Ухвала суду № 40066489, 23.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/9991/59260/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року

у справі № 2-а-9406/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерком-Харків»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерком-Харків» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000012070700/0 від 13 липня 2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №000012070700/0 від 13 липня 2010 року, яким встановлено суму завищеного бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за жовтень 2009 року (№ 71546 від 19 листопада 2009 року) на суму 98000,00 грн., податковою декларацією за листопад 2009 року (№ 74128 від 18 грудня 2009 року) на суму 22558,00 грн., податковою декларацією за грудень 2009 року (№ 81279 від 18 січня 2010 року) на суму 36962,00 грн., а всього на 157520,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у Ленінському районі м. Харкова його правонаступником - Західною ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААВ № 571478 від 20 березня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Ленінському районі м. Харкова провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Інтерком-Харків» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року, за результатами якої був складений акт №1575/07-004/336075174 від 31 травня 2010 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого не товариство безпідставно задекларувало бюджетне відшкодування на загальну суму 157520,00 грн., а саме: по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року - 98000,00 грн., по декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року - 22558,00 грн., по декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року - 36962,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, оскільки за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інтерком-Харків» встановлено, що відповідно до баз даних державної податкової служби протягом перевіряє мого періоду на підприємстві обліковувались 3 робітників, 2 сумісників, товариство не має на балансі необхідних основних засобів та обладнання для здійснення фінансово-господарської діяльності.

13 липня 2010 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0000120700/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами зменшила ТОВ «Інтерком-Харків» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 157520,00 грн., у тому числі: за жовтень 2009 року - 98000,00 грн., за листопад 2009 року - 22558,00 грн., за грудень 2009 року - 36962,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним, оскільки ТОВ «Інтерком-Харків» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагентів, з урахуванням того, що в аті перевірки не було наведено жодних доводів, а в процесі справи податковим органом не надано жодних доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували податок на додану вартість до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що обставни щодо придбання позивачем товарів та подальшого експорту придбаних товарів за межі митної території України податковим органом не заперечувались та підтверджені належним чином оформленими первіинними бухгалтерськими документами: податковими накладними, видатковими накладними, вантажними митними деклараціями, актами надання робіт (послуг), рахунками-фактурами, виписками банку (арк. справи 61-130,171-183).

Також, матеріали справи містять довідку ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 22 грудня 2009 року № 2564/07-004/33607517 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Інтерком-Харків» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2009 року», в якій податковим органом було вказано, що: ТОВ «Інтерком-Харків» орендує офісне приміщення за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 29-а «літера А-9» у ТОВ «ІК «ХХІ сторіччя», також позивачем укладений договір № 90 від 01 вересня 2009 року з ТОВ «Офісний центр «Економ-плюс» на компенсацію експлуатаційних та комунальних витрат за приміщення за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 29-а; обсяг оподатковуваних операцій за останні 12 місяців (жовтень 2008 року - вересень 2009 року) на підприємстві склав 1341,08 тис. грн.., у тому числі експортних операцій проведена на 903,96 тис. грн.., що складає 67,41 від загального обсягу оподатковуваних операцій; ТОВ «Інтерком-Харків» відповідає вимогам законодавства щодо наявності права на отримання бюджетного відшкодування, зокрема, не відноситься до осіб, вказаних в підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (арк. справи 20-30).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна