Постанова № 40081231, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2014 року м. Київ К/800/29468/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу від 07 жовтня 2013 року № 512-0 та поновлення на посаді головного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів або на іншій рівнозначній посаді Львівської митниці Міндоходів та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів від 07 жовтня 2013 року № 512-0 та поновлено позивача на посаді головного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів або на іншій рівнозначній посаді Львівської митниці Міндоходів. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17113,80 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 07 жовтня 2013 року № 513-0 та поновлено позивача на посаді головного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Міндоходів. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 17113,80 грн., з урахуванням податків та обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Львівська митниця Міндоходів подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в митних органах України на посаді головного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці Державної митної служби України.

В подальшому, Указом Президента України № 726 від 24 грудня 2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної податкової служби України та Державної митної служби України.

У зв'язку з чим, постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів України» утворено Львівську митницю Міндоходів, яка є правонаступником Львівської митниці Держмитслужби України.

Наказом Львівської митниці Міндоходів від 07 жовтня 2013 року № 512-0 позивача звільнено з посади головного інспектора митного поста «Броди» Львівської митниці, у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається відсутність юридичного факту, зокрема, змін в організації виробництва і праці, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, зазначене зобов'язання Державна митна служба України не виконала, і відповідно, трудові гарантії позивача, як працівника, порушені.

На виконання вимог частини 1 статті 492 Кодексу законів про працю України, позивач про наступне його вивільнення згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України попереджений не був, можливість перевестися на іншу посаду ОСОБА_2 не пропонувалася.

При цьому, як вірно досліджено судами попередніх інстанцій, з порівняльного аналізу штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого 07 травня 2013 року, введеного в дію наказом Львівської Митниці Міндоходів від 08 травня 2013 року №1 «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Львівської Митниці Міндоходів на 2013 рік» та наказом Міндоходів України від 26 квітня 2013 року №80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів», вбачається, що кількісний склад та перелік посад структурного підрозділу, в якому працював позивач, в процесі реорганізації залишився незмінним, оскільки посади головних інспекторів на митному поту «Броди» залишилося 2, як і до реорганізації.

Тобто, на дату винесення оскаржуваного наказу у відповідача були вакантні посади, проте, доказів неможливості перевести позивача за його згодою на будь-які вакантні посади, відповідачем надано не було.

Більш того, як вірно досліджено судами попередніх інстанцій, позивача було звільнено з посади лише 07 жовтня 2013 року, тобто, майже через два місяці після ліквідації Львівської митниці ДМС України, і відповідно, у вересні-жовтні позивач продовжував працювати на Львівській митниці Міндоходів, тоді як, передумовою звільнення згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України є скорочення штату або чисельності працівників у зв'язку з реорганізацією.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний наказ Львівської митниці Міндоходів від 07 жовтня 2013 року № 512-0 про звільнення ОСОБА_2 прийнятий з порушенням вимог частини 2 статті 40 та частин 1- 3 статті 492 Кодексу законів про працю України, і відповідно, суди дійшли до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його скасування.

Наведене відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постанові від 17 жовтня 2011 року № 21-237а11.

Також, судами було правильно вирішено питання щодо стягнення з Львівської митниці Міндоходів на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 17113,80 грн., з урахуванням податків та обов'язкових платежів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції правильно вирішивши по суті даний спір, помилково зазначив в резолютивній частині постанови про скасування наказу Львівської митниці Міндоходів від 07 жовтня 2013 року № 513-0, замість: скасування наказу Львівської митниці Міндоходів від 07 жовтня 2013 року № 512-0.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, рахує за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

постановила:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - змінити.

Виклавши пункт 3 постанови суду апеляційної інстанції в наступній редакції:

«Скасувати наказ Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України від 07 жовтня 2013 року № 512-0 «Про звільнення ОСОБА_2».

В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

О.І. Гаманко