Постанова № 40060994, 16.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2014 року м.Львів № 813/1424/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Гуменюк В.М., представників позивача Стефанюк Ю.В., Турянська Н.С., представника відповідача Рождественська Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Сяйво» до державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського комунального підприємства «Сяйво» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000422380 від 08.04.2011 року та № 0001112302/0/13050, № 0001102302/0/13054 від 11.04.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки усі необхідні первинні документи на підтвердження досліджуваних під час податкової перевірки господарських операцій були вилучені у позивача у 2009 році працівниками СВ ПМ ДПА у Львівській області під час проведення обшуку. Відсутність вилучених документів не є підставою для визнання податковим органом нікчемними договорів позивача із його контрагентами та висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Стверджує про відсутність із боку позивача порушень, встановлених у Акті податкової перевірки, відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у запереченні, поданому представником відповідача у судовому засіданні 09.04.2014 року, де вказано, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем податку на додану вартість всього в сумі 227474 грн., заниження податку на прибуток на загальну суму 7582 грн., а також встановлено несвоєчасність оприбуткування готівки в касі підприємства в сумі 3269 грн. Відповідач стверджує про достатність підстав для висновку про порушення податкового законодавства, описаного у Акті податкової перевірки. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Львівське комунальне підприємство «Сяйво» зареєстровано 16.12.2002 року, що підтверджено копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серія АВ № 375141 від 11.06.2013 року. Позивача узято на облік в органах ДПС 27.12.2002 року за № 32262674.

У період з 24.01.2011 року по 21.03.2011 року Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку Львівського комунального підприємства «Сяйво», про що складено Акт № 740/23-2/32262674 від 28.03.2011 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 7582 грн.; вимог п. 1.11. ст.1, п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 227474 грн., а також вимог п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року, в результаті чого несвоєчасно оприбутковано готівку в касі підприємства в сумі 3269 грн.

08.04.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 740/23-2/32262674 від 28.03.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000422380, яким за порушення п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 16345,50 грн.

11.04.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 740/23-2/32262674 від 28.03.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001102302/0/13054, яким за порушення п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток в сумі 9477,50 грн., у тому числі основний платіж 7582 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1895,50 грн.

11.04.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 740/23-2/32262674 від 28.03.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001112302/0/13050, яким за порушення п. 1.11. ст.1, п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість в сумі 284342,50 грн., у тому числі основний платіж 227474 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 56868,50 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. п. 5.6.1. п. 5.6. ст. 5 цього ж Закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Відповідно до п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат платника податку належать суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 1.11. ст. 1 цього ж Закону касовий метод - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно з п. п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 11.11. ст. 11 цього ж Закону тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Стосовно твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у сумі 7582 грн. у зв'язку із порушення п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, Судом встановлено наступне.

Відповідачем у акті податкової перевірки встановлено завищення позивачем валових витрат по товарах, одержаних від ПП «Львів Проектбуд Реставрація», на загальну суму 24315 грн. Податковий орган стверджує про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Львів Проектбуд Реставрація» договорів та про відсутність у позивача можливості фактичного отримання товарів від ПП «Львів Проектбуд Реставрація».

Позивачем долучено до матеріалів справи копії:

- договору на виконання ремонтно-будівельних робіт № 1 від 01.08.2008 року, укладеного ЛКП «Сяйво» (замовник) та ПП «Львів Проектбуд Реставрація» (підрядник) про ремонт покрівлі в ж/б по вул. Ганкевича, 7 з додатком № 1;

- податкової накладної № 742 від 18.09.2008 року на суму 17650 грн.;

- договірної ціни, локального кошторису, відомості ресурсів, дефектного акта, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акта приймання виконаних підрядних робіт до договору № 1 від 01.08.2008 року;

- договору на виконання ремонтно-будівельних робіт № 07/21 від 21.07.2009 року, укладеного ЛКП «Сяйво» (замовник) та ПП «Львів Проектбуд Реставрація» (підрядник) про ремонт покрівлі в ж/б по вул. Ливарній, 5 з додатком № 1;

- податкової накладної № 0200 від 31.07.2009 року на суму 2200 грн.;

- договірної ціни, локального кошторису, відомості ресурсів, дефектного акта, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акта приймання виконаних підрядних робіт до договору № 07/21 від 21.07.2009 року;

- договору на виконання ремонтно-будівельних робіт № 2 від 01.09.2008 року, укладеного ЛКП «Сяйво» (замовник) та ПП «Львів Проектбуд Реставрація» (підрядник) про ремонт м'якої покрівлі в ж/б по вул. Ганкевича, 5;

- податкової накладної № 743 від 18.09.2008 року на суму 6000 грн.;

- договірної ціни, локального кошторису, відомості ресурсів, дефектного акта, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акта приймання виконаних підрядних робіт до договору № 2 від 18.09.2008 року;

- податкових накладних № 0146 від 11.06.2009 року на суму 1656 грн., № 0328 від 29.10.2009 року на суму 1672,80 грн.;

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів;

- виписок із банківського рахунку про оплату товарів та робіт, придбаних у контрагента ПП «Львів Проектбуд Реставрація».

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази Суд дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат по товарах, одержаних від ПП «Львів Проектбуд Реставрація», на загальну суму 24315 грн. Відтак, адміністративний позов у цій частині підлягає до задоволення.

Стосовно твердження відповідача про порушення позивачем п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Судом встановлено наступне.

Відповідачем у акті податкової перевірки встановлено завищення у податковій декларації з податку на прибуток витрат на оплату праці на загальну суму 4398 грн. та витрат відрахування до фондів державного загальнообов'язкового страхування на загальну суму 1614,07 грн. у зв'язку із преміюванням працівників позивача, які були притягнуті до дисциплінарної відповідальності (оголошено догани) відповідно до наказу № 29-к від 20.08.2010 року (аркуш 14 Акта податкової перевірки).

Позивачем надано до перевірки та долучено до матеріалів справи копії :

- наказу № 16-к від 09.08.2010 року про преміювання працівників за 100% збір коштів у липні 2010 року;

- рахунку 661 Розрахунки по заробітній платі - розрахункової відомості за серпень 2010 року.

Дослідивши долучені до матеріалів справи докази Суд дійшов висновку, що станом на 09.08.2010 року (дата видання наказу про преміювання працівників позивача) до працівників позивача, зазначених у Акті податкової перевірки, не було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, оскільки таке мало місце лише 20.08.2010 року (наказ № 29-к від 20.08.2010 року). Відтак, твердження відповідача про порушення позивачем п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не знайшло свого підтвердження в ході розгляду адміністративної справи, а адміністративний позов у цій частині слід задовольнити.

Стосовно твердження відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 227474 грн. у зв'язку із порушення вимог п. 1.11. ст.1, п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, Судом встановлено наступне.

Податковий орган у Акті податкової перевірки стверджує, що позивачем порушено вимоги п. 1.11. ст.1, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», занижено базу оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг для ЖЕКів за касовим способом за 2009 рік на загальну суму 167751 грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії:

- касових книг за 2009 рік про отримання коштів за надання послуг з постачання холодної та гарячої води, електроенергії, опалення, вивезення сміття, квартирну плату;

- реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за 2009 рік;

- актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, складених ЛКП «Сяйво» та Залізничним відділом соціального захисту населення Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради за 2009 рік;

- актів звірки розрахунків між ЛКП «Сяйво» та установою нарахування субсидій за 2009 рік;

- актів звірки взаємних розрахунків складених ЛКП «Сяйво» та МКП «Львівводоканал» за 2009 рік;

- актів на виконання послуг з касового та розрахункового обслуговування, пов'язаних зі збором коштів з населення за централізоване опалення та гаряче водопостачання за 2009 рік;

- актів форми «№2-пільга» витрат на відшкодування збитків, пов'язаних з наданням пільг.

Дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази Суд дійшов висновку, що позивачем дотримано порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг), визначених у пункті 11.11 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» за касовим способом. Суми коштів, отримані від кінцевих споживачів (громадян) за надані послуги з урахуванням субсидій, включались до податкового зобов'язання з податку на додану вартість по факту надходження від споживачів (громадян). Судом під час розгляду адміністративної справи встановлено, що суми коштів, зазначені у касових книгах, відповідають податковим зобов'язанням, зазначеним у податковій звітності позивача з податку на додану вартість за відповідний період. З огляду на наведене, Суд вважає безпідставним твердження відповідача про заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг для ЖЕКів за касовим способом за 2009 рік на загальну суму 167751 грн. Відтак, адміністративний позов у цій частині підлягає до задоволення.

Податковий орган у Акті податкової перевірки стверджує, що позивачем порушено вимоги п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 59723 грн. Відповідач зазначає, що станом на 28.03.2011 року позивачем не надано до перевірки первинних документів на підтвердження господарських операцій із придбання товарів та послуг у контрагентів ЛКП «Залізничнетеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал», ЛМЕМ ВАТ ЛОЕ, КМП «Збиранка», ЛКП «РАС». Також стверджує про те, що первинні документи на підтвердження досліджуваних під час податкової перевірки господарських операцій були вилучені у позивача у 2009 році працівниками СВ ПМ ДПА у Львівській області під час проведення обшуку.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 44.6. ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З огляду на наведену норму Податкового кодексу України у податкового органу відсутні підстави стверджувати про неподання позивачем до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження господарських операцій, що є об'єктом перевірки, оскільки такі були вилучені у позивача у 2009 році працівниками СВ ПМ ДПА у Львівській області під час проведення обшуку.

На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме договори, податкові накладні, рахунки, акти виконання робіт, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, платіжні документи.

Наявні у матеріалах справи докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Відтак, адміністративний позов у цій частині підлягає до задоволення.

Окремо Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів позивача з контрагентами, зазначеними у Акті податкової перевірки, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом у акті перевірки від 28.03.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо виконання робіт та поставки товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, зазначеними у Акті податкової перевірки, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Стосовно твердження відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року, в результаті чого несвоєчасно оприбутковано готівку в касі підприємства в сумі 3269 грн., Судом встановлено наступне.

Відповідач стверджує, що позивачем проводився облік готівки в сумі 3269,10 грн. у касовій книзі за операціями одержання готівки не у день складання прибуткових касових ордерів та листів. У Акті податкової перевірки посадовими особами відповідача зазначено, що 03.08.2009 року у касовій книзі обліковано готівку в сумі 3269,10 грн. на підставі прибуткового касового ордеру № 953 від 03.07.2009 року.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії прибуткового касового ордера № 953 від 03.08.2009 року на суму 3269,10 грн., Z-звіту від 03.08.2009 року про оприбуткування 3269,10 грн., касової книги за 03.08.2009 року (лист 44) із зазначенням прибуткового касового ордера № 953 від 03.08.2009 року на суму 3269,10 грн.

Вказані докази свідчать про дотримання позивачем вимог п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні та про своєчасне оприбуткування готівки в касі підприємства на суму 3269,10 грн. На пропозицію суду відповідачем не надано доказів підставності твердження про вчинення позивачем згаданого порушення. З огляду на наведене, адміністративний позов у частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000422380 від 08.04.2011 року слід задовольнити.

Обставини, викладені у Акті податкової перевірки № 740/23-2/32262674 від 28.03.2011 року стосовно порушення позивачем п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.11. ст.1, п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 49, 70 КАС України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000422380 від 08.04.2011 року та № 0001112302/0/13050, № 0001102302/0/13054 від 11.04.2011 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.6.1. п. 5.6., п. п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.11. ст.1, п. п. 7.2.1. п. 7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 2.6., п. 3.3., п. 3.10., п. 4.3. Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постанова :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000422380 від 08.04.2011 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0001112302/0/13050 від 11.04.2011 року.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0001102302/0/13054 від 11.04.2011 року.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Львівського комунального підприємства «Сяйво» (ЄДРПОУ 32262674, м. Львів, вул. Сяйво, буд. 21) 2310 (дві тисячі триста десять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 20 червня 2014 року.

Суддя Сподарик Н.І.