Постанова № 40073513, 31.07.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

31 липня 2014 р. Справа № 802/2537/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Мельника В.С.

за участю представників сторін:

позивача Тишківського С.Л.,

відповідача: Романовича С.С., Шаталюка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Вінмашпостач"

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Вінмашпостач" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками виявлених порушень, які встановлено під час проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ "Вінмашпостач" податковим органом, було сформовано податкові повідомлення рішення від 13.06.2014р. за №0005202201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 125110 грн., № 0005192201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 138749 грн. Оскільки, виявлені порушення ґрунтуються на припущеннях податкового органу і спростовуються первинними документами, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити на підставі та в межах заявлених позовних вимог.

Представники відповідача щодо позову заперечували та просили відмовити з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ "Агрохміпостач-2003" не мали на меті реального настання правових наслідків, адже, стосовно останнього встановлено факт фіктивного підприємництва.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

У період з 15.05.2014р. по 23.05.2014р. податковим органом з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведені господарських операцій з ТОВ "Агрохімпостач-2003" стосовно ТОВ "Вінмашпостач" проведено позапланову виїзну перевірку, результат якої оформлений актом від 30.05.2014р. №1423/2201/36548287. В ході проведення якої встановлено порушення: 1) п.138.2, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України у зв'язку з чим, занижено податок на прибуток в загальній сумі 138749 грн. в тому числі, за 2 квартал 2011р. на суму 58693 грн., за 3 квартал 2011р. на суму 80056 грн.; 2) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України у зв'язку з чим, занижено податок на додану вартість в сумі 120652 грн., в тому числі, за квітень 2011р. в сумі 13131 грн., за травень 2011р. в сумі 14444 грн., за червень 2011р. в сумі 22725 грн., за липень 2011р. в сумі 39836 грн., за серпень 2011р. в сумі 7270 грн., за вересень 2011р. в сумі 14923 грн., за жовтень 2011р. в сумі 8 323 грн.

Не погодившись із виявленими порушеннями позивачем до Вінницької ОДПІ подано заперечення на акт перевірки №1423/2201/36548287 від 30.05.2014р., який у відповідності до листа податкового органу від 11.06.2014р. №13247/10/2201 залишені без задоволення, а виявлені порушення без змін.

13.06.2014р. Вінницького ОДПІ сформовано податкові повідомлення рішення форми "Р" за №0005202201 з податку на додану вартість, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 125110 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств за №0005192201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 138749 грн.

Оскільки, виявлені порушення, що стали основою оскаржуваних податкових повідомлень рішень, ґрунтуються на припущеннях податкового органу та спростовуються первинними документами, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Матеріали акту перевірки від 30.05.2014р. свідчать про те, що позивачем занижено податок на прибуток з придбаних та реалізованих товарів в загальній сумі 138749 грн., в тому числі, за 2 квартал 2011р. на суму 58693 грн., за 3 квартал 2011р. на суму 80056 грн. та податок на додану вартість в сумі 120652 грн. в тому числі, за квітень 2011р. в сумі 13131 грн., за травень 2011р. в сумі 14444грн., за червень 2011р. в сумі 22725 грн., за липень 2011р. в сумі 39836 грн., за серпень 2011р. в сумі 7270 грн., за вересень 2011р. в сумі 14923 грн., за жовтень 2011р. в сумі 8323 грн. Вказаного висновку податковий орган дійшов за наслідками дослідження господарських операцій позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003".

Так, у відповідності до договору купівлі продажу від 04.05.2011р. №04/05 укладеного ТОВ "Агрохімпостач-2003" з ТОВ "Вінмашпостач", продавець (ТОВ "Агрохімпостач-2003") зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця (ТОВ "Вінмашпостач") товар, а покупець зобов'язується сплатити його повну вартість на умовах відстрочення оплати та прийняти товар.

На виконання умов зазначеного договору судом досліджено видаткові накладні №АГ -0000005 від 01.04.2011р., № АГ-0000056 від 05.05.2011р., №АГ-0000071 від 11.05.2011р., №АГ-0000122 від 02.06.2011р., №АГ-0000169 від 20.06.2011р., №АГ-0000213 від 01.07.2011р., №АГ-0000226 від 12.07.2011р., №АН-0000254 від 02.08.2011р., №АГ-0000331 від 01.09.2011р., №АГ-0000361 від 19.09.2011р., податкові накладні №5 від 01.04.2011р., № 16 від 05.05.2011р., № 43 від 11.05.2011р., № 15 від 02.06.2011р., № 69 від 20.06.2011р., №8 від 01.07.2011р., № 36 від 12.07.2011р., № 9 від 02.08.2011р., №5 від 01.09.2011р., №61 від 19.09.2011р., виписку по особовим рахункам про перерахунок позивачем коштів на користь ТОВ "Агрохімпостач-2003".

Вказані докази підтверджують факт продажу ТОВ "Агрохімпостач-2003" товару (підшипники, зернокидачі, рукавиць, болти, ремені, гайки) та факт отримання його ТОВ "Вінмашпостач".

Окрім того, між зазначеними контрагентами укладеного угоди про залік взаємної заборгованості, зокрема від 30.06.2011р. погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 18862,64 грн., від 31.07.2011р. погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 92017,45 грн., від 30.09.2011р. погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 29109,60 грн.

Стаття 655 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав, що передбачає ч. ч. 1,2 ст. 656 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави припинення зобов'язань врегульовано ст. 598 Цивільного кодексу України, зокрема, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов'язань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством.

З системного аналізу даних норм слідує, що під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

В той же час, норми Цивільного кодексу України закріплюють право позичальника та позикодавця припинити зобов'язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, яке може здійснюватися за заявою однієї із сторін ( ст. 601 Цивільного кодексу України).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим, зарахування як спосіб припинення, зазвичай, застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

При відображенні зарахування зустрічних однорідних вимог у бухгалтерському обліку слід розуміти, що змістом господарської операції є зарахування власної кредиторської заборгованості підприємства перед контрагентом у рахунок його дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги. Крім того, необхідно також врахувати те, що зарахування зустрічних однорідних вимог є другою подією у розрахунках для кожного з контрагентів, бо вимоги виникають після того, як відбулася поставка товарів, робіт, послуг покупцеві.

В ході судового розгляду справи представники відповідача пояснили, що зазначені вище податкові накладні, видаткові накладні були надані в процесі проведення перевірки позивача, однак, останні є не первинними, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже не свідчать про фактичне здійснення господарських операцій. При цьому, звернули увагу суду на той факт, що постановою про призначення позапланової документальної перевірки прокурора Києво-Святошинського району Київської області встановлено, що операції позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003" не мали реального товарного характеру, з підстав здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Агрохімпостач-2003" спрямованого на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Так, постановою про призначення позапланової документальної перевірки прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 05.02.2014р. встановлено, що операції позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003" не мали реального товарного характеру, з підстав здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Агрохімпостач-2003", спрямованого на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Надаючи правову оцінку вказаному посиланню, судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців від 30.07.2014р. ТОВ "Агрохімпостач-2003" згідно з яким, станом на момент укладення господарських операцій, внесено зміни до відомостей про юридичну особу, змінено місцезнаходження, змінено додаткову інформацію, змінено інформацію про керівника, змінено відомості про підписантів.

Зі змісту ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" слідує, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Тобто, при укладені договору купівлі продажу від 04.05.2011р. №04/05 ТОВ "Агрохімпостач-2003" здійснювало свою господарську діяльність в межах передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Поняття "первинного документу" визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналогічно пп. 2.1 п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (п.п.2.2 п.2 Положення).

Первинні документи, згідно з пп. 2.4 п.2 Положення, повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положення ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, в контексті зазначених норм судом встановлено, що податкові накладні, видаткові накладні, копії банківських виписок згідно з договором купівлі-продажу від 04.05.2011р. №04/05 є первинними документами та, як наслідок, підтверджують факт реалізації та придбання товару.

Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності виявлених порушень, судом також надано юридичну оцінку видатковим накладним, довіреностям, копіям виписок з особового рахунку, якими підтверджується подальша реалізація товару позивача придбаного у ТОВ "Агрохімпостач-2003".

В контексті зазначеного, суд критично відноситься до посилань податкового органу, що надані в ході проведення перевірки первинні документи видаткові накладі, податкові накладні не підтверджують фактичне здійснення господарської операції у відповідності укладеного договору купівлі-продажу від 04.05.2011р. № 04/05.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Положення п.198.1 ст. 198 ПК України встановлюють, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Зі змісту п.198.3 ст. 198 ПК України слідує, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Правовий аналіз наведеного нормативного положення свідчить про те, що право платника податків на податковий кредит виникає у випадку підтвердження господарських операцій податковими накладними чи іншими первинними документами.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з того, що надані до суду докази підтверджують не тільки придбання товару, а й подальше використання реалізацію, відтак виявлені порушення не знайшли свого підтвердження.

При прийнятті рішення, суд бере до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі №742/11/13-11 від 06.05.2011р., в якому зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення операції.

Крім того, право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Однак, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, як визначено Податковим кодексом України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Така позиція наведена у постанові від 11 грудня 2007 року по справі №21-1376/06 Верховного Суду України, відповідно до якої, у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Окрім того, постановою Верховного суду України від 19.11.2010р. у справі 21-21а10 визначено, що не сплата продавцем або його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не випливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Таким чином, надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, в узгодження з вимогами статті 162 КАС України, вважає, що позов слід задовольнити повністю, тим самим визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення від 13.06. 2014р. №0005192201 та за №0005202201.

Суд акцентує увагу відповідача, що у відповідності до п.п.21.1.1 п.20.1 ст. 20 ПК України, податковий орган зобов'язаний дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що передбачено ч.1 ст.11 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0005192201 від 13 червня 2014 року та №0005202201 від 13 червня 2014 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Суддя Крапівницька Н. Л.