Постанова № 40087030, 04.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2014 р. Справа№ 910/2933/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Комлик В.В. - представник, дов. б/н від 20.05.2014

від відповідача: Куприєнко В.І. - представник, дов. № 2877 від 28.12.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2014

у справі № 910/2933/14 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 164 668,49 грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 склад колегії суддів у справі № 910/2933/14 змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 у справі № 910/2933/14 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 160 000,00 грн. основного боргу, 875,34 грн. три відсотки річних, 3 217,51 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог судом була розглянута та прийнята; враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 160 000,00 грн.; з умов договору про реструктуризацію заборгованості № 10-27-119 від 09.08.2013 вбачається, що між сторонами угода щодо нарахування пені не укладена, у зв'язку з чим нарахування пені можливе лише на підставі договору поставки № 10-27-180 від 29.06.2011; прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару згідно із договором поставки № 10-27-180 від 29.06.2011 р. та накладної № 237-бух від 06.06.2012 розпочалося з 05.09.2012; враховуючи можливість нарахування пені протягом перших шести місяців з моменту коли зобов'язання мало бути виконано; господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають; здійснивши перерахунок трьох відсотків річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню повністю, у розмірі 875,34 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 у справі № 910/2933/14 скасувати, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 160 000,00 грн. основного боргу, пені, 3% річних та витрат по сплаті судового збору, з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що вимоги позивача про стягнення суми основного боргу є безпідставними, на яку і було позивачем нарахована пеня та 3% річних, тому в цій частині суд зобов'язаний був відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На думку скаржника, часткове задоволення безпідставних позовних вимог та незастосування (залишення без розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності) строків позовної давності при розгляді справи, суперечить нормам матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що відсутність в апеляційній скарзі чітко визначених підстав для скасування або зміни рішення, в тому числі й з посиланням на норми чинного законодавства, є намаганням відповідача затягнути розгляд справи та свідчить про зловживання останнім власними процесуальними правами; доводи відповідача відносно того, що рішення місцевого господарського суду є незаконним, в силу незастосування строків позовної давності, є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 170 000,00 грн. основного боргу, 3 793,15 грн. пені, 875,34 грн. трьох відсотків річних; судового збору.

На підставі ст. 22 ГПК України, у зв'язку із тим, що частина суми основного боргу відповідачем була сплачена, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 160 000,00 грн. основного боргу, 3 793,15 грн. пені, 875,34 грн. трьох відсотків річних; судовий збір.

21.03.2014 відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема, заявлено про застосування позовної давності щодо стягнення пені.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.06.2011 між позивачем та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" укладено договір № 10-27-180.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", зареєстрованого 27.12.2012 за № 10701450000048562, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Згідно із п.п. 1.1, 3.1 договору № 10-27-180 позивач, за договором продавець, зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу, за договором покупцю, вентилі, крани, клапани та подібні вироби (кран кульовий муфтовий Ду10 РУ120, кран кульовий штуцерний Ду10 Ру120, клапан запірний Ду6 Ру160, Ду15 Ру160, Ду20 Ру160), найменування, кількість і ціна якого вказані в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1), а відповідач зобов'язується на умовах цього договору прийняти товар та сплатити його вартість; ціна цього договору згідно із специфікацією № 1 (додаток № 1) складає 1 042 200,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 173 700,00 грн.

Факт постачання позивачем відповідачу та одержання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача копіями накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей: № 302-бух від 07.07.2011 на суму 318 300,00 грн., № 427-бух від 19.09.2011 на суму 354 000,00 грн., № 486-бух від 14.10.2011 на суму 143 640,00 грн. та № 237бух від 06.06.2012.

Згідно із платіжними дорученнями № 2875 від 21.07.2011, № 5018 від 10.10.2011, № 5334 від 27.10.2011, № 3077 від 03.12.2012, № 3474 від 19.12.2012, № 409 від 31.01.2013, відповідачем було частково, на суму у розмірі 872 200,00 грн., оплачено поставлений позивачем товар згідно із договором № 10-27-180, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 170 000,00 грн.

09.08.2013 між позивачем та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз", укладено договір № 10-27-119 про реструктуризацію заборгованості, відповідно до п.п. 1.1, 2.1 якого, цим договором встановлюються умови погашення заборгованості, що виникла на підставі договору № 10-27-180/110602741 від 29.06.2011 про купівлю-продаж вентилів, кранів, клапанів та подібних виробів (кран кульовий муфтовий Ду10 РУ120, кран кульовий штуцерний Ду10 Ру120, клапан запірний Ду6 Ру160, Ду15 Ру160, Ду20 Ру160); погашення заборгованості починається із жовтня 2013р. та сплачується в сумах, визначений у наведеному графіку не пізніше останнього дня місяця, а саме: 100 000,00 грн. - жовтень 2013р., 70 000,00 грн. - листопад 2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що ним було частково, на суму у розмірі 10 000,00 грн., перераховано позивачу грошові кошти згідно із платіжним дорученням № 2601 від 31.01.2014 із призначенням платежу: "Оплата за крани кульові згідно договору 10-27-180-110602741 від 29.06.2011" та до відзиву додано копію платіжного доручення № 2601, зазначене також не заперечується позивачем.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 160 000,00 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 160 000,00 грн., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України; даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду; його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін; необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 3 793,15 грн. пені, яка нарахована за періоди: з 01.11.2013 по 14.01.2014 із суми 100 000,00 грн. та з 01.12.2013 по 14.01.2014 із суми 70 000,00 грн.

Однак, враховуючи вищевикладене та те, що договором № 10-27-119 про реструктуризацію заборгованості не передбачено умову про стягнення пені з відповідача, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем нараховано пеню поза межами шестимісячного строку її нарахування, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за періоди, зазначені позивачем, не підлягають задоволенню, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування позовної давності для даної вимоги.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок 3% річних, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суму 3% річних у розмірі 875,34 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Посилання скаржника на неправомірність незастосування судом першої інстанції позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені є безпідставним.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду; у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості; і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 у справі № 910/2933/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" без задоволення.

2. Справу № 910/2933/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха