Ухвала суду № 40041250, 29.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 р.

Справа № 876/4732/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Богаченка С.І., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітіфрут» до Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітіфрут» (далі – ТОВ) звернулося до суду з позовом до Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ОДПІ) про визнання нечинним (недійсним) та скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) від 27.08.2013 №0000191520. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» (далі – ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрміксі» (далі – ТОВ-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Груп» (далі – ТОВ-3), які виключно ґрунтують на висновках актів Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів ум.Києві (далі – ДПІ) про неможливість проведення перевірок (зустрічних звірок) цих платників податків, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Під час проведення перевірки були надані всі належні первинні документи, щодо спірних господарських операцій, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31березня 2014 року в справі №813/85/14 позов задоволено.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що первинні документи, якими позивач доводить реальність господарських операцій щодо реалізації вказаним контрагентам товарів, не відображають дійсного їх змісту. Під час перевірки були отримані акти ДПІ про неможливість проведення перевірок контрагентів-покупців у зв'язку з їх відсутністю за своїм місцезнаходженням, в яких йдеться про відсутність у цих господарюючих суб’єктів матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності та укладення угод, не спрямованих на настання правових наслідків. Таким чином, позивач фактично не передавав цим особам товарів, поставки яких відображено в первинних документах, а у зв’язку із відсутністю товарних запасів на складі позивача, податковим органом правомірно було застосовано «умовний продаж» цих же товарів та нараховано податкове зобов’язання.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області 30.07.2012, взято на податковий облік у відповідача 31.07.2012, а 07.09.2012 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля фруктами й овочами (а.с.12, 140-141).

На підставі акта від 02.08.2013 №421/1520/38246569 позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань правомірності формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ та від’ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100000 грн за період з 01.01.2013 по 30.06.2013 (далі – Акт) податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.56, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 198759грн, в т.ч. за лютий, березень та квітень 2013року 135048 грн, 58051 грн та 5660 грн відповідно (а.с.11-27)..

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами-покупцями ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3, яким реалізовувалися овочі та фрукти, використавши при цьому акти перевірок останніх від 04.04.2013 №1264/22.3/37634172, 03.04.2013 №1242/22.10/38148281 та 03.04.2013 №1239/22-2/38148831 відповідно про неможливість проведення зустрічних звірок(а.с.105-110, 113-123; далі – Акт-1, Акт-2, Акт-3), та зробивши висновки про нікчемність (безтоварність) господарських операцій між ними.

За наслідками відповідних операцій з поставок товарів позивач задекларував за лютий-квітень 2013 року податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 198759 грн, відповідно 135048 грн, 58051 грн та 5660 грн, а податковий орган вважає, що в ТОВ відсутні податкові зобов'язання по взаємовідносинах з цими покупцями.

Відтак, оскільки станом на дату перевірки відсутні на залишку товари, які реалізовані цим контрагентам з ознаками «фіктивності», ОДПІ встановило податкові зобов'язання з ПДВ «умовний продаж» у вказаному розмірі.

27.08.2013 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР№0000 191520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 248449 грн (основний платіж 198759грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 49690 грн) (а.с.10).

Позивач з прийнятим ППР не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане ППР залишено без змін, скарга - без задоволення (а.с.28-41).

Стаття 67 Конституції України передбачає,що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У відповідності до пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

За змістом пп.«а» п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів у відповідності до змісті п.187.1. ст.187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Пунктом 188.1 ст.188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

За змістом пунктів 200.1-200.3 ст.200 цього ж Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно із вказаним пунктом цієї ж статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.203.2 ст.203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Податкова накладна, згідно з п.201.6 ст.206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового зобов’язання та податкового кредиту.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена по:

ТОВ-1 договором купівлі-продажу товарів від 20.01.2013, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставлених овочів та фруктів, випискою по рахунку позивача про оплату в повному обсязі в безготівковій формі (а.с.56-67);

ТОВ-2 договором купівлі-продажу товарів від 22.02.2013, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставлених овочів та фруктів, випискою по рахунку позивача про оплату в повному обсязі в безготівковій формі (а.с.42-55);

ТОВ-3 видатковими та податковими накладними на кожну партію поставлених овочів та фруктів, випискою по рахунку позивача про оплату в повному обсязі в безготівковій формі (а.с.68-73).

Податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 198759 грн за результатами вказаних господарських операцій ТОВ відобразило в податковій звітності з цього податку за лютий-квітень 2013 року (а.с.149-170).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що в користуванні позивача на умовах оренди (суборенди) перебувають складські приміщення на території м.Львова та м.Городок Львівської області, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.142-148).

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Визначально, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що при проведенні перевірки позивача повноти визначення податкового кредиту за відповідний період,ОДПІ не встановлено його завищення або заниження (а.с.24).

ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю його контрагентів, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Як зазначалося, позивачем належним чином задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ по господарських операціях із покупцями,а відповідні розбіжності виникли у зв’язку із відображенням в податковому обліку ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3 результатів їх перевірок (зустрічних звірок) оформлених відповідними зазначеними актами.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Суд першої інстанції, вірно звернув увагу, що відповідно до укладених договорів обов’язок транспортування придбаного товару був покладений на покупця, а тому у позивача (продавця) відсутній обов’язок зберігати відповідні документи.

Додатково, відповідні висновки Акта були в основному сформульовані у зв’язку із тим, що ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3не представлено до перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (у зв’язку із не встановленням їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відсутність ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3за юридичною (податковою)адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції переважно мали місце в лютому-березні 2013 року, а відповідну відсутність було встановлено податковим органом у квітні цього ж року.

Крім того, слід зазначити, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року (ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження), у справі №813/3122/13-а за позовом ТОВ-1 до ДПІ про визнання протиправними дій та зобов’язання до вчинення дій, позов задоволено повністю, визнано протиправним дії ДПІ щодо проведення зустрічної звірки та щодо відображення Акта-1 в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» (далі – Система) (а.с.199-211).

Аналогічно, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року, яка не оскаржувалася в апеляційному порядку, у справі №813/3121/13-а за позовом ТОВ-2 до ДПІ про визнання протиправними дій, позов задоволено повністю, визнано протиправним дії ДПІ щодо проведення зустрічної звірки та щодо відображення Акта-2 в Системі (а.с.191-198).

Також, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2013 року, у справі №813/3291/13-а за позовом ТОВ-3 до ДПІ про визнання протиправними дій, позов задоволено повністю, визнано протиправним дії ДПІ щодо проведення зустрічної звірки та щодо відображення Акта-3 в Системі (а.с.174-188).

Якраз ці Акти, якраз і використовувалися ОДПІ при проведенні перевірки позивача і виключно на їх підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цими контрагентами.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку,що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя С. І. Богаченко

Суддя А.Р. Курилець