Ухвала суду № 40049631, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2014 року м. Київ К/800/49324/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 р. та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 р. по справі № А23/88 за позовом Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Нікопольської ОДПІ про скасування рішення №422/260/00186520-5150 від 21.05.1999 року, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 2164576,19 грн. та стягнуто фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 2164576,19 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 р. у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Нікопольською ОДПІ проведено перевірку ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», за результатами якої встановлено порушення позивачем п.65 Інструкції про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж митних кордонів України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України №44 від 31.05.1994 року.

На підставі вказаного відповідачем прийнято спірне рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення податкового законодавства.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №14-92 «Про податок на добавлену вартість» податок на добавлену вартість включається в ціну (тариф) товарів (робіт, послуг) за ставкою у розмірі 20 процентів до оподатковуваного обороту, який не включає податок на добавлену вартість.

Згідно з ч.2 ст.7 Декрету №14-92 сума податку на добавлену вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), і сумами податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва і обігу, та податку, за придбані і введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи. Якщо суми податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, придбані і введені в експлуатацію основні виробничі фонди та взяті на облік нематеріальні активи, перевищують суми податку, одержані від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), то різниця між ними з бюджетів не відшкодовується (крім випадків, зазначених у пункті 3 цієї статті).

Відповідно до п.65 Інструкції про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж митних кордонів України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України № 44 від 31.05.1994 року, яка діяла на час виникнення спірних відносин, при експортуванні товарів (робіт, послуг) за іноземну валюту підприємствами та організаціями як виробниками, так і підприємствами, що здійснюють посередницькі функції, суми податку на добавлену вартість, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на собівартість виробництва таких товарів (робіт, послуг), придбані і введені в експлуатацію з 06.01.1993 року основні виробничі фонди та взяті на облік нематеріальні активи, а також суми податку (підприємств, що здійснюють посередницькі функції), сплачені постачальникам цих товарів (робіт, послуг), підлягають відшкодуванню з відповідних бюджетів вказаним підприємствам або зараховуються в рахунок чергових платежів за умови надходження коштів в іноземній валюті на розрахунковий рахунок підприємств (копії розрахункових документів), подання вантажної митної декларації зі штампом митниці «пропуск дозволено», якщо не минув річний строк з дня оплати податку постачальникам.

Таким чином, вказаний пункт Інструкції регулював питання відшкодування з бюджету податку на добавлену вартість та зарахування податку в рахунок майбутніх платежів при здійсненні експортних операцій.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що суми податку на добавлену вартість, які були сплачені або підлягали сплаті позивачем на користь постачальників за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва і обігу, та податку за придбані і введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи, були враховані при визначенні суми ПДВ, що підлягала сплаті до бюджету у періодах придбання таких товарів (робіт, послуг), основних фондів та нематеріальних активів. В подальшому при здійсненні експортних операцій, за якими відбувалося погашення заборгованості шляхом зарахування зустрічних вимог, в т.ч. щодо деяких поставок на користь контрагентів, позивачем не заявлявся податок на добавлену вартість як до відшкодування з бюджету, так і до зарахування в рахунок майбутніх платежів.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 р. та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 р. по справі № А23/88 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.