Ухвала суду № 40075148, 04.08.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/372/13-ц 04.08.2014 04.08.2014 04.08.2014

Провадження №22-ц/784/2174/14

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Романенко Ю.О.,

за участю: ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 та Довбні О.В. - представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Новообузького районного суду від 11 квітня 2014 року, ухвалене за її позовом до приватно-орендного підприємства «Вікторія», третя особа - відділ Держкомземагенства у Новобузькому районі, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до приватно-орендного підприємства «Вікторія» (далі - ПОП «Вікторія»), третя особа - відділ Держкомземагенства у Новобузькому районі, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що на підставі Державного акту від 02 квітня 2001 року є власником земельної ділянки площею 6,02 га, що розташована на території Новомихайлівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 1 січня 2006 року між нею та ПОП «Вікторія» укладений договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років.

Посилаючись на те, що договір оренди землі не містить всіх істотних умов, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон), позивачка просила суд визнати недійсним цей договір оренди земельної ділянки, витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння та скасувати її державну реєстрацію.

В липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про уточнення позовних вимог, в якій, крім зазначеної підстави визнання договору оренди недійсним, посилалась також на те, що цей договір вона не підписувала, оскільки є не письменною. А тому просила визнати його недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, та витребувати у відповідача належну їй земельну ділянку.

Рішенням Новобузького районного суду від 11 квітня 2014 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка вказує на невідповідність висновків суду обставинам спору та нормам матеріального права й просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (чинної на час державної реєстрації договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 2 квітня 2001 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 6,02 га, що розташована на території Новомихайлівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

01 січня 2006 року між ОСОБА_2 як орендодавцем та ПОП «Вікторія» як орендарем було укладено договір оренди цієї земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 02 квітня 2007 року.

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_2 посилалась на те, що в порушення ст. 15 Закону в договору не узгоджено розмір та форму оплати орендної плати, строки та порядок її внесення, а також відсутня умова щодо передачі земельної ділянки у заставу та внесення її до статутного фонду.

Між тим, як видно із змісту договору, сторони домовились, що згідно п.п. 9-12 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1054 грн. 57 коп., що становить 2% від грошової оцінки землі, з якої грошова форма оплати - 50%, натуральна форма - 50%; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції; орендна плата вноситься у строк до 31 грудня кожного року; передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Отже, спірний договір передбачає основні істотні умови, визначені статтею 15 Закону.

Законом України №509-УІ від 16 вересня 2008 року стаття 15 Закону була доповнена абзацом дванадцятим, згідно з яким істотною умовою договору оренди землі є умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Отже, умова щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки на час укладення даного договору, тобто на 01 січня 2006 року, Законом не була передбачена.

Крім цього, позивачка не надала доказів, як це передбачено ст. 60 ЦПК України, що внаслідок відсутності в договорі умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки порушені її права як орендодавця вказаної земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5 і 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як на підставу визнання договору оренди недійсним, позивачка посилалась на те, що вказаний договір вона не могла підписати, оскільки є не письменною.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом можуть бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Із наданої позивачкою до суду копії договору оренди землі від 01 січня 2006 року (а.с. 5), копій відомостей на видачу орендної плати в натуральній формі, копій платіжних відомостей за період з листопада 2009 по грудень 2012 року (а.с. 29-59), які надані відповідачем, видно, що ці документи підписані ОСОБА_2

Клопотання про призначення судової почеркознавчої позивачка не заявляла.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність, передбачених ст. 15 Закону, ст. ст. 203, 215 ЦК України, підстав для визнання даного договору оренди недійсним.

Доводи апеляційної скарги про доведеність обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не підписувала оспорюваний договір оренди землі безпідставні, оскільки належних та допустимих доказів відповідно до ст.ст. 58-59 ЦПК України на підтвердження цієї обставини вона не надала.

Не заслуговують на увагу посилання позивачки і на те, що суд при вирішення справи не застосував положення ст. 15 Закону, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

За наведених обставин колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. А тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча: Судді: