Рішення № 40072034, 08.08.2014, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 21.07.2014

Справа № 0814/7792/2012

Провадження № 2/334/12/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2014року Ленінський райсуд м.Запоріжжя у складі :

головуючого судді - Махіборода Н.О.,

при секретарі - Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення з квартири та зняття з реєстрації /3-я особа - управління державної міграційної служби України в Ленінському районі м.Запоріжжя та служба у справах дітей Запорізької міськради відділу по Ленінському району/,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом до відповідачів про виселення з АДРЕСА_1 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. народження, та зняття їх з реєстрації за вказаною адресою, оскільки рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.04.2011р., яке залишено без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 12.12.2011р., задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.11.2004р., виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради /САА №960059/, що також, підтверджується витягом №9063483 з реєстру прав власності на нерухоме майно, наданим ОП ЗМБТІ від 25.11.2005р. під реєстраційним №8545089, номер запису 34703 в книзі 189, заставною вартістю 172125гр.

Рішенням Ленінського рай суду м.Запоріжжя від 17.07.2013р. було відмовлено ОСОБА_1 в визнанні недійсними договору іпотеки від 29.11.2005р. та додаткової угоди до договору іпотеки. Вищим Спеціалізованим Судом України від 12.02.2014р. дане рішення залишено в силі.

Банк неодноразово звертався до відповідачів з вимогами про виселення з квартири в добровільному порядку, однак, відповідачі на вимоги банка не реагують, від виселення з квартири в добровільному порядку відмовляються. Тому, банк змушений був звернутися з позовом до суду для примусового виселення відповідачів з квартири та зняття їх з реєстрації за вказаною адресою.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідачів судові витрати, які були понесені банком при зверненні із позовом до суду - суму судового збору.

В судовому засіданні представник банка підтвердив позовні вимоги і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5, який діє на підставі угоди про надання правової допомоги, проти позову заперечує, посилаючись на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», прийнятого 03.06.2014р., а також, на те, що банк повинен був, відповідно до вимог ст.109 ч.2 ЖК України, надати відповідачам інше постійне житлове приміщення, т.я. квартира, з якої їх виселяють, належала ОСОБА_1 на праві власності від 19.11.2004р., а кредитний договір з банком укладала її невістка ОСОБА_6 29.11.2005р., тобто, квартира, з якої виселяють відповідачів, була придбана не за грошові кошти банка. Але банк іншого житлового приміщення відповідачам не надав, трактуючи вищевикладені вимоги законодавства на свою користь.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, сини ОСОБА_1, жодного разу в судові засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені вчасно рекомендованою та простою кореспонденцією.

3-я особа по справі: управління державної міграційної служби України в Ленінському районі м.Запоріжжя просить суд розглянути справу на розсуд суду за відсутність їх представника.

3-я особа по справі: служба у справах дітей Запорізької міськради відділу по Ленінському району просить суд розглянути справу за відсутність їх представника, посилаючись на лист-роз'яснення №01-10/206 від 25.01.2012р. Служби /управління/ у справах дітей Запорізької міськради «Про розгляд справ стосовно дітей», відповідно до якого, участь представника районної служби у справах дітей за даною категорією справ, не передбачена.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачки ОСОБА_1, оглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав:

29.11.2005р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, /правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6, як позичальником, був укладений кредитний договір на суму 30000 доларів США, а відповідно додаткової угоди від 16.02.2006р. - ще на суму 15000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою, а всього на суму 45000 доларів США, банк уклав з іпотекодавцем ОСОБА_1 іпотечний договір №14.2295/2 від 29.11.2005р., який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 під реєстровим № 9285, та додатковий договір від 16.02.2006р. до іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 під реєстровим № 501 /а.с.13-16/.

Згідно умов іпотечного договору відповідачка ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 61,69 кв.м., житловою площею 36,20 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.11.2004р., виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради /САА №960059/, що також, підтверджується витягом №9063483 з реєстру прав власності на нерухоме майно, наданим ОП ЗМБТІ від 25.11.2005р. під реєстраційним №8545089, номер запису 34703 в книзі 189, заставною вартістю 172125гр.

Як встановлено в судовому засіданні, в спірному житловому приміщенні проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1, її чоловік - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с.91/, сини - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. народження /а.с.18/.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.04.2011р., яке залишено без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 12.12.2011р., задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки - на вищевказану квартиру, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно /а.с.8-12/.

Рішенням Ленінського райсуду м.Запоріжжя від 17.07.2013р. було відмовлено ОСОБА_1 в визнанні недійсними договору іпотеки від 29.11.2005р. та додаткової угоди до договору іпотеки від 16.02.2006р. Вищим Спеціалізованим Судом України від 12.02.2014р. дане рішення залишено в силі /а.с.65-69,79-81/.

В 2012р. позивач направляв на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення житлового приміщення в добровільному порядку /а.с.19-28/, однак, до теперішнього часу, квартира відповідачами не звільнена.

У відповідності до вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника, добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представники сторін посилаються на вимоги ст.109 Житлового кодексу України, відповідно до вимог якої, як наполягає представник позивача, згідно ч.3 ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При цьому, виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до ст.132-1 ЖК України. Згідно ст.132-2 ЖК України, першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім'ї з неповнолітніми дітьми. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст.132-1 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки.

Але, представник відповідачки ОСОБА_1, посилається на вимоги ч.2 ст.107 ЖК України, наполягаючи на тому, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. А судом встановлено, що квартира, з якої виселяють відповідачів, належить ОСОБА_1 на праві власності від 19.11.2004р., а кредитний договір з банком 29.11.2005р. укладала невістка ОСОБА_1 - ОСОБА_6, тобто, квартира, з якої виселяють відповідачів, була придбана не за грошові кошти банка. Тому, позивач повинен був надати відповідачам інше житлове приміщення.

Відповідно узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин, у випадку, якщо було звернення стягнення на предмет іпотеки, а іпотекодержатель надсилав мешканцям іпотечного майна вимоги про виселення, які у свою чергу протягом встановленого законом строку не були виконані, то позови про примусове виселення та зняття з реєстрації підлягають задоволенню. Щодо виселення та зняття з реєстрації і неповнолітньої дитини, сина відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, то, відповідно до вимог вищезазначеного законодавства, банк вправі вимагати виселення та зняття з реєстрації всіх громадян, що мешкають у спірному житловому приміщенні, в тому числі і неповнолітніх осіб.

Посилання представника відповідачки ОСОБА_1 щодо неможливості розгляду даного спору по суті на теперішній час з посиланням на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», прийнятого 03.06.2014р., є неправомірним, оскільки він стосується вирішення спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки, а в даному випадку, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру відповідачів, було прийняте Апеляційним судом Запорізької області ще 11.04.2011р., яке залишено без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 12.12.2011р.

За викладених обставин, суд вважає позовні вимоги позивача законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, а позиція представника відповідачки, як вважає суд, це чергова спроба затягнути виконання рішення суду.

Крім того, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача витрати понесені при сплаті судових витрат /а.с.2/.

На підставі викладеного та керуючись ст.10,60,88,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3. народження, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. народження та неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. народження з квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Ленінському районі м.Запоріжжя зняти з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3. народження, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. народження та неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. народження.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» /ЄДРПОУ 14360570/ суму судового збору - 107,30гр.

Рішення суду може бути оскаржене, протягом 10 днів, шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області.

СУДДЯ: