Ухвала суду № 40047493, 23.07.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/1150/13-кГоловуючий у 1-й інстанції Гудкова Ю.Г. Провадження № 11-кп/789/162/14 Доповідач - Іващенко О.Ю.Категорія - ч.2 ст.289 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Іващенка О.Ю.

Суддів - Ваврів І. З., Очеретяний Є. В.,

при секретарі - Бріль В.Л.

з участю прокурора - Зубача А.Л.

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисника обвинуваченого

ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 на вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2014 року,-

ВстановиЛА

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, має малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, непрацюючого, навчається на 2 курсі ПТУ №34 в смт. Коропець Монастириського району Тернопільської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 03.07.2013 року за ч.1 ст.185 КК України до 100 годин громадських робіт;

- вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 03.10.2013 року за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки 6 місяців, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України і призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 03.10.2013 року у виді 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Застосований до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, до набрання вироком законної сили, залишено без змін.

Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користь держави процесуальні витрати за проведені експертизи на загальну суму 489,22 грн.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацючого, навчається на 2 курсі ПТУ №34 в смт. Коропець Монастириського району Тернопільської області, раніше не судимого, -

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України і призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_2 від покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки з покладенням обов'язків відповідно до ст.76 КК України.

Застосований до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, до набрання вироком законної сили, залишено без змін.

Відповідно оскаржуваного вироку суду першої інстанції, обвинуваченні ОСОБА_1, ОСОБА_2 17.10.2013 року близько 18.00 год. пішли на стадіон у АДРЕСА_1, де вживали алкогольні напої разом із знайомими ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У подальшому обвинувачений ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на велосипеді ОСОБА_6 поїхав до господарства ОСОБА_7, що в АДРЕСА_1, помітивши по дорозі біля домогосподарства потерпілого ОСОБА_8 автомобіль марки "ВАЗ - 2106", р.н.з. НОМЕР_1, належний останньому.

З метою незаконного заволодіння даним автомобілем обвинувачений ОСОБА_2 зателефонував до ОСОБА_1 та домовився із ним про спільне скоєння даного злочину.

При цьому обвинувачений ОСОБА_1, будучи раніше судимим за вчинення злочинів проти власності, на шлях виправлення не став, повторно вчинив злочин, вступивши у злочинну змову, спрямовану на незаконне заволодіння транспортним засобом, із обвинуваченим ОСОБА_2

З метою незаконного заволодіння чужим транспортним засобом, а саме належним потерпілому ОСОБА_8 транспортним засобом марки "ВАЗ - 2106", р.н.з. НОМЕР_1, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 17.10.2013 року близько 20:30 год. перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прийшли до господарства потерпілого ОСОБА_8, що в АДРЕСА_1, де умисно, за попередньою змовою між собою, підійшли до автомобіля марки "ВАЗ - 2106", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_8, та протиправно вилучили його з місця стоянки, не маючи дозволу на його керування, всупереч волі власника, скориставшись його відсутністю, відіпхавши даний автомобіль на ділянку дороги поблизу господарства ОСОБА_9

У подальшому обвинувачені ОСОБА_2 і ОСОБА_1 сіли в салон автомобіля "ВАЗ - 2106", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_8, де обвинувачений ОСОБА_2, завівши двигун автомобіля за допомогою ключів, які перебували в замку запалювання, отримав можливість керувати вказаним автомобілем та здійснювати на ньому рух.

Встановивши контроль над транспортним засобом, обвинувачений ОСОБА_2, який перебував за кермом автомобіля, та ОСОБА_1 - на передньому пасажирському сидінні, втекли з місця вчиненні злочину, поїхавши у напрямку м. Монастириська, чим спричинили потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 12 470 грн.

По дорозі до м. Монастириська, за кермо автомобіля пересів обвинувачений ОСОБА_1, направившись у центр м. Монастириська в напрямку м. Івано-Франківськ.

У с. Діброва Тлумацького району Івано-Франківської області на автозаправній станції "WOG" зупинились, щоб заправити бензин, після чого обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжили рух викраденим автомобілем в напрямку Івано-Франківської області.

Проїхавши декілька метрів двигун автомобіля вимкнувся, у зв'язку з чим обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали його штовхати, щоб завести накатом. Саме в цей час їх було виявлено працівниками Монастириського РВ УМВС України в Тернопільській області.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 просить оскаржуваний вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2014 року скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Одночасно просить скасувати запобіжний захід у виді домашнього арешту обраний ОСОБА_1 В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що в процесі розгляду даного кримінального провадження судом не здобуто доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 незаконно заволодів транспортним засобом потерпілого. Також, у вироку суду не вірно описано показання свідка ОСОБА_10, оскільки вона у своїх показаннях жодного разу не стверджувала про те, що бачила що підсудні намагалися завести автомобіль потерпілого, але він не заводився, а також те що вони його відпихали. Також спотворено показання свідка ОСОБА_9, яка жодного разу не стверджувала, як це зазначає суд у вироку, що коли до неї прибігла сусідка ОСОБА_10 то наказала їй скоро виходити на двір бо там "пхають" автомобіль потерпілого, та те, що коли вона вибігла на двір побачила двох хлопців, які сідали в салон автомобіля потерпілого. Судом безпідставно та немотивовано не взято до уваги показання свідка ОСОБА_6, якими спростовується той факт, що саме ОСОБА_1 разом із обвинуваченим ОСОБА_2 підійшли до автомобіля потерпілого та відпихали його до воріт господарства свідка ОСОБА_9 Врахувуючи те, що прямих доказів чи показань свідків про те, що саме ОСОБА_1 разом із обвинуваченим ОСОБА_2 підійшли до автомобіля потерпілого, та відпихали його, матеріали справи не містять, то суд мотивував свій вирок про доведеність даного факту лише припущеннями, що відповідно до норм законодавства є неприпустимим. Окрім того, як убачається із роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті", злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись у наслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним. Враховуючи дані роз'яснення, а також докази, котрі містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1, який не брав участі у вилученні автомобіля, але здійснив поїздку на ньому не може вважатись винним у інкримінованому йому злочині.

Вирок в частині засудження ОСОБА_2 не оскаржується.

Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду, міркування прокурора, який вважає оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 безпідставною і просить вирок залишити без змін, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника адвоката ОСОБА_3, які підтримали апеляційну скаргу з підстав зазначених у ній і просять оскаржуваний вирок скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав позицію викладену в апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_3, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

В апеляційній скарзі ставиться питання про помилковість висновків суду першої інстанції щодо вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_2, кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, тобто незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8, вчинених за попередньою змовою групою осіб, повторно.

Колегія суддів з такими твердженнями в апеляційній скарзі не погоджується, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні достатні докази, які доводять винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за попередньою змовою між собою, на які суд першої інстанції обгрунтовано послався у вироку, давши їм детальний аналіз.

Так, будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що під час розпиття спиртних напоїв на стадіоні, до нього на мобільний телефон зателефонував обвинувачений ОСОБА_2 та попросив його підійти, оскільки мав до нього розмову. Зустрівшись з ОСОБА_2 біля господарства ОСОБА_9, що мало місце приблизно через п'ять хвилин після розмови по телефону, він побачив автомобіль, біля якого знаходився ОСОБА_2 В цей час в автомобілі грала музика і в замку запалювання знаходилися ключі. Про наміри викрасти автомобіль, ОСОБА_2 йому нічого не повідомляв. Знаходячись у нетверезому стані він запитував у ОСОБА_2, що це за транспортний засіб, однак не пам'ятає, що той на це відповів. Оскільки ОСОБА_2 інколи брав покататися схожий транспортний засіб у знайомого, він, ОСОБА_1, почувши слова ОСОБА_2 про те, що все буде нормально, сів на переднє пасажирське сидіння. Про те, що ОСОБА_2 викрав автомобіль зрозумів після того, як той почав в районі заправки протирати руль, стираючи відбитки пальців.

Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 на початку судового слідства визнав вчинення інкримінованого правопорушення, зокрема незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8 за попередньою змовою, з ОСОБА_1, однак в подальшому, упродовж судового слідства відмовився від цих показань, ствердивши, що вчиняв цей злочин сам, не повідомляючи про це ОСОБА_1 і не вступаючи з ним у змову.

Разом з тим, такі показання обвинувачених про відсутність попередньої змови на заволодіння транспортним засобом та вчинення ОСОБА_2 злочину без участі ОСОБА_1 повністю спростовуються показаннями даними у судовому засіданні свідками ОСОБА_9, ОСОБА_10, потерпілим ОСОБА_8, свідками ОСОБА_11, ОСОБА_6 та іншими наведеними у вироку доказами.

Зокрема допитана у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 показала, що в день незаконного заволодіння автомобілем належним ОСОБА_8, в АДРЕСА_1 побачила чоловіка, який їхав на велосипеді, розмовляв по мобільному телефону та сказав слова: "ОСОБА_1, я під'їжджаю, підходь". Цей чоловік кинув велосипед, і приблизно через хвилину йшов з іншим чоловіком, розмовляючи між собою. Піднявши голову, вона спостерігала за ними, і бачила, як вони підійшли до автомобіля, що знаходився біля господарства ОСОБА_8, почувши слова "Відкрито ключі в машині". Одразу ж вона побігла до сусідки ОСОБА_9, а автомобіль в цей час намагалися завести, однак він не заводився. Поки вони разом із ОСОБА_9 вибігли на вулицю, транспортний засіб вже знаходився біля ОСОБА_9, яка була попереду неї і відчинивши задні дверцята автомобіля, наказала хлопцям виходити, оскільки це чужа машина. Знаходячись позаду ОСОБА_9, вона ОСОБА_10 побігла до ОСОБА_8, однак вийшовши на вулицю, автомобіль вже поїхав. Стверджує, що бачила та чула, як до автомобіля підійшло двоє осіб та говорили між собою про те, що дверка відчинена, ключі в запалюванні.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 показала, що проживає по сусідству з потерпілим ОСОБА_8 та обвинуваченими. В день, коли відбулося незаконне заволодіня автомобілем, вона знаходилася у приміщенні свого будинку. До неї прибігла сусідка ОСОБА_10 і повідомила про необхідність вийти на двір, оскільки там пхають автомобіль ОСОБА_8 Вибігши на вулицю першою, побачила біля воріт свого господарства автомобіль сусіда, біля якого були двоє хлопців, які сідали в салон. Транспортний засіб не був заведений, тому вона підійшовши до автомобіля, відчинила праву задню дверку і голосно промовила "Хлопці, що Ви робите? Це чужа машина". Після цього автомобіль завели, і він рушив з місця. Тоді на її крик вибіг потерпілий ОСОБА_8

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 показав, що 17.10.2013 року знаходився у себе на господарстві у с.Горішня Слобідка Монастириського району Тернопільської області, залишивши належний йому автомобіль марки "ВАЗ 2106" біля господарства. Коли вже стемніло дверцята автомобіля, у зв'язку з ремонтом колеса, залишив відчиненими, а ключі у запалюванні. Сам автомобіль не був заведений. Через деякий час почув крик сусідки ОСОБА_9 чи її матері, точно пригадати не може, про те, що викрадають його автомобіль. Вибігши він помітив відсутність автомобіля та почув звук мотору.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що працює на станції "Вок" в с.Діброва Тлумацького району Івано-Франківської області і пригадує, як помітив автомобіль шостої моделі синього кольору вже біля колонки. За заправку цього автомобіля розплатився один чоловік, а згодом підійшов інший. Реакція даних осіб була неадекватною, вони відіпхали даний транспортний засіб за територію заправки.

Свідок ОСОБА_6 в суді першої інстанції показав, що перебуваючи на стадіоні, що в с.Горішня Слобідка Монастириського району Тернопільської області, вживав алкогольні напої в тому числі і з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Під час цього, він надав ОСОБА_2, на прохання останнього, свій велосипед, на якому той поїхав. Через якийсь час, приблизно хвилин через 10, також пішов і ОСОБА_1 Перед цим до ОСОБА_1 на мобільний телефон хтось телефонував.

Суд першої інстанції правильно критично оцінив показання обвинувачених про те, що попередньої змови у них на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8, не було, визнавши їх неправдивими і такими, що спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та пом"якшення кримінальної відповідальності ОСОБА_2

Колегія суддів не бере до уваги твердждення в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_3 про те, що у вироку спотверені показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, так як в ході проведення часткового судового слідства в суді апеляційної інстанції встановлено, що викладені у вироку показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відповідають тим, які давалися ними у судовому засіданні в суді першої інстанції та зафіксовані на технічному носії інформації.

Таким чином, проаналізувавши наявні у справі докази, провівши часткове судове слідство, колегія суддів прийшла до переконання, що винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8 за попередньою змовою, повністю знайшла своє підтвердження. Зокрема обстановка до і після вчинення злочину, а саме попередне перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безпосередньо перед вчиненням злочину на стадіоні та спільне вживання ними спиртних напоїв, зустріч їх через невеликий проміжок часу в місці знаходження аватомобіля стосовно якого відбулося незаконне заволодіння, ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 між собою розмови, щодо відкритої дверки салону та знаходження ключів в машині, яку чула свідок ОСОБА_10, переміщення цього автомобіля з місця де його залишив потерпілий, зауваження ОСОБА_9 в адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які знаходилися в салоні автомобіля про те, що автомобіль чужий, керування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобілем, після його незаконного заволодіння, а також переміщення зазначеного автомобіля ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за територію заправки, на що вказує свідок ОСОБА_11 беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчиняли злочин - незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8 спільно, попередньо домовившись між собою про це.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, обставини, що обтяжують покарання і вірно призначив йому покарання за ч.2 ст.289 КК України в межах санкції статті обвинувачення, пов"язане з ізоляцією від суспільства у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна, застосувавши ст.71 КК України та визначивши остаточне покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуту частину покарання за вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 03.10.2013 року у виді 6 місяців позбавлення волі. Таке покарання відповідає вимогам ст.65 КК України і є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

За вказаних обставин апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.

На підставі наведеного, керуючись, ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Монастириського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2014 року про засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.289 КК України - без змін.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.Ю. Іващенко