Ухвала суду № 40058757, 17.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 р.Справа № 820/8491/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2014р. по справі № 820/8491/14

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Червоний Сердолік"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Червоний Сердолік" (далі - ТОВ "Червоний Сердолік", відповідач) про стягнення з відповідача адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 57032,16 грн. та пені в сумі 393,53 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 р. адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишено без задоволення.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на п.3 ст. 18, п. 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та вказує, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем подано до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2013 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2013 році становила 112 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а також кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 4 особи.

На думку позивача, відповідачем не виконано норматив робочих місць з працевлаштування інвалідів у кількості 4 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2013 рік становила 14258,04 грн., тому сума адміністративно-господарських санкцій становить 57032,16 грн. Останнім днем сплати санкцій було 15.04.2014 року, у зв'язку з чим було нараховано пеню за прострочення термінів сплати в розмірі 393, 53 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, по-перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до копій звітів відповідача за формою 3-ПН за період січень - грудень 2013 року, які містяться в матеріалах справи, товариство щомісячно інформувало Харківський міський центр зайнятості про наявність вакансій, в тому числі вакансій для інвалідів у кількості 5 вакансій - водіїв автотранспортних засобів, як це передбачено ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Зазначене свідчить про виконання ТОВ "Червоний Сердолік" належного інформування відповідних центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу в направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, що також підтверджується листом Харківського міського центру зайнятості від 03.06.2014 року № ХМЦЗ-03-15824-22/14, в якому, крім того, зазначено, що протягом 2013 року до ТОВ "Червоний Сердолік" не було направлено жодної особи з обмеженими фізичними можливостями. У вказаному листі також не зазначено про відмову відповідача у працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями за результатами направлень центру зайнятості.

З листа Харківського міського центру зайнятості від 21.05.2013 р. вбачається, що ТОВ "Червоний Сердолік" було направлено перелік працівників, які перебувають на обліку в службі зайнятості та бажають працювати, з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Проте, у зв'язку з тим, що ТОВ "Червоний Сердолік" має потребу у водіях автотранспортних засобів категорії Д, яких немає у списку, товариство не могло прийняти на роботу жодного із запропонованих робітників, про що зазначено у відповіді від 03.06.2013 року.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів", та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Згідно з ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2014р. по справі № 820/8491/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.