Ухвала суду № 40066448, 09.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/800/9585/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Гнатюк К.В.,

представника відповідача - Сорокіної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року

у справі №804/11434/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Іста-Центр»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство «Іста-Центр» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2013 року № 0002662210, № 0002672210, № 0002682210, № 0007161703.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 19 серпня 2013 року № 0002662210 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем 4160128,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2080064,00 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 19 серпня 2013 року № 0002672210, № 0002682210, № 0007161703. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь ПАТ «Іста-Центр» судові витрати у розмірі 2276,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області провела планову виїзну перевірку ПАТ «Іста-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої був складений акт від 01 серпня 2013 року № 217/22-1/23073489.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, абзацу «є» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 140.1.4 пункту 140.1 статті 140, пунктів 141.1, 141.2 статті 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 4211158,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2012 року - 1542807,00 грн., за 3 квартал 2012 року - 879952,00 грн., за 4 квартал 2012 року - 1788399,00 грн.; підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2503397,00 грн., в тому числі: за жовтень 2012 року - 2326103,00 грн., за листопад 2012 року - 91381,00 грн., за грудень 2012 року - 85913,00 грн., та завищено суму по рядку 24 податку на додану вартість (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) за жовтень 2012 року у розмірі 3304,00 грн.; пункту 164.1 статті 164, підпунктів 164.2.2, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого не внесено до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб у періоді, який перевірявся, на загальну суму 10395,02 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість послуг з переробки давальницької сировини, наданих йому ТОВ «Укрсплав» згідно договорів на переробку давальницької сировини № 100612 від 01 лютого 2012 року, № 100712 від 01 серпня 2012 року, оскільки документи (акти виконаних робіт, видаткові накладні (в переробку, з переробки), товарно-транспортні накладні), які надані позивачу виконавцем на підтвердження факту виконання робіт, передбачених договорами, складені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять деяких обов'язкових реквізитів; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «С.Т.Б.» запасних частин та послуг технічного обслуговування, оскільки згідно акту перевірки Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 26 листопада 2012 року № 4531/225/32860217 ТОВ «С.Т.Б.» не знаходиться за юридичною та фактичною адресами, у вказаного суб'єкта господарювання відсутні можливості до вчинення господарської діяльності через відсутність кваліфікованого персоналу та основних засобів; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Химтрейд» товарно-матеріальних цінностей (клею миттєвого, силікону, герметика, змащувача) згідно договору № 16-11 від 27 грудня 2010 року, оскільки згідно акту Західної МДПІ м. Харкова від 09 квітня 2014 року № 652/22.1-07/31235974 неможливо провести зустрічну перевірку ТОВ «Химтрейд». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про нікчемність правочинів, вкладених позивачем з ТОВ «С.Т.Б.» та ТОВ «Химтрейд»; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Стронг Україна ЛТД» запасних частин, оскільки згідно акту перевірки Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 15 лютого 2013 року № 997/22.2-11/35680143 ТОВ «Стронг Україна ЛТД» та його посадові особи не знаходяться за податковою адресою, що свідчить про те, що товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у вказаного суб'єкта господарювання не призначені для використання у власній господарській діяльності; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до складу інших витрат вартість заміни виготовленої продукції (акумуляторів) по гарантійному зобов'язанню, оскільки у відповідності до положень пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, тоді як позивач здійснював заміну акумуляторів, проданих юридичним особам; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до складу інших витрат відсотки за користування кредитними коштами, оскільки на дату складення акту перевірки підприємством не було надано обґрунтованих пояснень та їх документального підтвердження стосовно цільового використання кредитних коштів; ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до складу інших витрат вартість консалтингових послуг, наданих йому суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 згідно договору № 22/02/12 STR від 22 лютого 2012 року, оскільки фактичний зміст придбаних консалтингових послуг стосується не лише безпосередньо ПАТ «Іста-Центр», а й ряду компаній Групи «Іста», тоді як ці компанії не здійснювали компенсацію вартості придбаних послуг позивачу. Вказані порушення призвели до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (в частині понесення витрат, пов'язаних з гарантійною заміною виробленої продукції - а саме щодо податкових зобов'язань на суму переданої продукції в рахунок гарантійних зобов'язань) та до завищення податкового кредиту; з урахуванням поданих позивачем уточнюючих розрахунків завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відбулось; ПАТ «Іста-Центр» при перерахуванні на користь постачальників коштів в рахунок оплати вартості харчування працівників, ліків та одягу для працівників, не утримувало та не перераховувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб як податковий агент, оскільки придбані товарно-матеріальні цінності є додатковим благом.

19 серпня 2013 року Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002662210, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацами 1, 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «Іста-Центр» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 6316737,00 грн., у тому числі: 4211158,00 грн. - за основним платежем, 2105579,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

19 серпня 2013 року Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002672210, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацами 1, 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «Іста-Центр» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 3755095,50 грн., у тому числі: 2503397,00 грн. - за основним платежем, 1251698,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

19 серпня 2013 року Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002682210, яким згідно пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України зменшила ПАТ «Іста-Центр» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 3304,00 грн.

19 серпня 2013 року Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0007161703, яким згідно з підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пункту 119.2 статті 119, пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «Іста-Центр» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачують податкові агенти із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, на 16102,53 грн., у тому числі: 10395,02 грн. - за основним платежем, 5707,51 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість послуг з переробки давальницької сировини, наданих йому ТОВ «Укрсплав», фактичне надання яких підтверджене первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що незначні недоліки в заповненні реквізитів таких документів, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, а також зважаючи на те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрсплав» податковим органом не заперечувалась; ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «С.Т.Б.», ТОВ «Химтрейд» та ТОВ «Стронг Україна ЛТД» товарно-матеріальних цінностей, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання підтверджена належним чином оформленими документами, які не містять дефектів щодо форми та змісту, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату юридичного статусу первинних документів, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме - для ремонту транспортних засобів, яких на балансі товариства 45 одиниць, з урахуванням того, що доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ТОВ «С.Т.Б.» чи ТОВ «Химтрейд», податковим органом надано не було; ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до складу інших витрат відсотки за користування кредитними коштами, оскільки за період, який перевірявся, підприємством були перераховані банку відсотки за користування кредитними ресурсами, проте руху кредитних коштів по кредитній лінії за період, який перевірявся, не відбувалось, що підтверджується виписками банку, тоді як у період, у якому позивач використовував кредитні кошти, господарська діяльність товариства була перевірена виїзними плановими перевірками з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства 3 рази, за результатами яких податковий орган підтвердив право позивача на включення до складу витрат відсотків по кредитах, при цьому, вимога податкового органу щодо надання позивачем документів за попередні періоди, які перевірялись, та які були знищені у зв'язку закінченням терміну зберігання, є безпідставною; ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до складу інших витрат вартість заміни виготовленої продукції (акумуляторів) по гарантійному зобов'язанню, оскільки усунення недоліків проданого товару, які виникли на протязі гарантійного терміну експлуатації, слід розуміти як спосіб реалізації права покупця на одержання товару належної якості у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а операції з гарантійного ремонту не є окремою безоплатною операцією з поставки товарів, а фактично здійснюється на виконання зобов'язань продавця згідно договорів купівлі-продажу, з урахуванням того, що визначення терміну «споживач», наведене у пункті 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», вжите в такому значенні лише для застосування положень цього Закону; з огляду на правомірне формування позивачем витрат операційної діяльності та інших витрат, висновки податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту є безпідставними; з урахуванням поданих позивачем уточнюючих розрахунків завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відбулось; витрати підприємства на лікувально-профілактичне харчування, а також витрати на забезпечення працівників спеціальним одягом, які здійснювались позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, відносяться до витрат підприємства та не є додатковими благами для таких працівників. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд погодився з висновками податкового органу, що ПАТ «Іста-Центр» неправомірно включило до складу інших витрат вартість консалтингових послуг, наданих йому суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 згідно договору №22/02/12 STR від 22 лютого 2012 року, оскільки фактичний зміст придбаних консалтингових послуг стосується не лише безпосередньо ПАТ «Іста-Центр», а й ряду компаній Групи «Іста», тоді як ці компанії не здійснювали компенсацію вартості придбаних послуг позивачу

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підстав

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження фактичного надання ТОВ «Укрсплав» послуг із переробки давальницької сировини позивачем до перевірки були надані первинні бухгалтерські документи (акти виконаних робіт, видаткові накладні (в переробку, з переробки), товарно-транспортні накладні), які містили незначні недоліки в заповненні реквізитів таких документів.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дують можливість встановити зміст господарської операції, її вартісний вираз, учасників господарської тощо.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрсплав» податковим органом не заперечувалась, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість послуг з переробки давальницької сировини, наданих йому ТОВ «Укрсплав».

Судами також було встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «С.Т.Б.», ТОВ «Химтрейд» та ТОВ «Стронг Україна ЛТД» підтверджена належним чином оформленими документами, які не містять дефектів щодо форми та змісту, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату юридичного статусу первинних документів, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме - для ремонту транспортних засобів, яких на балансі товариства 45 одиниць.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до витрат операційної діяльності відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «С.Т.Б.», ТОВ «Химтрейд» та ТОВ «Стронг Україна ЛТД» товарно-матеріальних цінностей, з урахуванням того, що доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ТОВ «С.Т.Б.» чи ТОВ «Химтрейд», податковим органом надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується положеннями пункту 3.1.1 кредитного договору № 20 СL від 23 липня 2008 року, укладеного позивачем з АТ «Індекс Банк» (ПАТ «Креді Агріколь Банк»), метою надання кредиту є поповнення обігових коштів.

За весь період кредитування банком не були пред'явлені претензії з приводу нецільового використання кредитних коштів.

Також, у періоді, в якому позивач використовував кредитні ресурси, господарська діяльність підприємства були перевірена виїзними плановими перевірками з питання виконання вимог податкового та валютного законодавства 3 рази. Перевірки здійснювалися СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську - за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року (акт № 1893-08-02/1-23073489 від 20 листопада 2009 року); СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську - за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року (акт № 181/08-02/1-23073489 від 08 лютого 2011 року); Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська - за період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2012 року (акт № 2581/22/23073489 від 02 липня 2012 року), якими було підтверджено використання кредитних ресурсів у господарській діяльності підприємства і право підприємства на включення до складу витрат оплати відсотків по кредиту.

За період, який перевірявся, підприємством нараховані і перераховані банку відсотки за користування кредитними ресурсами. Руху грошових коштів по кредитній лінії за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року не проводилося, що підтверджується виписками банку.

Крім іншого, довідкою ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 06 серпня 2013 року, наданою на запит позивача, банк підтвердив цільове використання наданих коштів згідно з умовами вищевказаного кредитного договору.

Також, суди правомірно виходили з того, що вимога податкового органу щодо надання позивачем документів за попередні періоди, які перевірялись, та які були знищені у зв'язку закінченням терміну зберігання у відповідності до акту про вилучення і знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 21 березня 2012 року, схваленого протоколом засідання ЕК ПАТ «Іста-центр» № 1 від 21 березня 2012 року та узгодженого Державним архівом Дніпропетровської області, протоколом засідання ЕПК № 8 від 28 серпня 2012 року, є безпідставною.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до складу інших витрат відсотки за користування кредитними коштами.

Відповідно до положень підпункту 140.1.4 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема: будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку. У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін. Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів. Термін «оприлюднення» означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов'язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування.

Частиною 4 статті 42 Конституції України встановлено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що жодних застережень з приводу захисту прав лише фізичних осіб не встановлено.

Закон України «Про захист прав споживачів» не відноситься до податкового законодавства та не врегульовує питання визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Вимога щодо врахування норм законодавства з питань захисту прав споживачів, яка випливає зі змісту абзацу 4 підпункту 140.1.4 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу України, адресована Уряду України при прийнятті відповідного порядку, проте дану вимогу не слід відносити як критерій визначення належності витрат платника на гарантійний ремонт або гарантійні заміни товарів.

Відповідно до статті 678 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Згідно з частиною 6 статті 269 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Судами було встановлено, що умови гарантійного ремонту, який здійснювався позивачем, передбачають повернення неякісних запасних частин, що підтверджується даними Книги обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну бракованого товару або послуги з ремонту (обслуговування) за 2012 рік. Заміна гарантійних акумуляторів була здійснена на підставі касових чеків, гарантійних талонів та актів дефектації. Дефектні акумуляторні батареї були здані на склад відходів для подальшої переробки в свинець

Отже, позивач здійснював заміну неякісних акумуляторів, придбаних юридичними особами, на нові у відповідності до покладених на нього законодавством та договором зобов'язань. Вказана заміна відбувалась в межах цивільно-правових відносин між ПАТ «Іста-Центр» та відповідними юридичними особами, у рамках яких останні сплатили позивачеві повну вартість поставленого товару.

Таким чином, усунення недоліків проданого товару, які виникли на протязі гарантійного терміну експлуатації, слід розуміти як спосіб реалізації права покупця на одержання товару належної якості у відповідності з умовами договору купівлі-продажу. Операції з гарантійного ремонту не є окремою безоплатною поставкою товарів (запасних частин), а фактично здійснюються на виконання зобов'язань продавця згідно договорів купівлі-продажу.

Діяльність ПАТ «Іста-Центр» по здійсненню гарантійних ремонтів товарів, які були продані в зв'язку зі здійсненням останнім своєї господарської діяльності, також безпосередньо відноситься до господарської діяльності підприємства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ПАТ «Іста-Центр» правомірно включило до складу інших витрат вартість заміни виготовленої продукції (акумуляторів) по гарантійному зобов'язанню.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Абзацами 1, 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За визначенням, наведеним у підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених положень Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

З огляду на те, що ПАТ «Іста-Центр» правомірно сформувало витрати операційної діяльності та інші витрати за операціями з ТОВ «Укрсплав», ТОВ «С.Т.Б.», ТОВ «Химтрейд» та ТОВ «Стронг Україна ЛТД», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту за вказаними господарськими операціями є безпідставними.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у серпні 2012 року позивачем були подані до податкового органу уточнюючі розрахунки, а саме: 02 серпня 2012 року - реєстраційний № 9045455180 (квитанція № 2) та 06 серпня 2012 року - реєстраційний № 9046533402 (квитанція № 2), з урахуванням показників яких загальний залишок у рядку «бюджетне відшкодування» станом на 31 серпня 2012 року склав 0,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з урахуванням поданих позивачем уточнюючих розрахунків завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відбулось.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та з урахуванням вимог Закону України «Про охорону праці» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2009 року № 413 були затверджені критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері промислової безпеки та охорони праці і визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до цих критеріїв ПАТ «Іста-Центр» відноситься до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику, оскільки проводить діяльність, пов'язану з виконанням робіт а саме: з вироблення розплавів чорних та кольорових металів та сплавів на основі таких розплавів; ливарних, плавильних, заливальних робіт; з виготовлення, використання, переробки, зберігання або транспортування однієї чи кількох небезпечних речовин у кількості, що дорівнює чи перевищує порогову масу; поводження з небезпечними відходами.

Види витрат на охорону праці, вартість яких включається до валових витрат підприємств, передбачені у Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року № 994, згідно з пунктом 6 якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до таких витрат включаються витрати на надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

Відповідно до абзацу 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою.

Статтею 163 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Як вбачається з матеріалів справи,нНаказом по підприємству № 224 від 08 грудня 2010 року на підставі протоколу засідання атестаційної комісії за результатами атестації робочих місць за умовами праці № 2 від 08 жовтня 2010 року був затверджений перелік робочих місць із шкідливими умовами праці, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення. На підставі цього наказу працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими умовами праці, безкоштовно надається лікувально-профілактичне харчування, згідно норм безплатної видачі вітамінних препаратів і Правил безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування, затверджених постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 07 січня 1977 року №4/П-1.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що харчування працівників на підприємстві здійснювалось на підставі наказу по підприємству № 132 від 12 липня 2005 року, яким визначався порядок видачі лікувально-профілактичного харчування. Цим наказом визначено фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 як постачальника, з яким був укладений відповідний договір № 40-10 від 01 квітня 2010 року, згідно умов якого вартість лікувально-профілактичного харчування складає 7,90 грн. на день. У квітні 2012 року фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 були перераховані грошові кошти за лікувально-профілактичне харчування працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умови праці, про що складено відповідний акт. Список робітників, які отримували харчування, співпадає з робочими місцями, які мають шкідливі умови роботи.

Судами також було встановлено, що з метою забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту позивачем здійснювалось придбання у ТОВ «Комплект С» такого одягу, який має висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України №05.03.-03/71954 від 04 жовтня 2010 року, відповідно до якого тканина, з якої вироблений даний товар добре захищає від забруднення хімічними та біологічними речовинами.

Вказаний одяг видавався працівникам відповідно до Типових галузевих норм безоплатної видачі робітникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Одяг вносився до особистої картки обліку спецодягу, спецвзуття та інших засобів. Отриманий одяг працівникам видавався особисто під підпис та заносився до особистої картки. Працівники виконують роботу в спеціальному одязі, та носять його тільки на території підприємства.

Після закінчення строку служіння спецодягу комісія по списанню малоцінних та швидкозношувальних предметів, що знаходились в експлуатації, складала акт списання малоцінних та швидкозношуваних предметів та признавала спецодяг непридатним, який знищувався на підставі акту про списання малоцінних та швидкозношувальних предметів (взуття, одягу та іншого).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що податковим органом безпідставно відмовлено підприємству у віднесенні витрат до лікувально-профілактичне харчування та витрат на придбання спеціального одягу до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, як наслідок, безпідставно нараховано податок на доходи фізичних осіб, оскільки придбані ПАТ «Іста-Центр» продукти харчування, ліки та спецодяг не є додатковим благом для працівників у розумінні положень підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна