Постанова № 40062353, 28.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2014 р. Справа № 922/884/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Коваленко А.О. за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" м. Харків (вх. №1362 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 р. у справі № 922/884/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнівес" м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" м. Харків

про стягнення 5 606,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.05.14 р. по справі № 922/884/14 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" 3844,97 грн. коштів та 1827 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати в повному обсязі рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 р. по справі № 922/884/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що місцевим господарським судом при визначенні розміру збитків не прийнятий до уваги висновок експертного автотоварознавчого дослідження ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса та не враховано положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів; відповідач вважає, що висновок фахівця-автотоварознавця Шаповал В.І. № 613 від 28.08.2013 р., на який посилається позивач та який покладено в основу рішення, складено з порушенням вказаної Методики щодо вартості відновлювального ремонту. Крім того, відповідач вважає, що розмір ПДВ було вирахувано ним правомірно, посилаючись при цьому на положення п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. При цьому зазначає, що характер та обсяг отриманих в результаті ДТП збитків позивачем було визначено на підставі звіту по визначенню вартості відновлюваного ремонту № 613 від 28.08.2013 р., яким вартість відновлюваного ремонту автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 складає 12599,03 грн., який був складений у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів від 24.11.2003 р. № 142/5/2092. Також позивача вказує на те, що положення п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулюють здійснення саме страхового відшкодування потерпілій особі, тоді як в даному випадку мова йде про стягнення грошової суми в порядку регресу.

Крім того, позивач просив суд розглядати справу без участі його представника, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку останнього.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.07.2014 р.

Позивач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 31 липня 2013 року о 09:10 у м. Харкові по вул. Сумській сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобілів Фольксваген Пасссат н/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6, що підтверджується довідкою № 9240101.

Згідно постанови Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.

Майнові інтереси власника автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 на момент ДТП були застраховані в ПАТ "Страхова компанія "Юніверс" на підставі укладеного договору № 085-А/13/ХВ від 11.06.2013 р., у відповідності до умов якого позивач взяв на себе зобов"язання виплатити страхове відшкодування при настанні страхового випадку, в тому числі "збитки внаслідок ДТП".

Пошкодження автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 було визнано позивачем страховим випадком, що підтверджується страховим актом № А-1102/ХВ від 05.09.2013 р., з настанням якого відповідно до умов договору страхування, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про страхування», п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України виник обов'язок позивача здійснити виплату страхового відшкодування за заявою страхувальника в межах заявлених збитків.

Характер та обсяг отриманих збитків в результаті ДТП підтверджується Звітом визначенню вартості відновлюваного ремонту № 613 від 28.08.2013 р., який був складений у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, згідно з яким вартість відновлюваного ремонту автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 складає 12599,03 грн.

Таким чином, за заявою страхувальника страховиком на підставі розрахунку було виплачено страхове відшкодування в сумі 5606,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1199 від 09.09.2013 р., в графі "призначення платежу" якого зазначено:"Відшкод. ТОВ "Енергоінвестпроект" за дог. 085-А/13/ХВ від 11.06.2013 р. по Mercedes-Benz GL350CD14Matic р.н. НОМЕР_1 без ПДВ".

Цивільно- правова відповідальність власника автомобіля Фольксваген Пасссат н/з НОМЕР_2 застрахована відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних засобів № АС/0017704.

Згідно з даним полісом розмір франшизи складає 1000 грн.

Враховуючи цей факт, позивач, до якого перейшли права потерпілого, на підставі ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією № 182-21/13 від 02.09.2013 р. з вимогою сплатити страхове відшкодування.

Відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування частково на суму 761,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6728 від 17.12.213 р.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків щодо повної виплати страхового відшкодування, у відповідача виникла заборгованість у сумі 3844,97 грн., що і стало підставою звернення позивач для звернення до господарського суду з відповідним позовом, який обґрунтований нормами ч. 1 ст. 1191, 993, 1187, Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди, несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та в порядку Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Виходячи з цього суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою в розумінні ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного Кодексу України, в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є саме відповідач, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що наданими позивачем доказами доведено наявність передбачених законом умов для стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, тому позовні вимоги у сумі 3844,97 грн. визнані місцевим господарським судом такими, що підлягають задоволенню.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини з приводу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, які регулюються главою 67 Цивільного кодексу України, Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Згідно ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регрес (зворотна вимога) - це право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і обов'язок останнього виконати цю вимогу.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом страхування за укладеним з ним договором.

Пошкодження автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 було визнано позивачем страховим випадком, що підтверджується страховим актом № А-1102/ХВ від 05.09.2013 р., з настанням якого відповідно до умов договору страхування виник обов'язок позивача здійснити виплату страхового відшкодування за заявою страхувальника в межах заявлених збитків.

Таким чином, за заявою страхувальника страховиком на підставі розрахунку було виплачено страхове відшкодування в сумі 5606,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1199 від 09.09.2013 р.

Оскільки винна особа у ДТП має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, а отже, відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди, несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та в порядку Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне зазначено і в ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Виходячи із цього, відповідальною особою в розумінні ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного Кодексу України, в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є саме відповідач.

Згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією, до яких, поміж іншого, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Характер та обсяг отриманих збитків в результаті ДТП підтверджується Звітом визначенню вартості відновлюваного ремонту № 613 від 28.08.2013 р., згідно з яким вартість відновлюваного ремонту автомобіля Мерседес Бенз 350, н/з НОМЕР_1 складає 12599,03 грн.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що вказаний звіт був складений у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів під 24.11.2003 № 142/5/2092. Дані, зазначенні у ремонтній калькуляції чітко відображають суму завданих збитків.

Слід звернути увагу на те, що згідно із ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Як свідчать матеріали справи, 08.10.2013 р. відповідачем було отримано претензію від позивача (а.с. 87), в якій було зазначено про факт скоєння ДТП.

Однак, відповідачем в порушення ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не було вжито заходів по встановленню обставин, причин і розміру збитків, завданих внаслідок ДТП.

Як зазначено Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували складений звіт по визначенню вартості відновлювального ремонту № 613 від 28.08.2013, не надано доказів про звернення відповідача до позивача, або страхувальника з заявою про огляд транспортного засобу, в зв'язку з чим експертне дослідження № 9517 від 13.11.2013 (складене через чотири місяці після ДТП), на яке посилається відповідач, не може вважатися доказом на підтвердження розміру збитків в результаті ДТП.

Крім того, нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки. З положень згаданого Закону вбачається, що під оціненою шкодою із ньому розуміється передусім шкода, оцінена страховою компанією (позицій викладена в постанові ВГСУ у справі № 910/3655/13 ).

До того ж, Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на підставі розрахунку було виплачено страхове відшкодування в сумі 5606,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1199 від 09.09.2013 р., в графі "призначення платежу" якого зазначено:"Відшкод. ТОВ "Енергоінвестпроект" за дог. 085-А/13/ХВ від 11.06.2013 р. по Mercedes-Benz GL350CD14Matic р.н. НОМЕР_1 без ПДВ" (а.с. 55).

Відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування частково на суму 761,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6728 від 17.12.213 р.

Колегія суддів апеляційного господарського суду визнає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що до стягнення в порядку регресу з відповідача, як страховика, яким застраховано відповідальність винної особи належить сума з розрахунку: 5606,02 грн. (вартість матеріального збитку) - 1000,00 грн. (франшиза встановлена полісом № АС/0017704.) - 761,05 грн.(сума сплаченого відповідачем страхового відшкодування) = 3844,97 грн.

Твердження апелянта про вирахування з суми виплаченого страхового відшкодування ПДВ колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ПДВ згідно рахунку фактури, ремонтної калькуляції нараховано по господарських операціях з придбання запчастин та матеріалів та виконання робіт необхідних для відновлення автомобіля, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та відповідає вимогам ст.ст.180,185 Податкового кодексу України. Страхувальнику, згідно договору страхування виплачено страхове відшкодування в сумі витрат понесених на відновлювальний ремонт автомобіля без нарахування ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 1199 від 09.09.2013 р.. Отже, апелянт помилково ототожнює господарські операції з купівлі-продажу запчастин та матеріалів та виконання робіт по ремонту КТЗ з господарською операцією по виплаті страхового відшкодування, яка випливає з договору страхування.

До того ж, дійсно згідно із її. 36.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на який посилається відповідач, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується па суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Проте, дана норма регулює здійснення саме страхового відшкодування страховиком потерпілій особі, тоді як в даному випадку мова йде про стягнення грошової суми в порядку регресу та, як зазначалось вище, реальним підтвердженням суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення № 1199 від 09.09.2013 р., з якого вбачається здійснення страхового відшкодування без нарахування ПДВ.

Отже, відповідач не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених в апеляційній скарзі вимог. Наведені ним доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 р. у справі № 922/884/14 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 р. у справі № 922/884/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 28 липня 2014 року

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.