198.6. статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України збільшила ДП «Фірма Альтфатер Київ» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 26667,00 грн., в тому числі 26666,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№0002342208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України збільшила ДП «Фірма Альтфатер Київ» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 30667,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України у задоволенні скарг платника податків відмовлено, а рішення залишені без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, ДП «Фірма Альтфатер Київ» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що реальність здійснення господарської операції за договором на транспорті послуги підтверджується договорами купівлі - продажу вантажних автомобілів, на транспортування яких і було укладено договір на транспорті послуги. Крім того, позивач посилається на презумпцію правомірності правочину, що, за відсутності рішення суду про визнання договору, укладеного з контрагентом, недійсним, свідчить про помилковість висновків податкових органів, викладених в актах.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки позивача є правомірними та сформованими з урахуванням встановлення за результатами перевірки контрагента позивача фактів декларування обсягів реалізації товарно-матеріальних цінностей без підтвердження їх придбання, тобто таке підприємство є вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання та здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Крім того, представник відповідача зазначив, що під час проведення перевірки позивачем було надано договір на транспорті послуги без номера та дати, натомість договір №201104 від 04 квітня 2011 року, зазначений у податковій накладній та акті здачі - приймання робіт, суб'єктом господарювання наданий не був.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 10 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року) (далі - Порядок №969) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 5 Порядку №969 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (підпункт 6.2. пункту 6 Порядку №969).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що 04 квітня 2011 року між ДП «Фірма Альтфатер Київ» (Замовник), в особі директора Мартиняка Р.І., і суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «Український інвестиційний холдинг» (Перевізник), в особі директора Харченка Є.О., укладений письмовий договір за № 201104 на транспорті послуги. За умовами цього Договору Замовник замовляє, а Перевізник надає послуги з перевезення вантажного транспорту за маршрутом Берлін - Яготин (пункт переходу) - Київ (зона митного очищення).

Перевірзник забирає товар (сміттєвози № шасі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5), ЩО НАЛЕЖАТЬ Замовнику у місті Берлін 12487, Vereinstrasse 14-16, контактна особа Herr Dirk Reisch.

Послуга з перевезення сплачується Замовником згідно Рахунку - фактури, в якому вказується кількість одиниць автотранспорту та оплата за них.

Відповідно до розділу 2 Договору №201104 Замовник зобов'язується узгодити з Перевізником умови поставки та оплатити послуги не пізніше 05 квітня 2011 року, а Перевізник - забезпечити виконання всіх послуг, визначених Замовником, наявність у водіїв належним чином оформлених документів для безперешкодного виконання перевезення та взяти на себе усі витрати, пов'язані із знаходженням водія за межами та на території України.

Ціна послуг закріплена у пункту 3.1. Договору та становить 26666,67 грн., крім того ПДВ 5333,33 грн. на одну одиницю техніки, а загальна вартість послуг на 5 одиниць техніки складає 160000,00 грн.

На підтвердження факту виконання Договору №201104 та надання послуг з перевезення вантажного автотранспорту позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору від 04 квітня 2011 року № 201104 на транспорті послуги;

- рахунку - фактуру №227 від 04 квітня 2011 року на суму 160000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 26666,67 грн.);

- акту №уих28 приймання - сдачі робіт від 04 квітня 2011 року на суму 160000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 26666,67 грн.);

- податкової накладної від 04 квітня 2011 року №28 на суму 160000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 26666,67 грн.);

- платіжного доручення №5320 від 04 квітня 2011 року на суму 160000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 26666,67 грн.) на підтвердження перерахування позивачем грошових коштів за отримані від ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» послуги.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії наступних первинних, розрахункових та інших документів, а саме:

- договори купівлі - продажу №110228-4, №110228-2, №110228-3, №110228-1 та №110228-5 від 28 лютого 2011 року, згідно з якими придбано вантажні автомобілі;

- вантажно-митні декларації №125000039/2011/100274, №125000039/2011/100278, №125000039/2011/100270, №125000039/2011/100290, №125000039/2011/100387 з відмітками митного органу про проведення розмитнення вантажних автомобілів 18 березня 2011 року, 24 березня 2011 року та 18 квітня 2011 року;

- договір про надання послуг №11/01/10 від 11 січня 2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Атехно», згідно з яким останнє здійснювало митне оформлення транспортних засобів, рахунків - фактур та актів здачі - приймання виконаних робіт (послуг), складені на виконання зазначеного договору;

- заявки на перевезення вантажу №0103, №0203, № 0303 від 10 березня 2011 року, №0403 від 16 березня 2011 року та №0504 від 04 квітня 2011 року, згідно з якими позивач замовив у ТОВ «Український інвестиційний холдинг» послуги з перевезення вантажних автомобілів.

Згідно письмових пояснень позивача наведені вище документи підтверджують придбання позивачем вантажних автомобілів, транспортування яких здійснювало ТОВ «Український інвестиційний холдинг», а заявками на перевезення вантажу, які містять істотні умови договору на транспорті послуги, фактично було замовлено надання послуг з перевезення вантажу, які у подальшому були оформлені Договором №201104 від 04 квітня 2011 року. На підтвердження викладеного представник позивача послався на пункту 8.3. Договору №201104, згідно з яким після укладення Договору всі раніше укладені договори між сторонами щодо перевезень вважаються такими, що втратили силу. Якщо такі договори між сторонами не укладались, а відповідні відносини виникли між сторонами до моменту укладення даного Договору, то умови Договору поширюються на ці відносини.

Однак, суд критично ставиться до таких тверджень позивача з огляду на наступне.

Так, згідно з розділом 2 договорів купівлі - продажу, укладених між позивачем (Покупцем) та фірмою «Veolia Umweltservice GmbY» (Продавцем) щодо придбання вантажних автомобілів, Продавець поставляє товар на умовах СРТ Київ якщо сторони не погодять інші умови поставки, а датою поставки вважається дата отримання товару в м. Києві. При цьому зазначено, що при укладенні договорів сторони керуються міжнародними правилами «Інкотермс - 2000».

Як зазначено у Офіційних правилах тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс -2000» CPT CARRIAGE PAID TO (... named place of destination) термін «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Отже, з огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження зміни умов поставки товару, визначених в договорах купівлі - продажу, суд приходить до висновку про покладення обов'язку поставки вантажних автомобілів саме на продавця, що виключає економічну доцільність та необхідність укладення договору №201104 на транспорті послуги від 04 квітня 2011 року.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що акт №уих28 приймання - сдачі робіт від 04 квітня 2011 року, складений у зв'язку з надання ТОВ «Український інвестиційний холдинг» транспортно-експедиційних послуг по доставці автомобілів, підписаний раніше ніж фактично було надано такі послуги, оскільки згідно з вантажно-митною декларацією №125000039/2011/100387, розмитнення автомобіля було здійснено 18 квітня 2011 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання транспортних послуг від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко