Ухвала суду № 40066558, 28.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2014 р. м. Київ К/9991/21914/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі № 2а-7859/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація»

до 1. Державної податкової інспекції в м. Суми,

2. Головного управління Державного казначейства України в Сумській області в особі Управління Державного казначейства у м. Суми

про визнання протиправним рішення, стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 20.09.2010 № 0001682306/0/72233.

ДПІ в м. Суми подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 1 ст. 206, п. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 86, ч. 1 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація» 22.03.2010 подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2010 року, розрахунок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заяву про повернення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 248857 грн.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 20.09.2010 № 0001682306/0/72233 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2010 року у сумі 35873 грн. слугували висновки документальної невиїзної позапланової перевірки, викладені в акті від 13.09.2010 № 7257/23-6/31397624, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.7.1, п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Позиція податкового органу полягає в тому, що у ТОВ «Сумифітофармація» відсутнє право на віднесення до складу податкового кредиту та заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за нереальними операціями з придбання у ТОВ «Д.О.В.» на підставі усного договору купівлі-продажу лікарських рослин та плодів шипшини.

Висновок відповідача про нереальність вказаних операцій обґрунтований непідтвердженням факту сплати податку на додану вартість до держбюджету у ланцюгу постачання через неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента - ТОВ «Д.О.В.» з причин порушення провадження у справі про його банкрутство. Крім того, податковий орган посилається на те, що ТОВ «Д.О.В.» не подало податкову звітність з комунального податку та декларацію з податку на прибуток за І квартал 2010 року та податкову декларацію з податку з власників транспортних засобів за 2010 рік. Контролюючий орган також вказує на неможливість ведення господарської діяльності ТОВ «Д.О.В.» через відсутність власних та орендованих складських приміщень та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом.

Відповідно, суди правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на бюджетне відшкодування.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування або протиправно отримати певні податкові вигоди.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товарів (послуг, робіт) судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що господарські операції реально відбулися, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами (видатковими накладними, податковими накладними від 05.01.2010 № 051, від 25.01.2010 № 0251, платіжним дорученням від 16.02.2010 № 451, договором перевезення від 09.01.2009 № 09/01-09, від 26.01.2010 № 10/01-26, актом виконаних робіт від 01.02.2010 № 01/02), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які відповідають дійсності, складені з врахуванням економічної сутності проведених операцій.

Порушення провадження у справі про банкрутство контрагента, відомості щодо реєстрації якого містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та який перебував на обліку в податковому органі платником податку на додану вартість, після вчинення господарських операцій не є підставою для висновку про нікчемність цих правочинів та позбавлення первинних документів правового значення.

Платник податків (покупець товарів (послуг) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності контрагентів, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування через порушення провадження у справі про банкрутство або через допущені ними порушення правил ведення вказаної діяльності чи порушення податкової дисципліни.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законами іншого не передбачено.

Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про фіктивність господарської операції. За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст та призначення яких узгоджується з характером господарських операцій, відсутність у юридичної особи основних засобів, не є підставою для висновку про неможливість реального її здійснення та ведення господарської діяльності.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту проведення зустрічних перевірок контрагентів в ланцюгу постачання та підтвердження такими перевірками сплати ними податку на додану вартість.

Крім того, судами надано правильно оцінку доводам податкового органу щодо недодержання письмової форми правочину за операціями з купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Д.О.В.».

В законах прямо не передбачено недійсності договору купівлі-продажу в разі укладення його в усній формі, такий договір не визнаний судом недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу, укладений в спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що дозволено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, є правомірним.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування, що спростовує правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.А. Моторний