Ухвала суду № 40058877, 06.08.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Зозуля Д.П.

Суддя-доповідач:Одемчук Є.В.

УХВАЛА

іменем України

"06" серпня 2014 р. Справа № 817/872/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Одемчука Є.В.

суддів: Бучик А.Ю.

Майора Г.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "02" червня 2014 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Модена" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року ПП "Модена" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 19.12.2012 року № 0005912342 та № 0005902342.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області форми "Р" № 0005912342 від 19.12.2012 року та форми "Р" № 0005902342 від 19.12.2012 року.

Не погоджуючись з даною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення відповідача прийнятті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийнятих рішень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

В період з 05.12.2012 року по 07.12.2012 року відповідачем проведена виїзна документальна позапланова перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП "Інформзв'язок" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 року по 30.06. 2012 року та ТОВ "Кемімпекс" за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року.

За результатами вказаної перевірки, складено акт № 643/22-200/31541926 від 11 грудня 2012 року, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- пп. 44.1 ст. 44 розділу І, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму 156695,00 грн.;

- пп.. 44.1 ст. 44 розділу І, п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 783475 грн. та в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на 164530 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 19.12.2012 року відповідачем прийнятті податкові повідомлення-рішення № 0005912342, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 235042,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0005902342, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 246795,00 грн.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що 16.05.2012 року та 01.06.2012 року між позивачем (Покупець) та ПП «Інформз'язок» (Продавець) укладено Договори купівлі-продажу (поставки) № 01/05-1, № 01/05-2 та № 01/06-1, згідно яких Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити асфальтобетон, бітум дорожній БНД 90/130 та товари будівельно-ремонтного призначення.

Факт виконання вказаних договорів підтверджуються податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та доказами подальшого використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Також встановлено, що 02.07.2012 року та між позивачем (Покупець) та ТОВ «Кемімпекс» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу (поставки) № 02/07-1, згідно якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари будівельно-ремонтного призначення.

Факт виконання вказаного договору підтверджуються податковими та видатковими накладними та доказами подальшого використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Посилання відповідача на відсутність товарно - транспортних накладних є безпідставним , оскільки оформлення та наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковим для цілей податкового обліку та не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Підпунктом 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1. ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Усі господарські операції позивача з придбання ТМЦ у вищезазначених контрагентів підтверджені первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність позивача щодо віднесення до складу витрат вартість ТМЦ придбаних у ПП "Інформзв'язок" та ТОВ "Кемімпекс".

Що стосується формування податкового кредиту з ПДВ по вищезазначених операціях колегія суддів зазначає.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Кодекс).

Так, згідно п. 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 Податкового кодексу України).

Як зазначалося вище, усі господарські операції підтверджені первинними документами позивача відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Зазначені документи, підтверджують взаємовідносини позивача з ПП "Інформзв'язок" та ТОВ "Кемімпекс", містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для даного виду господарських операцій, містять необхідні відомості про господарську операцію, підтверджують реальність руху активів учасників правовідносин, а відтак є первинними в розумінні закону.

Посилання податкового органу на нікчемність укладених договорів між позивачем і ПП "Інформзв'язок" та ТОВ "Кемімпекс" є також безпідставними.

Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Угода, укладена між позивачем та ПП "Інформзв'язок" та ТОВ "Кемімпекс" спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Висновки податкового органу, викладені в акті, на підставі якого прийнятті оспорюваніе податкові повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджених первинними документами.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення податкової дисципліни третіми особами не впливає на формування податкового кредиту позивача.

Чинне законодавство не передбачає, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі виконання платником податку усіх передбачених законом умов щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, не ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

З урахуванням законодавчого регулювання спірних правовідносин та встановлених у справі обставини щодо дотримання позивачем усіх визначених Податковим кодексом України умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства та при наявності належним чином складених податкових накладних, виданих платником податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень апелянта.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставами для її скасування.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "02" червня 2014 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.В.Одемчук

судді: А.Ю.Бучик

Г.І. Майор

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Приватне підприємство "Модена" вул.Свято-Преображенська, 210,с.Олександрія,Рівненський район, Рівненська область,35320

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул.Відінська,8,м.Рівне,33023

4-третій особі: - ,