Ухвала суду № 40087651, 06.08.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Лисака І.Н., Чупікової В.В.,

секретар Ковальчук Н.О.

за участю третьої особи ОСОБА_1, представника відповідача Мамонтової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» в особі філії - Чернівецького обласного управління (далі - ПАТ «Державний ощадний банк»), третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4, про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору в частині, розірвання кредитного договору, визнання розрахунку заборгованості недійсним та за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4, про визнання договору поруки недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2014 року,

встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору в частині, розірвання кредитного договору, визнання розрахунку заборгованості недійсним.

Зазначав, що 29 липня 2008 року між ним та ПАТ «Державний ощадний банк» було укладено кредитний договір №1036 про надання споживчого кредиту в розмірі 150000 гривень під заставу рухомого майна та поруки фізичної особи.

11 червня 2009 року нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис за договором застави рухомого майна про стягнення з нього грошових коштів у розмірі 170 249 грн. 42 коп.

Посилаючись на порушення прав, як споживача фінансових послуг, просив суд відновити його порушені права шляхом зобов'язання Банку провести перерахунок заборгованості за кредитом, визнати кредитний договір в частині п.7.8. недійсним, розірвати кредитний договір, визнати розрахунок заборгованості за кредитом недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.

31 жовтня 2013 року третя особа ОСОБА_1 пред'явив позов до ПАТ «Державний ощадний банк» про визнання договору поруки недійсним.

Зазначав, що він на забезпечення виконання ОСОБА_3 вимог за кредитним договором уклав з Банком договір застави.

Посилаючись на те, що під впливом обману та тиску з боку Банку, шляхом заповнення замість нього заявки майнового поручителя та представлення даного документу як обов'язкового атрибуту договору застави, він підписав також договір поруки №1855 від 29 липня 2008 року, просив визнати цей договір недійсним.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та вимоги ОСОБА_3

Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності цих вимог.

Такий висновок є правильним.

У справі встановлено, що 29 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк» було укладено кредитний договір №1036 про надання споживчого кредиту в розмірі 150000 гривень зі сплатою 26 відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 28 липня 2013 року (а.с.6-8).

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 30 листопада 2008 року між Банком та відповідачем третьою особою ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу, згідно якого предметом застави є легковий джип марки «NISSAN», номерний знак НОМЕР_1 (а.с.57-62).

Також з метою забезпечення виконання договору та повернення кредиту Банком з відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки від 29 листопада 2008 року № 1855, згідно якого він зобов'язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед Банком в разі невиконання умов кредитного договору ОСОБА_3.(а.с.63-64).

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав, як споживача, а оспорюваний ним розрахунок заборгованості, що міститься в матеріалах іншої цивільної справи, є лише одним із доказів, що підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції з посиланням на ч. 1 ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу, підставно виходив з недоведеності позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не посилався на докази вчинення ПАТ «Державний ощадний банк» будь-яких дій, спрямованих на введення його, як сторони у договорі, в оману щодо природи правочину й такі докази відсутні у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовів.

Апелянт посилається на те, що після призначення судової бухгалтерської експертизи та зупинення провадження у справі суд першої інстанції всупереч ст. 204 ЦПК України не постановив ухвали про відновлення провадження у справі, а тому він не мав підстав для розгляду справи по суті.

Проте відсутність у матеріалах справи письмової ухвали про відновлення провадження у справі не вплинула на правильність по суті вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи внаслідок непроведення раніше призначеної судово-економічної експертизи справа двічі призначалася до розгляду, про що апелянт повідомлявся за зазначеною ним адресою (а.с.101, 104).

ОСОБА_1, як третя особа із самостійними вимогами, мав можливість реалізовувати свої процесуальні права в частині доведення його позовних вимог, проте він цими правами не скористався.

Апелянт зазначає, що він заявляв клопотання про отримання усних пояснень експерта, однак, його заява була відхилено

Такі доводи є необґрунтованими.

Враховуючи, що у справі відсутній письмовий висновок експерта, суд першої інстанції відхилив клопотання про допит експерта.

Апелянт посилається на нез'ясування судом першої інстанції обставин за позовними вимогами.

Проте такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 брав участь у судовому засіданні 25 листопада, 9 грудня 2013 року (а.с.70-71, 81-82), давав пояснення, заявляв клопотання.

Апеляційна скарга не мітить доводів щодо неправильності по суті вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

Колегія суддів також не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, як це передбачено ч. 3 ст. 303 ЦПК України, оскільки вони відсутні.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І.Н.Лисак

В.В. Чупікова