Рішення № 40068345, 28.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р.Справа № 916/2486/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Комендатенко Н.В.

за участю представників:

від позивача - Михайлова Ю.С.,

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 20646,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 20646,83 грн., у т.ч. 10323,43 грн. - основного боргу за поставлену теплову енергію, 10323,42 грн. - пені, посилаючись на наступне.

КП „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" забезпечує постачання теплової енергії в нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке належить ФОП ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2013 р. Як вказує позивач, у вказаному приміщенні відповідач здійснює господарську діяльність.

Так, між Комунальним підприємством „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір № І-60 про постачання теплової енергії, відповідно до якого на позивача покладений обов'язок постачати теплову енергію на опалення вказаного приміщення, а відповідач зобов'язаний здійснювати своєчасну оплату за спожиту послугу до 20 числа розрахункового місяця.

Як стверджує позивач, відповідач не в повному обсязі здійснював оплату за постачання теплової енергії, що призвело до утворення боргу станом на 01.05.2014 року у розмірі 10 323,43 грн., зокрема, всього було виставлено актів-фактур за період з листопада 2013 року по березень 2014 року в сумі 16 775,33 грн., а сума здійснених оплат у квітні та травні 2014 року склала 6451,90 грн.

При цьому позивач зазначає, що розрахунок за спожиту теплову енергію проведений згідно тарифів на теплову енергію, встановлених постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 159 від 30.09.2011 року та № 416 від 31.12.2013 року. Також факт постачання теплової енергії позивачем підтверджується довідками про роботу котельні, що опалює об'єкт за адресою: АДРЕСА_2. Крім того, позивач вказує, що відповідачем не спростовано факт неспоживання ним теплової енергії, а навпаки проводилась часткова оплата по виставлених актах-фактурах.

Разом з тим з огляду на несплату відповідачем виставлених актів-фактур позивач здійснив нарахування пені відповідно до п.п. 3.5. договору у розмірі 10 323,43 грн.

За таких обставин, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню грошові кошти в розмірі 10 323,43 грн., та суму нарахованої пені в розмірі 10 323,43 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.06.2014 р. позовну заяву КП Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2486/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду .

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.06.2007 р., що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно договору купівлі-продажу комунального майна шляхом продажу на конкурсі від 30.09.2013 р., укладеного між міською громадою в особі Ізмаїльської міської ради та ОСОБА_2, останньою було придбано у власність частину нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, а саме нежитлові приміщення загальною 212,6 кв.м

10.01.2014 р. між Комунальним підприємством „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (споживач) був укладений договір № І-60 про постачання теплової енергії, відповідно до п. 1.1. якого позивач як теплопостачальна організація зобов'язується продавати (постачати) відповідачу як споживачу теплову енергію у відповідності з умовами договору, а відповідач зобов'язується своєчасно проводити оплату за спожиту теплову енергію за затвердженими тарифами в строки, передбачені цим договором.

Тарифи на теплову енергію затверджуються у відповідності до чинного законодавства (п. 1.2). При затвердженні в установленому порядку нових тарифів на теплову енергію, їх застосування здійснюється без додаткового погодження між сторонами (п. 1.3).

Згідно п. 2.1 договору теплова енергія постачається на об'єкти споживачу (додаток № 1) в обсягах згідно з додатком № 2 до даного договору на опалення з параметрами теплоносія на вході мереж споживача, які відповідають температурному графіку.

В додатку № 1 до цього договору визначено перелік об'єктів відповідача, щодо яких позивачем надається опалення, зокрема, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2

Умови та порядок постачання теплової енергії споживачу здійснюється у відповідності до цього договору, вимог Законів України „Про теплопостачання", „Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198 (надалі - Правила користуваання), Положення про роботу постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань по відключенню від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання в місті Ізмаїлі, затвердженого рішенням Ізмаїльської міської ради від 27.10.2011 р. № 1318-VI, також іншими нормативно-правовими актами.

Розрахунок за теплову енергію визначений у розділі 3 договору. Так, згідно п. 3.1 договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюється на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності) на підставі показів вузла обліку згідно діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. Вартість спожитої теплової енергії визначається на підставі акту про обсяги споживання теплової енергії (додаток № 3) пропорційно опалювальній площі споживача.

Згідно п. 3.2. договору у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку, обсяги фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного додатком № 2 до договору, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації або середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 3.3. договору порядок перерахування за фактичну спожиту теплову енергію здійснюється з підстав та порядку, визначеному Правилами користування.

За умовами п. 3.4. договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунки проводяться у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів у такому порядку:

- до 20 числа розрахункового місяця 80% очікуваної вартості споживання теплової енергії в поточному розрахунковому періоді;

- кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем згідно виставленого рахунку протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку, за мінусом оплаченої вартості в розрахунковому періоді. При непогодженні з сумою, зазначеною в платіжному документі, споживач зобов'язується, впродовж терміну оплати, повідомити про свої зауваження в письмовому вигляді і підтвердити їх документально.

Згідно п. 10.1. договору останній набирає чинності з моменту підписання та розповсюдження свою дію згідно ст.631 ЦК України на відносини, що виникли з 07.11.2013 року та припиняє свою діяльність у випадку переходу прав власності на об'єкти, визначені в додатку №1 даного договору, або проведення в цих об'єктах відключення від мереж централізованого опалення в порядку, передбаченому діючим законодавством при умові повного здійснення розрахунків за договором.

Так, укладений між сторонами по справі договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивач поставляв на об'єкт відповідача теплову енергію, що підтверджується довідками про роботу котельні, що опалює об'єкт за адресою: АДРЕСА_2

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Зокрема, відповідно до п. 5.2.1 договору позивач зобов'язаний забезпечувати постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач згідно п. 6.2.6 договору зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Так, позивачем було надано до суду акти про обсяги постачання теплової енергії за період грудня 2013 року по лютий 2014 року (а.с. 77-79), які погоджені відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на акті за грудень 2013 року та представника на інших актах. При цьому в матеріалах справи містяться розрахункові накладні та акти-фактури за період з листопада 2013 року по березень 2014 року (а.с. 29-35), в яких вказані погоджена кількість відпущеної теплової енергії та її вартість, розрахунок якої був проведений згідно тарифів на теплову енергію, встановлених постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 159 від 30.09.2011 року та № 416 від 31.12.2013 року. Всього згідно вказаних актів-фактур за період з листопада 2013 року по березень 2014 року позивачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 16 775,33 грн., у т.ч.:

- за актом-фактури № 0000001790 від 29.11.2013 р. на суму 1050,32 грн.;

- за актом-фактури № 0000002236 від 31.12.2013 р. на суму 4715,40 грн.;

- за актом-фактури № 0000000457 від 31.01.2014 р. на суму 3598,70 грн.;

- за актом-фактури № 0000000202 від 24.01.2014 р. на суму 731,02 грн.;

- за актом-фактури № 0000000838 від 28.02.2014 р. на суму 3816,92 грн.;

- за актом-фактури № 0000001170 від 31.03.2014 р. на суму 2862,97 грн.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, поставлену теплову енергію відповідачем було сплачено частково в сумі 6451,90 грн. згідно платіжних доручень № 238 від 01.04.2014 р. на суму 384,27 грн. по рах. № 1790, № 249 від 09.04.2014 р. на суму 500,00 грн. по рах. № 2236, № 282 від 15.04.2014 р. на суму 500,00 грн. по рах. № 2236, № 297 від 16.04.2014 р. на суму 500,00 грн. по рах. № 2236, № 306 від 18.04.2014 р. на суму 500,00 грн. по рах. № 2236, № 312 від 22.04.2014 р. на суму 1653,41 грн. по рах. № 2236, № 365 від 12.05.2014 р. на суму 2414,22 грн. по рах. № 457.

Відтак, з огляду на здійснення відповідачем часткової оплати теплової енергії по спірному договору, у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 10323,43 грн. (16775,33 грн. - 6451,90 грн.)

При цьому слід зазначити, що розмір вказаної суми заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні, також відповідачем не спростовано факт постачання позивачем теплової енергії. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Між тим несплатою позивачу існуючої суми заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості у розмірі 10323,43 грн. Адже ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як визначено в п. 3.5 договору № І-60, укладеного між сторонами, у випадку несвоєчасної оплати теплопостачальна організація має право нарахувати пеню в розмірі 1,0% за кожен день порушення строку платежу до повного погашення заборгованості.

Такий же розмір пені встановлений Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який є спеціальним у сфері комунальних послуг.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію позивачем нараховано відповідачу пеню по кожному акту-фактурі з урахуванням здійснених часткових оплат в загальній сумі 11490,18 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 16-17), у т.ч.:

- по акту № 0000001790 від 29.11.2013 р. сума пені за період з 16.12.2013 р. по 31.03.2014 р. складає 1313,16 грн. ((1050,32 грн. х 1% х 106 дн.) + (666,05 грн. х 1,0% х 30 дн.));

- по акту № 0000002236 від 31.12.2013 р. сума пені за період з 10.01.2014 р. по 30.04.2014 р. складає 4409,09 грн. ((4215,40 грн. х 1,0% х 89 дн.) + (3715,40 грн. х 1,0% х 6 дн.) + (2715,40 грн. х 1,0% х 3 дн.) + (2715,40 грн. х 1,0% х 13 дн.));

- по акту № 0000000202 від 24.01.2014 р. сума пені за період з 11.02.2014 р. по 30.04.2014 р. складає 577,51 грн. (731,02 грн. х 1% х 79 дн.);

- по акту № 0000000457 від 31.01.2014 р. сума пені за період з 11.02.2014 р. по 30.04.2014 р. складає 2842,97 грн. (3598,70 грн. х 1% х 79 дн.);

- по акту № 0000000838 від 28.02.2014 р. сума пені за період з 11.03.2014 р. по 30.04.2014 р. складає 1946,63 грн. (3816,92 грн. х 1% х 51 дн.);

- по акту № 0000001170 від 31.03.2014 р. сума пені за період з 17.04.2014 р. по 30.04.2014 р. складає 400,82 грн. (2862,97 грн. х 1% х 14 дн.).

Разом з тим суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в заявленій сумі 10323,43 грн., оскільки Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено граничний розмір пені - не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 20646,83 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (68600, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_7) на користь Комунального підприємства „Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, 5-а; код ЄДРПОУ 05514413; р/р 26009300170168 у філії Одеського ОУ АТ „Ощадбанк", МФО 328845) заборгованість за поставлену теплову енергію в сумі 10323/десять тисяч триста двадцять три/грн. 43 коп., пеню в сумі 10323/десять тисяч триста двадцять три/грн. 43 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2014 р.

Суддя Петров В.С.