Постанова № 40070776, 05.08.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"05" серпня 2014 р. Справа №903/485/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Сініцина Л.М. ,

суддя Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Яцюку В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Шевчука В.В. - представника за довіреністю від 04.08.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Електросервіс", м. Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області

від 10.06.14 р. у справі № 903/485/14 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрік Україна", м. Севастополь

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Електросервіс", м.Луцьк

про стягнення 53 012,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.06.2014р. у справі №903/485/14 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрік Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Електросервіс» про стягнення 53 012,33 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

- позивачем не пред'являлася вимога про сплату заборгованості, а таким чином не наступив строк оплати за товар;

- крім того, стягуючи 912,33 грн. процентів річних, а також 2 100,00 грн. інфляційних втрат судом першої інстанції не враховано, що належного розрахунку, який би підтверджував вірність нарахованих сум, матеріали справи не містять;

- відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляційї за весь час прострочення, а також три проценти річних, проте жодної вимоги про сплату інфляційних та річних позивач не пред'являв, а вимога у цій частині задоволена безпідставно;

- під час прийняття рішення у справі представник ТзОВ «Виробниче підприємство «Електросервіс» у судовому засіданні присутній не був. Про наявність оскаржуваного рішення підприємство дізналося, отримавши останнє через відділення поштового зв'язку 25.06.2014р.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи норми ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 04.09.2013 року позивач надіслав відповідачу рахунок-оферту №040902 (а.с. 8) на придбання електротехнічної продукції на загальну суму 428 364,00 грн.

Згідно видаткових накладних №040902 від 24.09.2013р., №0409021 від 01.10.2013р., №0409022 від 03.10.2013р. через ОСОБА_2, ОСОБА_3 які діяли на підставі довіреностей №1208 від 23.09.2013р., №1267 від 30.09.2013р, 1281 від 02.10.2013р., позивач передав відповідачу товар на загальну суму 428 364,00 грн.

Видаткові накладні №040902 від 24.09.2013р., №0409021 від 01.10.2013р., №0409022 від 03.10.2013р. містять підписи представників сторін, та є первинними обліковими документами відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку розрахуватися за отриманий товар.

Згідно платіжних доручень №3013 від 18.09.2013р. на суму 101 611,40 грн. (а.с. 18), №3110 від 30.09.2013р. на суму 77 436,00 грн. (а.с. 19), №3126 від 02.10.2013р. на суму 56 340,00 грн. (а.с. 20), №3981 від 25.12.2013р. на суму 50 000,00 грн.(а.с. 21) та №4026 від 13.12.2013р. на суму 92 976,60 грн. (а.с. 22), відповідач оплатив позивачу за отриманий товар 378 364, 00 грн.

Таким чином, відповідач у повному обсязі свої зобов`язання по оплаті вартості поставленого та прийнятого товару не виконав, а тому заборгованість складає 50 000,00 грн. (428 364,00 грн. - 378 364,00 грн.).

За наведених обставин, 23.05.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрік Україна», посилаючись, зокрема, на ст.ст. 16, 526, ч. 2 ст. 625, ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, звернулося з позовом до суду про стягнення з відповідача 53 012,33 грн., з яких: 50 000,00 грн. - борг, 2100,00 грн. - інфляційні, нараховані за період з жовтня 2013р. по 12.05.2014р., 912,33 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 03.10.2013р. по 12.05.2014р.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 10.06.2014р. позов задоволено повністю.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

У відповідності зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, зокрема, рахунок-оферту №040902 від 04.09.2013р., підписані сторонами накладні на відвантаження готової продукції №040902 від 01.10.2013р, №0409022 від 03.10.2013р., платіжні документи від 18.09.2013р., 30.09.2013р., 02.10.2013р., 13.12.2013р., 25.12.2013р., згідно яких відповідачем частково оплачено вартість отриманого товару в сумі 378 364,00 грн., судова колегія дійшла висновку, що між стронами у справі склалися правовідносини із купівлі-продажу.

Видаткові накладні не містять строків оплати отриманого товару, тому у даному випадку застосуванню підлягає ч. 1 ст. 692 ЦК України, яка передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, оскільки у видаткових накладних №040902 від 24.09.2013р., №0409021 від 01.10.2013р., №0409022 від 03.10.2013р. не було визначено конкретного строку оплати товару, перебіг строку виконання грошового зобов'язання відповідача починається з моменту прийняття товару.

Як зазначалося, відповідач оплатив вартість товару частково, в сумі 378 360,00 грн. Залишок заборгованості становить 50 000 грн. (428 364,00 грн. - 378 364,00 грн. = 50 000,00 грн.)

Доказів, які б спростовували цю заборгованість, або доказів її оплати відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, вимога про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. заборгованості за товар, переданий на підставі видаткових накладних №040902 від 24.09.2013р., №0409021 від 01.10.2013р., №0409022 від 03.10.2013р., обґрунтована і підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив у повному обсязі товар після його отримання, підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача, згідно розрахунку позивача, 912,33,00 грн., 3% річних та 2100,00грн. інфляційних нарахувань, за період з 05.10.2013р. по 12.05.2014р.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України позивачем не пред'являлася вимога про сплату заборгованості, а тому не наступив строк оплати за товар слід вказати таке.

Загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані у даному випадку до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ч. 1 ст. 692 ЦК України., відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього.

Судова колегія вважає безпідставними також доводи відповідача щодо неправомірного задоволення вимог позивача про стягнення згідно ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних нарахувань, за відсутності вимоги позивача, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що на вимогу кредитора боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. З вимогою про стягнення 50 000,00 грн. боргу, 2100,00 грн. інфляційних нарахувань, 912,33грн. 3% річних позивач звернувся до суду, керуючись вказаними вище нормами права.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що про оскаржене рішення йому стало відомо після його отримання через відділення поштового зв'язку.

Проте, матеріали справи містять конверт, в якому на адресу відповідача (м. Луцьк, вул.Єршова, 11а), що значиться в ЄДР, була надіслана ухвала суду першої інстанції від 27.05.2014р. про призначення справи до розгляду на 10.06.2014р. , 16год. 00 хв. На конверті є відмітка відділення поштового зв'язку про причини повернення рекомендованого листа - «за закінченням терміну зберігання»

Згідно ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за заначеною ними господарському суду поштовою адресою або за адресою, зазначеною в ЄДР. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з абз.1 п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (абз.3 п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними вище, матеріалами справи та не грунтуються на нормах чинного законодавства, відповідно, не є підставою для скасування оскарженого рішення.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2014р. у справі №903/485/14 прийняте з повним з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2014р. у справі №903/485/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Виробниче підприємство "Електросервіс", м.Луцьк - без задоволення.

2. Справу №903/485/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Маціщук А.В.