Постанова № 40073495, 08.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2014 року місто Київ № 810/4357/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської радидоВідділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції провизнання протиправними дії та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції про визнання протиправними дії та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.06.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження не відповідає вимогам статей 8 та 18 Закону України «Про виконавче провадження».

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 08.08.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Від відповідача заперечень на адміністративний позов не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2013 у справі № 2а-2170/10/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 стягнуто з Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради в доход Державного бюджету України 414 788, 49 гривень.

05.05.2014 у справі 2а-2170/10/1070 видано виконавчий лист. У виконавчому листі стягувачем зазначено Державний бюджет України.

24.06.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Бондаренком Олександром Сергійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43787710 (заява про примусове виконання подана 19.06.2014).

В постанові зазначено, що стягувачем є Держава.

Позивач зазначає, з посиланням на норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», що держава не є юридичною особою і не може бути стягувачем у виконавчих документах. Тим більше, у виконавчому листі зазначено, що стягувачем є Державний бюджет України, а в постанові про відкриття виконавчого провадження стягувачем визначено Державу.

У зв'язку з чим, позивач просить суд визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, що і є предметом даного адміністративного позову.

Суд також зауважу, що після переходу суду до розгляду справи по суті, представник позивача обґрунтовував позовні вимоги ще й з підстав, які не були ним заявлені.

А саме, зазначав, що суд у справі № 2а-2170/10/1070 неправомірно встановив правонаступництво, а саме визнав позивачем у справі Державну інспекцію України з контролю за цінами.

Суд звертає увагу, що, по-перше, такі підстави оголошені представником позивача після переходу до розгляду справи по суті та без їх письмового оформлення. По-друге, постанова Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2013 у справі № 2а-2170/10/1070 залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 і питання про правонаступництво взагалі не було предметом оскарження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних положень законодавчих актів.

Відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копії документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Виконавчий лист видається судом першої інстанції. Якщо за результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом апеляційної чи касаційної інстанції, за умови, що заява особи про видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення адміністративної справи до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої - третьої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, чинній на момент спірних взаємовідносин) (далі - Закон № 606) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом

За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи доходів і зборів.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Закону № 606 підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

Вимоги до виконавчого документи визначені у статті 18 Закону № 606, окрім іншого, це повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Згідно зі статтею 19 Закону № 606 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначені у статті 26 Закону № 606.

Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 26 закону № 606 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Суд зазначає, що в силу норм Закону № 606 при видані виконавчого листа у справі № 2а-2170/10/1070, так як наслідок при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.06.2014 ВП № 43787710 була допущена помилка, а саме стягувачем не зазначено орган, за позовом якого винесено відповідне рішення.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту першого частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин саме позивача.

Отже, при розгляді адміністративної справи суд встановлює наявність або відсутність порушених прав позивача з боку органів державної влади на підставі наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що відкривши виконавче провадження на підставі виконавчого документа і визначивши стягувача Державу, відповідач перш за все порушив права та інтереси стягувача - заявника - Державної інспекції України з контролю за цінами, оскільки це ускладнює виконання рішення суду.

Доводи ж позивача, заявлені у позовній заяві та під час розгляду справи є безпідставними і свідчать лише про небажання сплачувати стягнуту рішенням суду суму заборгованості.

Будь-яких інших підстав, які б свідчили про порушення прав позивача винесеною постановою про відкриття провадження у справі позивачем не заявлено і не наведено.

Суд також звертає увагу на норми частин першої - третьої статті 83 Закону № 606 відповідно до якої контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державний виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Отже, Законом № 606 передбачені дії начальника виконавчої служби у випадках прийняття державними виконавцями постанов, які суперечать вимогам закону.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Водночас, вказана норма не означає, що будь-яке рішення чи дія відповідача - суб'єкта владних повноважень підлягає визнанню протиправною чи скасуванню, навіть якщо відповідач не надав суду наявні у нього докази на підтвердження правомірності прийняття ним такого рішення чи вчиненої дії.

Суд, заслухавши думку позивача, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, безпідставними, порушення прав позивача вчиненими діями з боку відповідача не вбачається, а отже позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 414788,49 та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 8295,77 гривень, а в розумінні частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» це є більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218 гривень.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до платіжного доручення від 29.07.2014 № 909 позивачем сплачено 487, 20 гривень (за майнові вимоги), суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 4 384, 80 гривень (1218 гривень * 4 розміри мінімальної заробітної плати - 487, 20 гривень сплаченого судового збору) підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Стягнути з Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ: 33007799) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.