Рішення № 40065597, 28.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2014 р.

Справа № 916/2229/14

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ"

про стягнення 542 667,50 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" 542 667,50 грн., де 283 500,00 грн. основний борг, 20 530,24 грн. – пеня, 217 189,26 грн. – проценти за користування чужими грошовими коштами, 21 448,00 грн. – індекс інфляції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.06.2014р. позовну заяву (вх.№2258/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/2229/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи (вх.№16325/14 від 23.06.2014р.) судом задоволені.

10.07.2014р. на адресу суду надійшла заява позивача про зменшення заявлених позовних вимог (вх.№2-2850/14), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 150 000,00 грн. – основного боргу, 20 530,24 грн. – пені, 217 189,26 грн. – процентів за користування чужими грошовими коштами, 21 448,00 грн. – індексу інфляції.

28.07.2014р. позивач звернувся до суді із заявою про зменшення заявлених позовних вимог (вх.№2-3100/14), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. – основного боргу, 20 530,24 грн. – пені, 217 189,26 грн. – процентів за користування чужими грошовими коштами, 21 448,00 грн. – індексу інфляції.

Представник позивача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 28.07.2014р. не з’явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:

18 травня 2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" (Покупець) було укладено договір поставки №180511, згідно п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором товар (партію Товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск Товару (далі видаткова накладна), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.п.3.1., 3.2. Договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказуються у видатковій накладній, яка підписується Сторонами. Сума Договору складається з суми вартості партій Товару, поставлених Постачальником на протязі строку дії цього Договору.

Пунктом 5.1. Договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок Постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений Покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

У відповідності до п.п.7.1., 7.2. Договору за невиконання зобов'язань за даною угодою Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. В разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті за даним Договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення оплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченого в строку товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Умовами п.10.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до "31" грудня 2012 року. Зобов'язання Сторін по взаємних грошових розрахунках, у будь-якому випадку, діють до їх повного виконання. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за тридцять днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії, за відсутності заперечень Постачальника. Сторони домовилися, що під дію цього Договору відносини, які витікають з поставки всіх і будь-яких партій товару (незалежно від видів, асортименту і інших характеристик товару, що поставляється), здійснених в період дії даного Договору, навіть за умови відсутності у відповідному товаросупроводжувальному документі (рахунку-фактурі, накладною, товарно-транспортною накладною) посилання на даний Договір. Дія даного Договору не поширюється лише на ті поставки товару, здійснені в період дії даного Договору, в накладних (інших товаросупроводжувальних документах) на яких міститься пряме посилання на інший Договір (п.10.1. Договору).

На виконання умов договору поставки товару №180511 від 18.05.2011р. позивачем відповідачу було здійснено поставку товару на загальну суму 1 718 730,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи копіями видаткових накладних №БП-0003845 від 26.10.2012р. на суму 252 000,00 грн., №БП-0004472 від 05.12.2012р. на суму 336 000,00 грн., №БП-0000551 від 20.02.2013р. на суму 197 630,00 грн., №БП+0000951 від 01.04.2013р. на суму 369 600,00 грн., №БП-0001185 від 10.04.2013р. на суму 92 400,00 грн., №БП-0001305 від 15.04.2013р. на суму 137 600,00 грн., №БП-0001785 від 03.06.2013р. на суму 252 000,00 грн., №БП-0000404 від 18.02.2014р. на суму 81 500,00 грн., що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №52 від 25.10.2012р., №60 від 05.12.2012р., №6 від 20.02.2013р., №15 від 27.03.2013р., №26 від 10.04.2013р., №27 від 15.04.2013р., №38 від 03.06.2013р., №11 від 18.02.2014р., однак відповідачем вартість отриманого товару була оплачено лише частково в сумі 1 435 230,00 грн., внаслідок чого за ним утворився борг в сумі 283 500,00 грн.

Під час розгляду справи відповідачем також було частково сплачено суму боргу в розмірі 233 500,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару №180511 від 18.05.2011р. в частині оплати вартості отриманого товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар,визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та договору - зобов’язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару на загальну суму 1 718 730,00 грн. виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка позивачем зазначена з врахуванням уточнень в розмірі – 50 000,00 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 50 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 20 503,24 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у вигляді 36% процентів річних в розмірі 217 189,26 грн., індексу інфляції в розмірі 24 448,00 грн.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 36% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором поставки.

Перевіривши розрахунок позивача 36% процентів річних в сумі 217 189,26 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст.233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представника відповідача, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, та оскільки, на думку суду, пеня – це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача та встановити її в розмірі, в сумі 5 000,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача індексу інфляції, суд зазначає наступне:

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок позивача індексу інфляції, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути суму індексу інфляції в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 21 448,00 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ", у зв’язку з чим стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" на користь позивача підлягає основний борг, встановлений судом в розмірі 50 000,00 грн., 36% річних в розмірі 217 189,26 грн., пеня в сумі 5 000,00 грн., індекс інфляції 21 448,00 грн. В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 6 183,35 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" – задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Південна, буд. 26, код ЄДРЮОФОП 33139749) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (01103, Київська обл., м. Київ, вул. Кіквідзе, буд.17, офіс 204/2, код ЄДРЮОФОП 37507220) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. – пені, 217 189 (двісті сімнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп. – 36% річних, 21 448 (двадцять одна тисяча чотириста сорок вісім) грн. 00 грн. – індексу інфляції, 6 183 (шість тисяч сто вісімдесят три) грн. 35 коп. – судового збору.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 04.08.2014р.

Суддя Цісельський О.В.