Рішення № 40088100, 06.08.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4064/14-ц

Провадження № 2/344/2505/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю представника позивача Бойчука Т.М., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ Страхова компанія «Галицька» звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В позовній заяві зазначено, що 14.05.2011 року між ПАТ Страхова компанія «Галицька» та ОСОБА_3 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який посвідчений Полісом №АА/0380649, дією на три місяці та предметом страхування - автомобіль ВАЗ 21104, д.н.з.НОМЕР_1. За умовами полісу страхова премія за договір оплачена 14.05.2011р. о 13.30 в сумі 102.96 грн. Однак, відповідач оплатив дану суму 19.07.2011 року, тобто після оформлення та після настання ДТП що сталася 17.07.2011р.. Окрім того, представник від позивача не був уповноважений на підписання договору.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, визнати недійсним договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні позов не визнали, вважали вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.05.2011 року між ПАТ Страхова компанія «Галицька» та ОСОБА_3 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який посвідчений Полісом №АА/0380649, дією на три місяці з 14.05.2011 року (13.00 год.) по 13.08.2011 року та предметом страхування - автомобіль ВАЗ 21104, д.н.з.НОМЕР_1 (а.с.5).

За умовами полісу (п.7) страхова премія за договір оплачена 14.05.2011р. о 13.30 в сумі 102.96 грн., цей факт зазначено і полісом, і підтверджено відповідачем про оплату таких коштів в приміщенні СК готівкою в особи, яка підписувала поліс зі сторони страхової компанії, та не спростовано представником позивача. Аналогічно укладався і оплачувався попередній договір страхування від 04.01.2011р. з тим же самим представником СК в центральному офісі позивача (а.с.36).

Твердження позивача про те, що відповідачем оплачено дану суму тільки 19.07.2011 року, тобто після оформлення та після настання ДТП що сталася 17.07.2011р., не відповідає доказам, оскільки дана квитанція від 19.07.2011 року (а.с.6) оплачена гр..ОСОБА_5 а не ОСОБА_3, відношення до даного полісу не має, зазначено інший страховий номер.

Позивач також зазначає, що окрім того, представник від позивача не був уповноважений на підписання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому його слід визнати недійсним.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Поняття «договір страхування» закріплено в ЦК (ст. 979), Господарському кодексі України (ст. 354) та в Законі № 85/96-ВР. Так, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, договір страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Його також можна віднести до договорів про надання послуг та на користь третьої особи. Законодавець у ст. 18 Закону № 85/96-ВР розмежовує поняття «укладення» договору і «набрання ним чинності». Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Тобто момент укладення договору може не збігатися з моментом набранням ним чинності. У випадку, що розглядається, моментом укладення договору є момент набрання ним чинності. Юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся. Однак, цей момент розглядатиме суд при спорі щодо виплати страхового відшкодування, а не щодо даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК, ч. 2 ст. 18 Закону № 85/96-ВР факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Ст..16 ЦК України встановлює способи захисту цивільних прав та передбачає можливість встановлення законом та договором інших способів захисту права. П. 1 ст. 6 цієї Конвенції визнає право людини на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру пору шення, яке мало місце. Способи захисту обираються самим позивачем.

Позивач визначив спосіб захисту як визнання недійсним договору, при цьому доводив що даний договір укладено після настання страхового випадку, при цьому, що факт укладення та чинності договору є різними поняттями.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Відхиляючи доводи представника позивача про те, що укладено договір не уповноваженою особою суд зазначає наступне.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Представник позивача стверджував, що особа ОСОБА_5 підписала Поліс, не маючи повноважень, однак суду пояснити не змогла, як дана особа не працюючи у позивача, займала в офісі місце уповноваженого працівника (двічі підписано цим працівником поліс з відповідачем у різні періоди), мав в наявності номерні бланки Полісу, окрім того, позивач не звертався в жодні правоохоронні органи щодо викрадення чи заволодіння бланками іншими особами, а не працівниками СК, вчинення шахрайських дій тощо. При цьому, судом було роз'яснено право позивача довести підроблений підпис представника поданням клопотання про експертизу, однак в судовому засіданні було заявлено не бажання позивача клопотати про проведення експертизи.

Позивач не довів суду, що мало місце викрадення чи іншим чином заволодіння бланками Полісу та те, що представник не був уповноважений на підписання договору зі сторони страхової компанії. При цьому даний Поліс був занесений до інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ, як укладений договір (а.с.37-38).

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Тому позов ПАТ Страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не підлягає до задоволення, в зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Натомість відповідач просив стягнути з позивача понесені витрати на правову допомогу, пов'язану із захистом своїх прав (а.с.40).

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 203, 204, 215, 998 ЦК України, Закону України «Про страхування», керуючись ст.ст.10, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - відмовити.

Стягнути Страхової компанії «Галицька», м.Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 22, код ЄДРПОУ 22186790, на користь ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя: Польська М.В.