Ухвала суду № 40081329, 30.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2014 р. м. Київ К/800/37816/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-1389/10/2570

за позовом ДПІ

до закритого сільськогосподарського акціонерного товариства "Імені О.М. Агєєва" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року ДПІ звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства заборгованість з податку з доходів фізичних осіб у сумі 326 662,84 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 позов задоволено частково; з відповідача стягнуто заборгованість з названого податку в сумі 933,07 грн.; в решті позову відмовлено з посиланням на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, установленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Постановою від 17.02.2011 Київський апеляційний адміністративний суд повністю відмовив у задоволенні позову ДПІ, скасувавши зазначене рішення суду першої інстанції у відповідній частині. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що відсутність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення на оспорювану суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб виключає узгодженість такого зобов'язання та, відповідно, виникнення у платника податкового боргу, який підлягає примусовому стягненню.

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та повністю задовольнити позовні вимоги ДПІ.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.02.2014 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін з тих самих мотивів.

Постановою Верховного Суду України від 10.06.2014 зазначену ухвалу суду касаційної інстанції скасовано; справу направлено на новий касаційний розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Під час цього нового розгляду, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, оформлену актом від 30.12.2009 № 315-17/03798843. Під час цієї перевірки податковим органом виявлено, що у перевіреному періоді позивач, виплачуючи заробітну плату своїм працівниками в повному обсязі, утримував з них податок з доходів фізичних осіб, однак до місцевого бюджету його не перераховував, внаслідок чого у Товариства виникла заборгованість у розмірі 326 662, 82 грн.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий агент (юридична особа) зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

У підпунктах 16.3.4 та 16.3.5 пункту 16.3 статті 16 названого Закону зазначено, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює податковий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її уповноваженого підрозділу. Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

За змістом пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент.

Відповідно до пункту 19.2 статті 19 цього ж Закону особи, які згідно із цим Законом мають статус податкового агента, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування.

Статтею 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачена відповідальність за порушення норм зазначеного Закону. За змістом цієї норми фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом як податкові агенти, є такі особи. Крім того, особою, відповідальною за погашення податкового зобов'язання або податкового боргу, є, зокрема, податковий агент.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що податковим боргом є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

У пункті 5.1 статті 5 названого Закону зазначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Системний аналіз наведених законодавчих норм свідчить на користь висновку про те, що податкове зобов'язання платника податку, в тому числі зі сплати податку з доходів фізичних осіб, самостійно визначене у поданих до податкового органу податкових деклараціях і не сплачене до бюджету, є податковим боргом, який може бути примусово стягнутий податковим органом за рішенням суду.

А тому винесення податкового рішення-повідомлення в цьому випадку законодавством не вимагалося. За змістом пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» винесення податкового повідомлення є необхідним у разі, коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону.

Наведене спростовує висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу прийняття оскаржуваної постанови.

У той же час не можна погодитися і з наданою судом першою інстанції позицією щодо необхідності застосування строку давності, визначеного статтею 99 КАС, при дослідження питання щодо дотримання позивачем процесуального строку звернення до адміністративного суду з розглядуваними позовними вимогами.

Адже згідно з підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Таким чином, наведеною спеціальною нормою встановлено інший строк для звернення до адміністративного суду з вимогою про стягнення податкового боргу, як це передбачено частиною третьою статті 99 КАС. Зміст зазначеної норми не дає підстави для висновку про можливість її застосування виключно у разі стягнення податкового боргу безпосередньо з платника, виключивши податкового агента зі сфери її правового регулювання.

А відтак для правильного вирішення спору судам слід було встановити суму податкового боргу, що підлягає стягненню з Товариства за період з травня 2007 року по травень 2010 року.

Зі змісту підпункту 5.4.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вбачається, що податковий борг виникає у разі невиконання платником обов'язку зі сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у визначений законом строк.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 № 451, звітним податковим періодом для розглядуваного виду податку є квартал.

Отже, податковий розрахунок з податку з доходів фізичних осіб повинен був поданий протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (підпункт «б» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), тоді як граничний строк зі сплати цього податку припадав на десятий календарний день, наступний за останнім днем подання вказаного розрахунку.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору судам слід було встановити суму податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб, що виникла у Товариства з березня 2007 року по березень 2010 року з урахування наведеного нормативно визначеного порядку звітування та сплати цього податку.

Оскільки суди не встановили належними засобами доказування обставин, що входять до предмета доказування у справі, то відповідно до частини другої статті 227 КАС оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення відповідних недоліків.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-1389/10/2570 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко