Постанова № 40062545, 07.08.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20685/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В. А.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Беспалова О. О., Парінова А. Б.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Шевченка .Д.О.

Куща С.В.

представника відповідача Титаренка Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008702204 від 16.12.2013, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0008702204 від 16.12.2013 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 16 грудня 2013 року №0008702204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 87 888,60 грн., у тому числі за основним платежем на 70 309,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 578,70 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю, а також позов задовольнити повністю відповідно зацікавленості позивача та відповідача.

В судове засідання з'явився представник відповідача, власну апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі, проти апеляційної скарги позивача заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

Представники позивача до суду з'явилися, власну апеляційну скаргу підтримали, проти апеляційної скарги відповідача заперечили та просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, натомість, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, податкове повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 28 листопада 2013 року №2467/26-58-22-04-11/21631911 "Про результати позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест" (код ЄДРПОУ 21631911) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.12 по 31.12.12" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.1, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 871 863,00 грн., у тому числі за 3-4 квартали 2013 року.

Встановлені в Акті перевірки порушення позивачем норм Податкового кодексу України мотивовані наступним: 1) підприємством занижено задекларовані доходи у зв'язку із не віднесенням до їх складу процентів, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги не поверненої на кінець звітного періоду, на суму 9 343,46 грн.; 2) занижено суми доходу у зв'язку із віднесенням до складу доходів сум списаної кредиторської заборгованості не в повному обсязі на суму 8 333,89 грн.; 3) занижено суми доходу у зв'язку із не включенням до складу доходу сум безнадійної кредиторської заборгованості за векселями, які видані ТОВ "Лєком Т", ТОВ "Компанія "Онікс ЛТД", ТОВ "Вай-Верн" та ТОВ "Превер Тенд", у розмірі 3 816 919,70 грн.; 4) підприємством завищено витрати по кредиторській заборгованості на суму 48 031,00 грн.; 5) завищення витрат у зв'язку з віднесенням до їх складу суми відсотків за кредитними коштами у розмірі 269 100,00 грн., що не пов'язано із веденням господарської діяльності.

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток неправомірно в частині, що визначається із сум по безвідсотковій поворотній фінансовій допомозі, по безнадійній заборгованості, нарахуванню відсотків за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині невіднесення до «інших доходів» сум безнадійної кредиторської заборгованості за векселями, суд першої інстанції виходив з того, що векселедержателі є банкрутами, а тому така заборгованість є доходом позивача у зв'язку з відсутністю суб'єкта, який може пред'явити позивачу вимогу за векселями.

Позивач з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не погодився, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом не було досліджено усієї сукупності обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, наявність інших векселедержателів за індосаментним рядом векселів, які в майбутньому зможуть пред'явити вимогу виконання зобов'язань до позивача.

Відповідач з вказаним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог не погодився, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом не було досліджено усієї сукупності обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема норм податкового законодавства та висновків акту перевірки.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційних скарг, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За визначенням підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це, зокрема сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

За визначенням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9,підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність, згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

В матеріалах справи наявний договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 27.06.2012 р., відповідно до якого ПАТ «Позняки-Жил-Буд» зобов'язується надати позивачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у сумі 727000, 00 грн. (а. с. 45).

Відповідно до п. 1.3 даного договору проценти за користування безвідсотковою поворотною фінансовою допомогою не сплачуються.

Згідно п. 2.2 Договору строк користування предметом фінансової допомоги - до 01.10.2012 р.

Також, в матеріалах справи наявний договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 07.12.2012 р., відповідно до якого ПАТ «Позняки-Жил-Буд» зобов'язується надати позивачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у сумі 400000, 00 грн. (а. с. 46).

Відповідно до п. 1.3 даного договору проценти за користування безвідсотковою поворотною фінансовою допомогою не сплачуються.

Згідно п. 2.2 Договору строк користування предметом фінансової допомоги - до 30.06.2013 р.

Крім того, в матеріалах справи наявний договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 28.12.2012 р., відповідно до якого ПАТ «Позняки-Жил-Буд» зобов'язується надати позивачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у сумі 211000, 00 грн. (а. с. 47).

Відповідно до п. 1.3 даного договору проценти за користування безвідсотковою поворотною фінансовою допомогою не сплачуються.

Згідно п. 2.2 Договору строк користування предметом фінансової допомоги - до 30.06.2013 р.

Так в Акті перевірки на стор. 4 наведено розрахунок умовно нарахованих відсотків на суми неповерненої поворотної фінансової допомоги, в якому зазначається наступне:

- фінансова поворотна допомога у розмірі 727 000,00 грн., отримана 01 липня 2012 року, повернена 31 серпня 2012 року;

- фінансова поворотна допомога у розмірі 175 000,00 грн., отримана 14 грудня 2012 року, повернена 31 грудня 2012 року;

- фінансова поворотна допомога у розмірі 211 000,00 грн., отримана 28 грудня 2012 року, повернена 31 грудня 2012 року.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримана позивачем сума поворотної фінансової допомоги була повернута на кінець звітного періоду (кварталу), а саме: фінансова поворотна допомога у розмірі 727 000,00 грн. отримана і повернута у третьому кварталі 2012 року; фінансова поворотна допомога у розмірі 175 000,00 грн. та розмірі 211 000,00 грн. отримані та повернуті у четвертому кварталі 2012 року, що виключає можливість умовного нарахування процентів на суми такої фінансової допомоги, та, відповідно, віднесення їх до складу інших доходів.

А отже, позовні вимоги позивача в цій частині правомірно підлягають задоволенню.

Стосовно заниження позивачем, на думку відповідача, доходів у зв'язку з віднесенням сум списаної заборгованості не в повному обсязі на суму 8 333,89 грн. та завищення сум витрат в результаті віднесення суми кредиторської заборгованості нестягнутої після терміну позовної давності на суму 48 031,00 грн. Колегія суддів зазначає наступне.

Так в акті перевірки на стор. 4 відповідачем вказано, що за перевіряємий період позивач списав безнадійну кредиторську заборгованість за отримані товари (роботи, послуги).

Також, відповідачем зазначено, що частину такої заборгованості позивачем віднесено до складу доходів у сумі 48031 грн., однак різниця між цією сумою та сумою, що встановлена під час перевірки, становить 8333, 89 грн.

Позивач, в свою чергу, проти існування такої різниці заперечує.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктами 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, в порушення зазначених вимог акт перевірки не містить систематизованого викладу виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового законодавства, в ньому не викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства не викладені в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Невикладення відповідачем в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень, тягне за собою неможливість для суду апеляційної інстанції визначення правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що встановлені порушення в частині заниження позивачем валового доходу не мають правового та доказового підґрунтя, а отже, сприймаються колегією суддів як необґрунтовані.

Аналогічної позиції колегія суддів дотримується стосовно викладення відповідачем суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень в частині завищення позивачем валових витрат на суму 48031, 00 грн., що також мали вплив на заниження зобов'язання зі сплати податку на прибуток.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача в цій частині не підлягає задоволенню, з огляду також на те, що її зміст не розширює висновків акту перевірки в частині обґрунтованості.

Вирішуючи питання про обґрунтованість задоволення позовних вимог судом першої інстанції в частині безпідставності висновку відповідача про завищення позивачем витрат за рахунок віднесення до них відсотків за кредитним договором у зв'язку з непов'язаністю цих операцій з господарською діяльністю позивача на суму 269100 грн., колегія суддів встановила наступне.

17 серпня 2012 року ПАТ "Фірма "Авіаінвест" (позичальник) укладено з ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" (кредитор) кредитний договір про надання відновлювальної лінії №LV/U/04-0072, за яким кредитор відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів в розмірі 5 850 000,00 грн. строком до 16 серпня 2015 року зі сплатою 18 процентів річних (а. с. 60-62).

Протягом 3-4 кварталів 2012 року позивач відносив до складу витрат суми процентів, нарахованих за вказаним вище кредитним договорам у розмірі 269 100,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: обігові кошти.

Обґрунтовуючи правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині, відповідач зазначив, що дані кошти не спрямовувались позивачем на здійснення ним господарської діяльності.

Зважаючи на те, що в акті перевірки не описано конкретність спрямування коштів, отриманих в кредит за зазначеним договором, колегія суддів приймає до уваги банківські виписки та платіжні доручення про рух кредитних коштів, долучених до матеріалів справи позивачем (а. с. 127-150).

Так з досліджених колегію суддів банківських первинних документів випливає, що отримані позивачем кредитні кошти спрямовувались, зокрема, на оренду автомобіля, погашення заборгованості за векселями, влаштування буронабивних паль, оплату за нежитлове приміщення, придбання транспортних засобів тощо.

Колегія суддів зазначає, що вказані призначення не суперечать господарській діяльності позивача, натомість, відповідачем не доведено, наприклад, що придбані транспортний засіб чи нежитлове приміщення були використані позивачем в просторі, відмінному від сфери своєї діяльності, з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

В частині віднесення зобов'язань позивача за векселями до безнадійної кредиторської заборгованості, колегія суддів встановила наступне.

За визначенням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

З огляду на дану норму суд першої інстанції, застосувавши пункт «в» вказаної норми, прийшов до висновку, що оскільки на аркуші 5 акту перевірки відповідач відобразив дати визнання банкрутом підприємств, з якими у позивача виникли зобов'язання, заборгованість за цими зобов'язаннями є безнадійною.

Натомість, колегія суддів категорично не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що ним не враховано суть поняття безнадійної заборгованості в розумінні Податкового кодексу України.

Так у відповідності до зазначеної норми безнадійною заборгованістю є заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Позивачем в апеляційній скарзі акцентовано увагу колегії суддів на тому, що дане визначення стосується поняття дебіторської заборгованості.

Натомість, заборгованість позивача є кредиторською, оскільки кредиторська заборгованість - заборгованість організації, установи перед іншими фізичними та юридичними особами: за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги; з сум авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг); за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників; заборгованість з оплати праці, включаючи депоновану заробітну плату; заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків; інша заборгованість з поточних зобов'язань.

Це вбачається з наявних в матеріалах справи первинних договорів контрагента з позивачем.

Так відповідно до договору поставки № П-А 15/12/09 від 15.12.2009 р. (а. с. 87-90) ТОВ «НВП «Превер Тенд» зобов'язувалось передати у власність позивачу металеві форми та піддони для виготовлення плит на суму 347880, 00 грн.

Після виконання даного договору з боку контрагента, позивач не спромігся у повному обсязі оплатити вартість товару і видав на користь контрагента боргове зобов'язання у формі простих векселів № АА1871861, АА1871862, АА1871863 на загальну суму 207880,00 грн. Дата погашення векселів - 02.04.2013 р., відповідно до акту прийому передачі від 02.04.2010 р. (а. с. 50) та протоколу про погашення заборгованості від 02.04.2010 р. (а. с. 54).

Відповідно до договору підряду № 65/09 від 24.11.2009 р. (а. с. 96-98) ТОВ «Компанія «Онікс ЛТД» зобов'язувалось виконати на користь позивача будівельно-монтажні роботи на суму 444556, 80 грн.

Після виконання даного договору з боку контрагента, позивач не спромігся оплатити вартість товару і видав на користь контрагента боргове зобов'язання у формі простих векселів № АА1871851, АА1871852, АА1871853, АА1871854, АА1871855 на загальну суму 444556,80 грн. Дата погашення векселів - 25.02.2013 р., відповідно до акту прийому передачі від 25.02.2010 р. (а. с. 48) та протоколу про погашення заборгованості від 25.02.2010 р. (а. с. 52).

Відповідно до договору про надання послуг № Р - 06/11 від 06.11.2009 р. (а. с. 110-112) ТОВ «Вай-Верн» зобов'язувалось виконати на користь позивача будівельні роботи на суму 121064, 64 грн.

Після виконання даного договору з боку контрагента, позивач не спромігся оплатити вартість товару і видав на користь контрагента боргове зобов'язання у формі простих векселів № АА1871859, АА1871860 на загальну суму 121064,64 грн. Дата погашення векселів - 26.02.2013 р., відповідно до протоколу про погашення заборгованості від 26.02.2010 р. (а. с. 49).

Відповідно до договору про надання послуг № 82-09Б від 09.09.2011 р. (а. с. 115-117) ТОВ «Лєком Т» зобов'язувалось виконати на користь позивача ремонт складських приміщень.

Після виконання даного договору з боку контрагента, позивач не спромігся оплатити вартість послуг і видав на користь контрагента боргове зобов'язання у формі простих векселів № АА1871792, АА1871793, АА1871794, АА1871795, АА1871796, № АА2177428, АА2177429, АА2177430, АА2177431, АА2177432 на загальну суму 3043418,24 грн. Дата погашення векселів - 27.09.2015 р., відповідно до акту прийому передачі від 28.09.2012 р. (а. с. 51) та протоколу про погашення заборгованості від 28.09.2012 р. (а. с. 55).

Вказані докази спростовують позицію суду першої інстанції про те, що позивач є кредитором по відношенню до контрагентів, в той час, як останній є боржником і має перед цими контрагентами кредиторську заборгованість, внаслідок чого позивач відноситься до контрагентів як «векселедавець» до «векселедержателів», а не навпаки.

А відтак, суд першої інстанції хибно застосував до даних правовідносин положення п. «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і прив'язав момент виникнення у позивача безнадійної заборгованості з датою рішень господарських судів про визнання банкрутами вищезазначених підприємств.

Між тим, колегія суддів зауважує, що безнадійна кредиторська заборгованість в розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України може мати місце в тому випадку, якщо щодо зобов'язань, з яких вона виникла, минув строк позовної давності (п. «а» зазначеної норми).

Строки позовної давності за простим векселем відрізняються від загального терміну позовної давності, встановленого ЦК України.

Строк давності за векселем встановлено ст. 70 (з урахуванням ст. 77) Уніфікованого закону про прості та переказні векселі, затвердженого міжнародною конвенцією, до якої Україна приєдналася з 06.01.2000 р., і за загальним правилом становить 3 роки з дати настання терміну платежу за векселем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо відсутності впливу факту визнання банкрутом контрагента на обов'язок відображення позивача сум заборгованості в «інших доходах».

При вирішенні справи в цій частині, суд першої інстанції також не врахував, що відповідно до ст. 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, в тому числі, положення щодо індосаменту (статті 11 - 20).

Згідно ст. 12 Уніфікованого закону індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції допущено грубе порушення норм матеріального та процесуального права в частині не прийняття до уваги норм Уніфікованого закону, які суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення (а. с. 189) відніс до таких, що не стосуються обставин справи та відхилив виникнення кредиторської заборгованості у зв'язку зі сплином позовної давності, хоча позивач в адміністративному позові чітко розмежував кредиторську і дебіторську заборгованість з посиланням на роз'яснення Інформаційно-довідкового департаменту державної податкової служби, дослідивши яке колегія суддів вбачає раціональність викладу та відповідність даного роз'яснення нормам законодавства.

Проте суд першої інстанції на справедливі доводи позивача в цій частині уваги не звернув.

Однак, колегія суддів вказує, що на момент проведення перевірки позовна давність по визначеним векселями зобов'язанням не минула і навіть по більшості векселів не розпочалась з огляду на строки погашення заборгованості.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що всі векселі, що фігурують у даній справі, з моменту їх передачі повинні знаходитись у контрагентів позивача - векселедержателів.

Вищенаведеними нормами, передбачено безумовне право векселедержателів відчужувати вексель на користь третіх осіб (що, на думку колегії суддів, могло бути більш ніж логічним, з огляду на те, що всі векселедержателі збанкрутували і для забезпечення господарської діяльності могли покращити своє економічне становище за рахунок відчуження векселів).

Натомість, про факт такого відчуження ні позивач, ні відповідач в силу відображення індосаментного ряду на самому векселі знати не можуть.

Такий факт може стати відомим лише після звернення держателя векселя з належним чином оформленим індосаментним рядом до позивача про виконання ним свого зобов'язання за цим векселем.

Наприклад, як вбачається з матеріалів справи, до позивача звернулося ТОВ «Євросіті Інвест», на підставі чого згідно акту пред'явлення векселів до платежу від 02.09.2013 р. відбулося погашення векселя АА1871792, який був первинно виданий на користь ТОВ «Лєком Т» (а. с. 56).

Натомість, відповідач зазначив в акті перевірки, що ТОВ «Лєком Т» визнано банкрутом рішенням господарського суду 04.12.2012 року.

Очевидним є факт, що визнання банкрутства контрагента (індосанта), відбулося значно раніше, ніж позивач погасив свої зобов'язання, що виникли первинно перед ним на користь індосата, яким заявлено вимогу.

До апеляційної скарги позивачем додано платіжні доручення, які свідчать про те, що процес погашення зобов'язань за векселями триває і на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду.

Вказаний факт повністю спростовує рішення суду першої інстанції в цій частині, а тому підлягає скасуванню з одночасним задоволенням вимог позивача.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема віднесення до безнадійної кредиторської заборгованості зобов'язань за векселями, при цьому висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку про вирішення питання про стягнення на користь позивача документально понесених судових витрат у порядку ст. 94 КАС України.

В резолютивній частині рішення судом першої інстанції вирішено питання про стягнення з позивача на користь Державного бюджету України недоплаченого судового збору при подачі позову за вирахуванням частини суми, що відповідає задоволеним позовним вимогам.

Зважаючи на часткове скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що сума 1835, 19 грн. стягненню з позивача не підлягає, натомість фактично понесені витрати позивачем у сумі 2894, 81 грн. підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і висновки не у повній мірі відповідають обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а постанова - частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254, 267 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008702204 від 16.12.2013 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008702204 від 16.12.2013 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати.

В цій частині ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіанвест" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16 грудня 2013 року №0008702204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1001941,40 грн., у тому числі за основним платежем на 801554,10 грн., штрафні (фінансові) санкції - 200387,30 грн.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 р. залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест" (ЄДРПОУ 21631911. Адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 65) судовий збір у розмірі 2894,81 грн. (дві тисячі вісімсот дев'яносто чотири гривні 81 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст постанови виготовлено 07 серпня 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.