Ухвала суду № 40069259, 28.07.2014, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2014 року Справа № 370/1084/14-ц

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Тандира О.В., при секретарі Приходько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарові Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, (далі - позивач), звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсними договір купівлі-продажу від 23.09.2003 року житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори, та скасувати свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння на ім'я ОСОБА_2, видане на підставі вказаного договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що 18.03.1994 року вона придбала у ОСОБА_3, будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і зареєструвала в БТІ Макарівського району.

Після цього позивач біля придбаного буднику самостійно за власні кошти добудувала цегляну літню кухню та сарай.

У червні 2003 року до ОСОБА_1, звернувся ОСОБА_2, який повідомив, що має намір придбати поруч з її будинком земельну ділянку, а також земельний пай, який раніше належав ОСОБА_3, та поцікавився чи є у ОСОБА_1, документи, що підтверджують її право власності на даний будинок і відповідний земельний пай. ОСОБА_1, передала відповідачеві для огляду оригінали та копії документів, що знаходилися у неї у тому числі і оригінал вищевказаного договору від 18.03.1994 і лише у 2014 році виявила, що оригіналу даного договору у неї немає, а залишилися лише ксерокопія. ОСОБА_1 не має юридичної освіти і є людиною похилого віку, а тому вважала, що копія вищевказаного договору, що знаходилася у неї є оригіналом.

З 1994 року і по даний час ОСОБА_1, ніяких правочинів щодо відчуження спірного майна не укладала і не мала наміру це робити. Якби ОСОБА_1, знала, що ОСОБА_2, має намір заволодіти її будинком вона б не показувала відповідні право встановлювальні документи на свій будинок та взагалі з ним не спілкувалась.

Таким чином, оскільки відповідач внаслідок обману заволодів документами на будинок позивача шляхом обману, позивач вважає, що договір купівлі-продажу, який вона нібито уклала із відповідачем, слід визнати недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача вимоги за позовом підтримав, просив його задовольнити із вказаних у ньому підстав.

Відповідач у судове засідання не з'явився, представника не направив, причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у зв'язку із чим суд ухвалив заочно розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

18.03.1994 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу № 2-951, що посвідчений державним нотаріусом Макарівської нотаріальної контори, на підставі якого Кашуба Г.О., набула у власність будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір був зареєстрований в КП КОР «Макарівське БТІ» 21.04.1994 року.

Судом також встановлено, що 23.09.2003 року між ОСОБА_1, як продавцем та ОСОБА_2, як покупцем був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1

Згідно п. 2 вказаного договору до домоволодіння, що відчужується входить: житловий будинок (дерев'яний), житловою площею 21,6 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м., літні кухня, сарай, туалет (Г,И), сарай-прибудова (Д, Е, З), гараж, огорожа.

Продаж вчинено за 30000 грн., які ОСОБА_1, отримала від ОСОБА_2, до підписання договору (п. 4 Договору).

Вказаний договір підписано ОСОБА_1, та посвідчено держаним нотаріусом Макарівської районної державної нотаріальної контори Лисенко Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 5083. Нотаріусом було встановлено особи сторін договору, роз'яснено наслідки укладення договору, перевірено відсутність заборон на відчуження спірного домоволодіння, сімейний стан позивача.

Вирішуючи вимоги за позовом суд керується наступним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

За змістом вказаної норми, а також ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, тобто помилка чи обман щодо сторони правочину не може бути підставою для визнання його недійсним на підставі вказаних норм.

З аналізу вказаних норм вбачається, що правочин визнається недійсним, якщо одна сторона ввела в оману іншу сторону щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей чи якостей речі, яка є предметом правочину.

Тобто, обман, який використаний стороною для заволодіння документами іншої сторони, не є підставою для визнання недійсним правочину на підставі ст. 230 ЦК України.

Посилання ж позивача на те, що договір нею не підписувався, грошей вона не отримувала та взагалі у нотаріуса не була не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 207, 212-215, 223-226 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за заявою відповідача судом, що його ухвалив, протягом десяти днів з дня отримання його копії, та можу бути оскаржено позивачем у загальному порядку протягом десяти днів з моменту його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Макарівський районний суд.

Заочне рішення суду набирає законної сили в загальному порядку відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Головуючий О.В.Тандир