Постанова № 40086974, 04.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2014 р. Справа№ 910/2655/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Демченко К.М. - представник, дов. № 11/06-01 від 11.06.2014;

від відповідача: Шкред А.О. - представник, дов. № 19/14 від 16.05.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014

у справі № 910/2655/14 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон"

про стягнення 37 824,47 грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 склад колегії суддів у справі № 910/2655/14 змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі № 910/2655/14 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 33 488,08 грн. основного боргу, 1 069,65 грн. 3% річних, 3 189,17 грн. пені, 1 823,25 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що, виходячи зі змісту заяви позивача про зміну розміру позовних вимог, суд в судовому засіданні 07.04.2014 прийняв вказану заяву до розгляду, як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу та збільшення розміру позовних вимог в частині сум пені та 3% річних; суд дійшов висновку, що позивачем на виконання умов договору поставки № 0001 від 08.01.2013 було поставлено, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та заперечень товар на загальну базову суму 48 360,00 грн.; що відповідачем всупереч умовам договору поставки № 0001 від 08.01.2013 не було здійснено у повному обсязі та у визначений строк (згідно з п. 3.9 договору поставки - протягом 14 календарних днів з моменту поставки) оплату отриманого товару за видатковими накладними, у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість в сумі 33 488,08 грн.; доказів її погашення суду станом на момент вирішення спору - не надано; жодних доказів в підтвердження того, що поставка товару була здійснена позивачем і прийнята відповідачем не за договором поставки № 0001 від 08.01.2013 - відповідачем не подано; суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 0001 від 08.01.2013, а також положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України і позовні вимоги підлягають задоволенню, однак, частково, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в розмірі 33 488,08 грн., 3% річних - 1 069,65 грн., пені - 3 189,17 грн.; в іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі № 910/2655/14 змінити з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, позов задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 17 900,00 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції помилково встановлено, що поставки здійснювались на підставі договору поставки № 0001 від 08.01.2013, в той час, як насправді поставки здійснювались за окремими договорами поставки, укладеними між сторонами в спрощений спосіб; договір поставки № 0001 від 08.01.2013 не містить істотних умов про предмет та ціну договору, що свідчить про те, що вказаний договір є неукладеним; рахунки-фактури, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не містять посилань на договір поставки № 0001 від 08.01.2013, що не дозволяє ідентифікувати їх як додатки до вказаного договору, натомість вказаними документами підтверджується укладення між сторонами договорів поставок у спрощений спосіб; поставки здійснювались на інших умовах передачі товару та оплати, ніж ті, що передбачені договором поставки № 0001 від 08.01.2013: поставки за договором мають здійснюватись на умовах терміну EXW - місцезнаходження покупця та на умовах попередньої оплати, тоді як фактичні поставки здійснювались за місцем знаходження відповідача та за відсутності попередньої оплати; на підставі помилкових висновків про здійснення поставок за договором поставки № 0001 від 08.01.2013, судом було помилково застосовано до правовідносин сторін положення вказаного договору, а також норми матеріального права, якими встановлено відповідальність за порушення грошових зобов'язань.

Скаржник зазначає, що відповідач не заперечує того, що позивачем було фактично поставлено, а відповідачем прийнято товар, поставлений 13.05.2013 згідно із видатковою накладною № РН-0000112 на загальну суму 31460,00 грн., 21.05.2013 згідно із видатковою накладною № РН-0000124 на загальну суму 8 700,00 грн. та 05.07.2013 згідно із видатковою накладною № РН-0000144 на загальну суму 8 200,00 грн.

На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано того, що спірні поставки товару здійснювались засобами та за рахунок позивача, а товар було поставлено за місцем знаходження відповідача, що підтверджується відомостями про позивача, як вантажовідправника та замовника (платника) перевезення в товарно-транспортних накладних; будь-яких змін до договору поставки № 0001, в тому числі тих, що змінювали б умови договору в частині застосування терміну EXW, позивач та відповідач не вносили, додаткових угод до договору не підписували, доказів, які б підтверджували внесення змін до договору, матеріали справи не містять; судом першої інстанції не було надано оцінки платіжним дорученням, згідно із якими оплата за поставлений товар здійснювалась згідно із рахунком-фактурою № СФ-0000121 від 13.05.2013, а не договором поставки № 0001 від 08.01.2013; сам факт здійснення поставок без будь-якої попередньої оплати, що підтверджується рахунками та видатковими накладними, є явним підтвердженням того, що поставки здійснювались на інших умовах ніж ті, що передбачені договором поставки № 0001 від 08.01.2013.

Скаржник заявляє, що позивач не висував вимоги відповідачу виконати зобов'язання по оплаті товару, як це передбачено ч. 2 ст. 530 ЦК України, отже, строк виконання зобов'язання відповідача не настав, хоча відповідач добровільно все ж таки здійснював часткову оплату за товар.

04.08.2014 через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання відповідача про долучення доказів у порядку ст. 101 ГПК України, а саме копій платіжних доручень за травень 2014р.: №№ 555, 565, 575, 580, 591, 602, за червень 2014р.: №№ 613, 624, 636, 640, 645, 653, 663, 683, 687, 703, 712, 720, за липень 2014р.: №№ 734, 756, 766, 777, 787, 795, 804, 809, 821, 827, 835, 842, 850, 856, 865, за серпень 2014р. № 868, оскільки вказані докази були отримані скаржником лише після винесення рішення судом першої інстанції, тому скаржник не міг подати їх під час розгляду справи судом першої інстанції.

Також 04.08.2014 скаржником подано письмове пояснення, у якому скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі № 910/2655/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, враховуючи те, що останні платежі за поставки були здійснені після винесення рішення судом першої інстанції, що є новими обставинами, які не могли бути враховані судом першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Розглядом клопотання скаржника, колегією суддів встановлено, що подані скаржником копії платіжних доручень свідчать про здійснення відповідачем платежів після прийняття оскаржуваного рішення, отже, ці докази не можуть вплинути на перевірку рішення, у зв'язку із чим підстави для прийняття додаткових доказів відсутні, тому клопотання скаржника залишається без задоволення.

Слід зазначити, що частиною першою статті 104 ГПК України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку зі зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася внаслідок прийняття рішення місцевого господарського суду (п. 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" із змінами та доповненнями).

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 42 395,42 грн. основного боргу, 2 653,80 грн. пені, 818,57 грн. 3% річних; судового збору.

На підставі ст. 22 ГПК України, у зв'язку із частковою сплатою відповідачем заборгованості, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 33 488,08 грн. основного боргу, 3 266,74 грн. пені, 1 069,65 грн. 3% річних; судовий збір.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.01.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 0001, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором продавець, зобов'язується поставити узгодженими партіями відповідачу, за договором покупцеві, продукцію: кормові добавки, амінокислоти, вітаміни, ензими, пігменти та інше, зазначену у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 0001 та одержання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача копіями видаткових накладних № РН-0000112 від 13.05.2013 на суму 31 460,00 грн., № РН-0000124 від 21.05.2013 на суму 8 700,00 грн., № РН-0000144 від 05.07.2013 на суму 8 200,00 грн., довіреностями представника відповідача № 149 від 13.05.2013, № 169 від 20.05.2013, № 230 від 05.07.2013.

Також позивачем було виставлено рахунки-фактури на оплату, а саме: № СФ-0000121 від 13.05.2013 на суму 31 460,00 грн., № СФ-0000131 від 20.05.2013 на суму 8 700,00 грн., № СФ-0000154 від 04.07.2013 на суму 8 200,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору № 0001 ціна товару розуміється на умовах: "Склад продавця"; ціна товару, а також всі інші суми, що підлягають виплаті позивачу за цим договором є базовими, визначеними на дату поставки; у разі збільшення курсу євро, встановленого НБУ по відношенню до національної валюти України, розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару), здійснюється відповідачем за погодженням з позивачем на основі базових ставок, встановлених у видаткових накладних, за такою формулою: Х2=(Y2:Y1)*Х1, де: Х1 - базові ціни (вказані у видаткових накладних) у національній валюті України на дату відпуску товарів; Y1- курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату видаткової накладної; Y2 - курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату здійснення оплати покупцем; Х2 - підсумкова/загальна сума до оплати.

Згідно із платіжними дорученнями № 1554 від 27.12.2013, № 14 від 10.01.2014, № 28 від 14.01.2014, № 50 від 17.01.2014, № 60 від 20.01.2014, № 76 від 22.01.2014, № 91 від 24.01.2014, № 204 від 25.02.2014, № 208 від 26.02.2014, № 217 від 27.02.2014, № 223 від 28.02.2014, № 239 від 04.03.2014, відповідачем було частково, на суму у розмірі 29 460,00 грн., сплачено заборгованість перед позивачем з призначенням платежу: "Сплата за товар згідно рах. № СФ-0000121 від 13.05.2013р.".

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

В матеріалах справи, станом на 28.04.2014 - день прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/2655/14, відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 33 488,08 грн., (з урахуванням п. 2.2 договору № 0001), за передані позивачем товари за договором № 0001.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням п. 2.2 договору № 0001, у розмірі 33 488,08 грн., за передані товари згідно із договором № 0001, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 5.4 договору № 0001 сторони погодили умову про те, що відповідач за прострочення сплати вартості товару сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки оплати, за кожен день прострочки від неоплаченої суми.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суми пені в розмірі 3 189,17 грн. та 3% річних у розмірі 1 069,65 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відсутність посилань у рахунках-фактурах, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на договір поставки № 0001 від 08.01.2013, не спростовує факту поставки товару на підставі договору № 0001 позивачем та прийняття товару відповідачем, враховуючи наявні матеріали справи № 910/2655/14.

В п. 1.1 договору № 0001 сторони погодили умову про найменування продукції, яка підлягає постачанню, також в п. 3.5 цього договору передбачено, що товар вважається прийнятим по кількості відповідно до товарно-транспортних документів, а у п. 3.8 договору № 0001 зазначено, що загальна сума даного договору складається із сумарної ціни товару, вказаної в рахунках-фактурах та специфікації.

Також відповідачем було здійснено часткову оплату одержаних товарів.

Отже, підстави для твердження про те, що договір № 0001 є неукладеним, відсутні.

Ті обставини, що обидві сторони відступили від умов щодо відпуску товару, передбачених договором № 0001, не свідчить про здійснення операцій з постачання товару за іншими договорами, ніж № 0001, а умови п. 3.9 договору № 0001 передбачають здійснення розрахунків з відстрочкою платежу терміном до 14 календарних днів.

Слід зазначити, що у будь-якому разі твердження скаржника, про ненастання обов'язку оплатити одержаний товар, суперечить нормі ст. 655 ЦК України, якою встановлено обов'язок покупця оплатити прийнятий товар.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі № 910/2655/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Мілтон" без задоволення.

2. Справу № 910/2655/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха