Рішення № 40082030, 04.08.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

04.08.2014

№2/336/676/2014

Пр. №336/250/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Артемової Л.Г.,

при секретарі Бутенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувшись до суду 13.01.2014 року, просить суд визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 30.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасувавши у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що на праві приватної власності йому належить 61/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, інші 39/100 частин належало ОСОБА_4, який помер у 2011 році.

15.10.2012 року Шевченківським районним судом розглянута справа за позовом спадкоємців ОСОБА_4 які вирішували спір між собою щодо спадку.

У справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 затверджена мирова угода за якою суд визнав право власності на ? частин спірного житлового будинку за ОСОБА_2 спадкоємицею за заповітом.

Додатковим рішенням від 22.11.2012 року суд уточнив долю, яка визнана за ОСОБА_2 з ? на 39/100 у тому числі на самовільно збудовані житлову прибудову літ. а розміром 3,0 м.кв. та сарай літ. Ж розміром 3,42Х2,22 кв.м.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13.11.2013 року зазначені рішення були скасовані.

30.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування 39/100 частин спірного будинку.

Позивач зазначає, що договір дарування порушує його право, оскільки ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно незаконно за рішенням яке скасоване та за договором дарування до ОСОБА_3 безпідставно перейшло право власності на належну позивачеві частку спірного будинку.

В судовому засіданні представники позивача - його дружина ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 наполягали на задоволенні позову, при цьому зазначили, що ОСОБА_2 є спадкоємицею померлого ОСОБА_8, якому за життя належало 39/100 частин спірного будинку.

Земельна ділянка була у спільному користуванні, порядок користування земельною ділянкою склався за спільною домовленістю із ОСОБА_8

За життя ОСОБА_4 самочинно побудував прибудову літ. а розміром 3,0 м.кв. та сарай літ. Ж розміром 3,42Х2,22 кв.м., які створювали певні незручності родині ОСОБА_6 у користуванні земельною ділянкою, але вони мирилися із ними, оскільки між співвласниками були добросусідські відносини, крім того, ОСОБА_8 обіцяв розпорядитися своєю часткою будинку на користь родини позивача.

Проте, як з'ясувалося після його смерті, розпорядився ОСОБА_4 на користь інших спадкоємців, склавши заповіт на користь ОСОБА_2

Представники позивача зазначають, що оспорюваний договір дарування порушує їх права тим, що ОСОБА_3 незаконна власниця частини будинку, вважають законною власницею ОСОБА_2, із якою вони можуть вести переговори щодо користування земельною ділянкою, або викупити належну їй частину будинку.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заявила у судовому засіданні, що позов не підлягає задоволенню.

При цьому пояснила, що ОСОБА_2 є спадкоємицею померлого ОСОБА_4 успадкувала ідеальну частину будинку, яка належала спадкодавцю та дорівнює 39/100 частин та не претендувала ні частку належну позивачеві.

Ухвала Шевченківського районного суду про затвердження мирової угоди постановлена 15.10.2012 року, договір дарування укладений 30.10.2013 року, на час укладання договору ухвала була чинна, оскільки скасована ухвала лише 13.11.2013 року, поворот виконання рішення не допускався.

Крім того, жодних прав позивача оспорюваний договір не порушує, сарай літ. Ж, побудований померлим спадкодавцем ще у 1990 році, згідно технічного паспорту на будинок.

Представник відповідачі наполягає на тому, що позивач заявляє неконкретні позовні вимоги та обрав неналежний спосіб захисту права.

Відповідачка ОСОБА_3 належним чином повідомлена про час та місце слухання справи у судове засідання не з'явилася, і тому суд розглядає справу на її відсутність з огляду на необхідність дотримання строку розгляду справи.

Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов, підлягає задоволенню частково на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу від 01.06.1990 року посвідченого нотаріусом П'ятої Запорізької нотаріальної контори ОСОБА_1 (позивач по справі) продав, а ОСОБА_4 купив 39/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 помер у 2011 році, після його смерті відкрилася спадщина, спадкоємцем є ОСОБА_2, слід зазначити, що право власності ОСОБА_2 визнається позивачами, тобто обставини успадкування спірної 39/100 частини будинку ОСОБА_2 не оспорюються сторонами.

15.10.2012 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя затвердив мирову угоду за якою визнав за ОСОБА_2 право власності на ? частин спірного будинку, додатковим рішенням від 22.11.2012 року змінив ? частин на 39/100. Ухвалою від 13.11.2013 року рішення були скасовані справа повернена на новий розгляд, у подальшому позов залишено без розгляду (а.с.7).

Згідно договору дарування частини будинку від 13.10.2013 року, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 39/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, літ. А з надвірними будівлями та спорудами, на земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ А, загальною площею 92,6 кв. м. сарай літ. Б, сарай літ. Ж, вбиральня літ. В, гараж літ. Г, душ літ. Д, водопровід №2, замощення 1, паркани 1,3,4,5,6. (а.с.53).

Вирішуючи спір суд виходить з загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Відтак недійсним правочин робить дефект волі або дефект форми. Стаття 204 ЦК України унормовує презумпцію правомірності правочину, тобто за її змістом, у разі якщо сторони дотрималися форми правочину та не встановлено дефекту волі то правочин є чинним.

Особа, яка не є стороною правочину, але заперечує його дійсність має довести які саме права або інтереси порушені оспорюваним правочином.

Суд вирішуючи цей спір роз'яснивши представникам позивача необхідність чітко визначитися із позовними вимогами, впевнився, що права або інтереси позивача не зачіпаються оспорюваним правочином, оскільки він не породжує для позивача жодних наслідків.

За змістом пояснень позивача оспорюється дійсність договору дарування, оскільки право власності дарувальника набуте за скасованим рішенням та просять повернути спірну частину будинку у власність саме ОСОБА_2, ОСОБА_3 вважають незаконною власницею та усунення її вважають захистом своїх прав.

Так судом встановлено, що померлому ОСОБА_4 належала ідеальна 39/100 частина спірного будинку, в натурі домоволодіння не розділене, ту ж саму частину набула у власність ОСОБА_2, нею ж розпорядилася, тобто не встановлено, що відповідачка набула право власності на частину належну позивачеві.

Той факт, що ОСОБА_2 набула право власності за рішенням суду не суперечить загальним підставам набуття права власності, унормованими ст. 328 ЦК України, крім того рішення скасоване після реєстрації права власності, а згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності не нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Позивач не є спадкоємцем померлого ОСОБА_4, що визнають його представники, те, що покійний висловлював за життя наміри розпорядитися своєю часткою будинку на користь родини позивача не є підставою для задоволення позову. ОСОБА_4 розпорядився своїм майном, склавши заповіт на ОСОБА_2

Крім того, позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2, при цьому повернення реєстрації права власності за померлим ОСОБА_4 також не впливає на право власності позивача. При цьому суд враховує, що позивач визнає спадкове право ОСОБА_2

Фактично позивач не визначився із тим, яке саме його право порушене оспорюваним правочином, підставою зазначається є лише те, що ОСОБА_2 набула право власності за рішенням суду, яке було скасоване у подальшому, після того розпорядилася своєю власністю.

Позивач наполягає на тому, що повернення майна законному власнику і саме це поновить право позивача, а яке саме він визначиться у подальшому.

Відтак, вищезазначене свідчить про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права.

Так, встановлення порядку користування спільною частковою власністю, знесення самочинно збудований споруд, які порушують права співвласника, можуть бути предметом позову до ОСОБА_3

Реалізація права переважного покупця є сумнівною у разі, якщо ОСОБА_2 реалізувавши право спадкоємця шляхом отримання свідоцтва про право на спадок, забажає подарувати спірне майно іншій особі, спроба примусити ОСОБА_2 до укладення інших правочинів суперечить діючому законодавству.

Заміна одного власника на іншого для надання позивачу зручностей у визначенні способу захисту права не може бути предметом спору про визнання правочину недійсним. Все вищеперелічене є за своєю правовою природою припущеннями, які не можуть бути підставою для задоволення заявленого позову.

Так у остаточному підсумку, суд прийшов до висновку, що вимога про визнання правочину недійсним у цілому не підлягає задоволенню. Так заявлені вимоги не є ефективним способом захисту права у відповідності до правового змісту ст. 215, 216 ЦК України, який зобов'язаний забезпечити суд.

Проте, встановлено, що постановою Шевченківського районного суду від 30.10.2012 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації, розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради №1495 від 29.12.2010 року про оформлення ОСОБА_4 самочинного будівництва частини службової прибудови літ. а розміром 3,0Х1,83 м.кв. та сараю літ. Ж розміром 3,42Х2,22 кв.м. скасоване.

А відтак, суд виходить з правил ст. 1216, 1218 ЦК України, тобто, до спадкоємців переходять лише тільки ті права, що належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Крім того, самочинні будівлі не породжують юридичних наслідків, тому суд вважає, що ОСОБА_2 не мала розпоряджатися самочинно побудованим сараєм літ. Ж розміром 3,42Х2,22 кв.м., крім частини службової прибудови літ. а розміром 3,0Х1,83 м.кв., оскільки вона не увійшла до договору.

Керуючись, ст. ст. 1216,1218, 331, 328, гл. 16 ЦК України, ст. ст. 10-11, 57-61, 88, 208-209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати частково недійсним договір дарування частини житлового будинку укладений 30.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виключивши з визначених договором будівель з яких складається житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, сарай літ. Ж 3,42 м.кв. Х 2,22 м.кв.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Суддя Л.Г. Артемова