Постанова № 40060983, 16.06.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року (12 год. 20 хв.)Справа № 808/9482/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сіпаки А.В.,

при секретарі судового засідання Горбовій І.С.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

представників відповідача Шпаченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 15.11.2013

№ 0008131702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 228 142, 66 грн., у тому числі 182 106, 13 грн. - за основним платежем та 46 036, 53 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0008121702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 503 177, 50 грн., у тому числі 402 542 грн. - за основним платежем та 100 635, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0008161702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 12772,34 грн., у тому числі 11915,29 грн. - за основним платежем та 857,05 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві, та заяві про уточнення підстав адміністративного позову.

В обґрунтування своїх доводів, представники позивача зазначали, що по-перше, основним видом його господарської діяльності є надання послуг з перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом. З метою забезпечення надання транспортних послуг позивачем у 2011-2012 року всього було придбано 251521,99 літрів дизельного палива, а також автозапчастини на загальну суму 71 485 грн. Факт придбання палива та автозапчастин підтвердженні належним чином оформленими первинними документами, які були надані під час перевірки і правомірність складення яких ДПІ не оспорюється. Зазначене дизельне пальне та автозапчастини були використані у господарській діяльності з перевезення вантажів, що також підтверджується належним чином складеними первинними документами, які надавалися до перевірки.

А, отже, відповідно до приписів ПК України кошти, витрачені на придбання вказаного дизпалива та автозапчастин, були віднесені до складу витрат, що пов'язані з господарською діяльністю (безпосередньо пов'язані з отриманням доходів), а суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням вказаних товарів, - до складу податкового кредиту з ПДВ.

По-друге, ДПІ у Акті перевірки зазначено порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст., 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Однак, ні конкретний зміст виявленого порушення ні розрахунок суми несплаченого єдиного внеску у Акті перевірки не зазначено. Також ДПІ у Акті перевірки не наведено жодного доказу, який би підтверджував факт вчинення ФОП ОСОБА_5 зазначених порушень, а, отже, висновок ДПІ про наявність цих порушень є необґрунтованим та безпідставним.

Позивач вважає, що висновки ДПІ, викладені у Акті перевірки та оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, суперечать чинному законодавству, а, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення з протиправними, у зв'язку з чим мають бути скасованими.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав зазначених у письмових запереченнях, зазначає, що фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до ч.11ст.8 зазначеного закону єдиний внесок встановлюється у розмірі 34.7 відсотка бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, висновки викладені у акті перевірки є правомірними, відповідають вимогам чинного податкового законодавства України, та є підставою для винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.160 КАС України,16.06.2014 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

На виконання ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України".

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 07.10.2013 по 18.10.2013 співробітниками Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (надалі - ДПІ) проведено документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_5 (НОМЕР_4) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2012 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного і та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 582/08-27-17-02-2761505999 від 01.11.2013.

В ході проведеної перевірки встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5:

1) п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, підприємець включив до складу валових витрат суми за придбаний товар, який відповідно до даних перевірки не приймав участь у господарській діяльності, та на кінець перевіряємого періоду відсутній у залишках товарних запасів, що призвело до заниження до сплати податку з доходів фізичних осіб на суму 182 106,13 грн., в т.ч. за:

2011 рік у сумі - 76 756,33 грн.,

2012 рік у сумі - 105 349,8 грн.

2) п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 402 542 грн., в т.ч. за: лютий 2011 року в сумі 1625 грн.; березень 2011 року в сумі 3654 грн.; квітень 2011 року в сумі 13418 грн,; травень 2011 року в сумі 29740 грн.; червень 2011 року в сумі 23726 грн.; липень 2011 року в сумі 21955 грн.; серпень 2011 року в сумі 20310 грн.; вересень 2011 року в сумі 15796 грн.; жовтень 2011 року в сумі 10743 грн.; листопад 2011 року в сумі 17 806 грн.; грудень 2011 року в сумі 14623 грн.; січень 2012 року в сумі 13232 грн.; лютий 2012 року в сумі 1346 грн.; березень 2012 року в сумі 15837 грн.; квітень 2012 року в сумі 23728 грн.; травень 2012 року в сумі 34987 грн.; червень 2012 року в сумі 22696 грн.; липень 2012 року в сумі 27521 грн.; серпень 2012 року в сумі 23897 грн.; вересні 2012 року в сумі 22958 грн.; жовтень 2012 року в сумі 16645 грн.; листопад 2012 року в сумі 13507 грн.; грудень 2012 року в сумі 12792 грн.;

3) п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 915,29 грн., у т.ч.:

за 2011 рік в сумі 5 225,82 грн.,

за 2012 рік в сумі 6 689,47 грн.

Зважаючи на виявлені порушення на підставі матеріалів перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення рішення від 15.11.2013 №0008131702, №0008121702, та №0008161702.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначається, що на порушення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України фізичною особою-підприємцем включено до складу валових витрат суми за придбаний товар, який відповідно до даних перевірки не приймав участь у господарській діяльності, та на кінець перевіряємого періоду відсутній у залишках товарних запасів, що призвело до заниження до сплати податку з доходів фізичних осіб на суму 182106,13 грн.

Відповідно до п.1 ст.176 ПКУ платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування встановлено відсутність обліку доходів та витрат на час перевірки, чим порушено п.1 ст.176 абз.5 п.6 ст. 128 ГК.

Як свідчать матеріали справи, перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження діяльності у ФОП ОСОБА_5, відображеного в розділі III податкової декларації за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. та додатку 5, 7 до декларації, встановлено завищення оподатковуваного доходу у сумі 182106,13 грн., у т.ч. за 2011 рік у сумі - 76756,33 грн., за 2012 рік у сумі - 105349,8 грн.

Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).

Тобто, норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

Згідно із пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.1. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами веде бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приватним підприємцем ОСОБА_5 до перевірки надані первинні документи, які підтверджують фактичні витрати на придбання палива та товарів, що використовувались у підприємницькій діяльності, відомості нарахування заробітної плати, чеки та квитанції про сплату за товари.

За даними перевірки правильності визначення витрат відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 встановлено розбіжності.

Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до витрат суми грошових коштів на придбання дизельного палива у сумі 1 941 223,86 грн.

Так у 2011р.-2012р. придбано 251521,99 л. дизельного палива.

При співставленні фактичних витрат палива за 2011 рік. 2012 рік. відповідно до наданих товарно-транспортних накладних, податкових накладних та норм витрат палива, згідно Норм витрат палива та смазочних матеріалів на автомобільному транпорті, затвердженого наказом Міністерства транспорт) та зв'язку України від 10.02.98 № 43 (далі Положення №43) та палива, яке включено позивачем у 2011 - 2012 до складу валових витрат, встановлено розбіжність 127 892.79 літри на суму 1 026 502,8 грн.

Таким чином, встановлено що ФОП ОСОБА_5 включив до складу витрат витрати пов'язані з придбанням дизельного палива в сумі 1 026 502,8 грн., яке відповідно до даних перевірки не приймало участь у господарській діяльності, та на кінець перевіряємого періоду відсутнє у залишках товарних запасів, що порушує вимоги п.177.2 ст.177 ПКУ.

В ході перевірки встановлено що ФОП ОСОБА_5 включив до складу витрат витрати пов'язані з придбанням автозапчастин у ТОВ "ІNТЕR САRS UKRAINE" (код ЄДРПОУ 30865632), який не використовувався в господарській діяльності, для отримання доходу в сумі 71 485 грн., який відповідно до даних перевірки не приймало участь у господарській діяльності, та на кінець перевіряємого періоду відсутнє у залишках товарних запасів, що порушує вимоги п.177.2 ст.177 ПКУ.

Відповідно до п.177.2 ст.177 об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Таким чином, суд вважає правомірними висновки податкового органу, що ФОП ОСОБА_5 включив до складу витрат витрати пов'язані з придбанням дизельного палива, яке відповідно до даних перевірки не приймало участь у господарській діяльності, та на кінець перевіряємого періоду відсутнє у залишках товарних запасів, що порушує вимоги п.177.2 ст.177 ПКУ.

Щодо податку на додану вартість

Як свідчать матеріали справи, основним видом господарської діяльності позивача є надання послуг з перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом.

В ході проведеної перевірки повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 встановлено його завищення всього у сумі 402542,00 грн., у зв'язку з придбанням приватним підприємцем товару - автозапчастин та дизельного палива, який не використовувався в господарській діяльності для отримання доходу.

Зважаючи на виявлені порушення, ФОП ОСОБА_5 було надано запит від 30.10.2013 про надання пояснень та їх документального підтвердження, але станом відповіді позивачем не надано. На підставі п.п.44.6 ст.44 ПКУ, податковий орган правомірно дійшов висновку про відсутність документів, що підтверджують використання товару у господарській діяльності платника податків.

Відповідно до п. 14.1.181, п. 14.1.18 Податкового кодексу України (далі ПКУ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами указаної статті встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Як було зазначено вище, ст. 177 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій а не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст. 138 розділу III ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 я.138.10, п.138.11 ст.138 ПКУ.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 11 Кодексу.

Нормами положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30.03.1998 №102, визначено порядок проведення технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів, що поширюється на юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів, незалежно від форми власності.

Згідно із п.1.3 ч.1 зазначеного положення технічне обслуговування - комплекс операцій чи операція з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання і транспортування.

Таким чином, зважаючи на приписи п.138.1 ст.138 ПКУ, витрати на технічне обслуговування автомобіля відносяться до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності.

Крім того, пп. 139.1.5 п.139.1 ст. 139 ПКУ передбачено, що не включаються до складу витрат зокрема витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі ст. 144-148 ПКУ, з урахуванням п.146.11 і 146.12 ст.146 та п.148.5 ст.148 ПКУ.

Згідно із п.1 ст.325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, в тому числі нерухомого майна комерційного призначення, за винятком окремих видів майна які відповідно до закону не можуть їм належати.

Тож, ЦК України не встановлює такого суб'єкта права приватної власності як фізична особа-підприємець.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірним висновок податкового органу, що фізичні особи-підприємці, що перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу витрат витрати, що пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування тощо).

Таким чином, у порушення вказаних вище приписів.198,3, п. 198,4 ст. 198 ПКУ, ФОП ОСОБА_5 протягом перевіряємого періоду користувався правом на нарахування податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів не маючи мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тим самим завищив податковий кредит за перевіряємий період на суму 402542 грн.

Отже, доказами у їх сукупності підтверджується правомірність нарахування податковим органом податку на додану вартість позивачу.

Щодо сплати єдиного внеску

За приписами п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.11 ст.8 зазначеного закону єдиний внесок встановлюється у розмірі 34.7 відсотка бази нарахування єдиного внеску.

Базою нарахування єдиного внеску, згідно ст. 7 закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає правомірним нарахування позивачу грошового зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатом розгляду справи, суд вважає спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності та на виконання норм чинного законодавства України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач дійшов законних та обґрунтованих висновків в ході перевірки та правомірно виніс оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення.

А, відтак, підстави щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у суду відсутні.

Судовій збір, сплачений позивачем, до відшкодування не присуджується.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 94, 158, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 06.08.2014.

Суддя А.В. Сіпака