Ухвала суду № 40069803, 05.08.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 р.Справа № 820/10039/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

за участю: представника позивача - Овсалюк Т.Л.,

представника відповідача - Юсупової М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2014р. по справі № 820/10039/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма "ФАРМАКОМ"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірма "Фармаком" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення форми "Р" від 13 травня 2014року № 0001682201 та форми "В4" від 13 травня 2014 року № 0001692201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 р. позовні вимоги задоволено, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області форми "Р" від 13 травня .2014року № 0001682201 та податкове повідомлення - рішення форми "В4" від 13 травня 2014 року № 0001692201.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2014 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, КАС України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 квітня 2014 року співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВТФ" Фармаком" з питань дотримання законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Велторг 2013» за період з 01 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшої участі отриманих ТМЦ у фінансово-господарських операціях підприємства.

За наслідками проведеної перевірки складено акт перевірка № 990/20-34-22-01/30590731 від 24 квітня 2014 року, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ ВТФ" Фармаком" п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Велторг 2013» за період з 01 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року в сумі 445721,00грн.

На підставі розгляду вищезазначеного акту перевірки 13 травня 2014 року ДПІ у Московському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0001682201, яким ТОВ ВТФ" Фармаком" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 667749,00 грн., у т.ч. за основним платежем 445166,00грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 222583,00грн., а також податкове повідомлення - рішення та № 0001692201, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 13 травня 2014 р. №0001682201та № 0001692201 є необґрунтованими та такими, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено при апеляційному перегляді справи, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтуються на інформації, що встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено ведення контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" податкового обліку безтоварних операцій, який пов`язаний з податковою вигодою, як вважав податковий орган.

Однак, належне проведення господарських операцій підприємства позивача з зазначеним контрагентом підтверджується первинними документами, що залучені до матеріалів справи, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 138 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Матеріалами справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Отже, згідно вказаної правової норми, первинні документи по відображенню господарських операцій, є основою для податкового обліку. Порядок формування валових витрат платниками податку на прибуток визначений Податковим кодексом України.

З урахуванням викладеного колегія суддів зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

В даній справі відповідачем до суду не було надано доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Натомість матеріали справи свідчать, що між ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» та ТОВ «Велторг 2013» був укладений договір № 041213 від 04 грудня 2013 року, відповідно до п.1.1 якого, продавець (ТОВ «Велторг 2013») зобов'язується передати у власність покупця (позивача) товар, асортимент, кількість та ціна на який встановлюються у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору. Наявність вказаного договору, який викладено у формі єдиного письмового документу та який має всі необхідні реквізити сторонами у справі не заперечувалася.

Відповідно до п.3.1. зазначеного вище договору оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок продавця. Згідно наявних матеріалів справи,розрахунки за придбані ТМЦ було здійснено ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками від 13 січня 2014 року, від 17 січня 2014 року; від 20 січня 2014 року; від 27 січня 2014 року та від 03 лютого 2014 року.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору поставка товару здійснюється зі складу Продавця в строки, що додаткового погоджуються сторонами на підставі замовлень Покупця. Поставка товару здійснюється транспортним засобом продавця та за його рахунок на адресу, яка узгоджується сторонами додатково і зазначатиметься у відповідній видатковій накладній.

На виконання вказаної умови договору товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у -ТОВ «Велторг 2013», були перевезені даним контрагентом та поставлені ним на склад ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ», який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Юр'ївська, 17, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, копії яких присутні в матеріалах справи: № 0000001 від 04 грудня 2013 року; № 0000002 від 13 грудня 2013 року; № 0000003 від 13 грудня 2013 року; № 0000004 від 20 грудня 2013 року; № 0000005 від 23 грудня 2013 року; № 0000006 від 27 грудня 2013 року.

Враховуючи наведене суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про належне підтвердження реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Велторг 2013» за спірною угодою, в зв'язку з чим податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.3. ст. 198 ПК України.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2014р. по справі № 820/10039/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Ральченко І.М. Русанова В.Б. Повний текст ухвали виготовлений 08.08.2014 р.