Ухвала суду № 40066589, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2014 р. м. Київ К/9991/19897/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико механічний завод»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-12827/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико механічний завод»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

ТОВ «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико механічний завод» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.04.1995 № 88, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 220, ч. 1 ст. 626, ст. 638, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ч. 1 ст. 122, ст. 138, ч. 1 ст. 1951, ст. 159, ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 28.09.2010 № 000010700/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року в сумі 7466 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 15.09.2010 № 1155/070/33327213 за період з 01.04.2010 по 31.05.2010, про порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання юридичних послуг у ТОВ «Юридична фірма «Гамбіт», послуг з сертифікації товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Харківська торгово-промислова палата» та орендних послуг у ТОВ «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком», використання яких у межах господарської діяльності не підтверджено документально.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Водночас, наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо господарські операції не мали реального характеру чи відбулися поза межами господарської діяльності.

Господарська операція має бути документально оформленою, а також повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини про те, що господарські операції в податковому обліку не підтверджено належними доказами, які б в повному обсязі розкривали зміст господарських операцій, враховуючи, що судом касаційної інстанції не виявлено поршень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний торговий дім «Ізюмський оптико механічний завод» залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун